Розуміння історичного процесу в історії філософії

Філософія історії - це таке мислення (знання) про будь-які предмети (духовні, соціальні, політичні тощо), коли вони розглядаються відносно розвитку історії або всесвіту. Кінцева мета історії є частиною людського призначення: здійснитись як люди­на, стати людиною.

Були часи, коли філософія обходилась без філософії історії. Свій початок вона бере там, де місце ідеї вічного кругообігу посідає ідея векторного розвитку (Августин), коли замість історії як розповіді (Геродот і Фукідід) постає історія як процес усвідом­лення та втілення цінностей, історія як самопізнання Духа.

Християнська філософія історії (Іохим Флорський, Євсевій Кесарійський, Августін, Ісідор Севільський)

З християнством в історію увійшли три унікально неповторні події:

1) гріхопадіння як початок історії;

2) пришестя Христа - її поворотний пункт;

3) майбутнє Друге пришестя і Страшний суд як необхідне її завершення.

Відтак людська історія поділяється на дві ери: дохристиянську (передісторія) і християнську (власне історія).

Філософія історії Нового часу (Р. Декарт, Д. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм) ХУІІ-ХУШ ст.

- людина у центрі історичної картини світу;

- академічна точність;

- заперечення претензій;

- мета історика - бачити майбутнє;

- інтерес до фактів як до об'єктивних явищ.

Філософія історії Просвітництва (І. Гердер, І. Кант, М. Шиллер, І. Фіхте, Г.В.Ф. Гегель)

- історія минулого як прояв ірраціональних сил;

- історичний розвиток здійснюється з метою заснування нового царства, в якому вста­новлено закони розуму;

- історія розвивається внаслідок необхідності;

- концепція історії людської природи;

- прагнення до створення всезагальної історії.

Філософія історії Позитивізму (О. Конт) XIX ст.

- завдання встановлених усіх фактів, де це тільки можливо;

- мету побудови всезагальної історії відкинуто як пусту мрію:

- пошук причинних зв'язків між фактами;

- історичний процес тотожний природному процесу;

- розробка нового методу вивчення джерел - метод філологічної критики.