Надання першої допомоги при ураженні ділянок мозку, зупинці дихання та серцевої діяльності

Унаслідок різного виду травм, сильного болю, втрати крові, нестачі кисню в організмі, при замерзанні та перегріві тощо можливе ураження центру свідомості -мозку. Ураження мозку призводить до різного роду станів організму, починаючи від шоку, памороків, непритомності і закінчуючи зупинкою серця і смертю, а ознаки такого ураження проявляються широким спектром симптомів. Також багато різного роду причин призводять до припинення надходження в легені повітря — асфіксії, в результаті чого дихання припиняється, людина непритомніє, може зупинитись серце і настати смерть.

Оскільки характер допомоги, як правило, визначається станом потерпілого, спочатку розглянемо порядок і правила надання долікарської допомоги при загаль­них розладах організму, спричинених ураженням мозку, зупинкою дихання та зупинкою діяльності серця, а далі, розглядаючи окремі види ураження організму та допомогу при них, посилатимемося на цей параграф.

Шок. Причини шокового стану - надзвичайний емоційний вплив, сильний біль, втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих продуктів, що призво­дить до виснаження захисних можливостей організму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин. Спричиняти розвиток шоку мо­жуть голод, спрага, переохолодження, перевтома, трясіння під час транспортування після травми тощо.

Ознаки - блідість, холодний піт, розширені зіниці, посилене дихання і приско­рений пульс, зниження артеріального тиску. При важкому шоку - блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців. Інколи може спостерігатися мимовільне сечовиділення. Потерпілий байдужий до оточення, але свідомість зберігає, хоча можливі короткочасні втрати свідомості.

Допомога. Запобіганням розвитку шоку є своєчасна та ефективна відповідна до­помога, яку надають при пораненні, що спричинило появу шоку. Якщо шок посилив­ся, потрібно надати першу допомогу, яка відповідає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати переломи тощо). Потім потерпілого кладуть у горизонтальне положення з трохи опущеною головою, закутують у ковдру. Захо­дами, що перешкоджають виникненню шоку, є тиша, тепло (але не перегрівання), дії, що зменшують біль, пиття рідини. Не слід роздягати потерпілого та охолоджу­вати його, навпаки, потрібно його зігріти, покласти в теплому приміщенні, прик­ласти до кінцівок грілки.

Коли є підозра на удар живота та пошкодження черевної порожнини, не можна потерпілому давати пити.

Памороки. Причини - раптова недостатність кровонаповнення мозку під впли­вом нервово-емоційного збудження, страху, падіння тіла, болю, нестачі свіжого повітря тощо. Ці чинники спричиняє рефлекторне розширення м'язових судин, унаслідок чого знекровлюється мозок. Памороки - це перехідний стан до непритом­ності.

Ознаками памороків є блідість обличчя, дзвін у вухах, потемніння в очах, хо­лодний піт, запаморочення, слабке наповнення пульсу, поверхневе дихання. Як правило, памороки швидко минають.

Допомога, Покласти потерпілого в горизонтальне положення, розстебнути ко­мір, забезпечити надходження свіжого повітря, дати понюхати нашатирний спирт. Потерпілому слід трохи полежати. Коли потерпілий у свідомості, йому можна дати гарячий чай, каву. Людину, що знепритомніла, не можна намагатися напоїти.

Непритомність. Причини - ті що й при памороках.

Ознаки. Часто непритомність настає раптово, але інколи перед нею бувають памороки, позиви до блювання, блювання, слабкість, позіхання, посилене пото­виділення. У цей період пульс прискорюється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 40-50 ударів на хвилину. Велику небезпеку для життя потерпілого під час непритомності становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Допомога. У разі непритомності потерпілого треба покласти на спину, трохи підняти (на 15-20 см) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. Потім вивільнити шию і груди від одягу, який їх ущільнює, поплескати по щоках, по­бризкати обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба перевірити, чи не запав язик. У крайньому разі вживаються заходи до оживлення.

Струс мозку. Причина - травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і стисненні голови. Це може супроводжу­ватись кровотечами, крововиливами і набряками мозкової тканини. Інколи такі пош­кодження поєднуються з переломом кісток черепа. Ознаки - миттєва втрата свідомості, яка може бути короткочасною або тривати кілька годин, а то й кілька днів. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання. Удар та стиснення мозку можуть призвести також до порушення чутливості, втрати мови, судом, паралічу та інших важких наслідків.

Допомогу треба надавати дуже обережно, щоб не погіршити стан потерпілого. Піднімати його необхідно у горизонтальному положенні, підтримуючи голову. По­терпілий потребує повного спокою, а тому не потрібно турбувати його, намагаючись вивести з непритомного стану. Для запобігання удушенню від западання язика або блювотних мас потерпілого кладуть на бік. Якщо потерпілий лежить на спині, голова його має бути поверненою вбік. Після блювання треба очистити порожнину рота. На голову кладуть охолоджувальні компреси.

Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! При першій мож­ливості його треба негайно транспортувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення.

Асфіксія - задуха, зумовлена кисневим голодуванням та надлишком вугле­кислого газу в крові та тканинах, настає через припинення надходження повітря в легені протягом 2-3 хв. Людина, як правило, непритомніє. Далі може зупинитись серце і настати смерть.

Причини асфіксії - стискання гортані і трахеї (задушення); затоплення гортані і трахеї водою (утоплення); заповнення їх слизовими масами, блювотинням, землею; закривання входу в гортань стороннім тілом чи язиком; параліч дихального центру від отрути, вуглекислого газу, снодійних засобів; травми головного мозку; захворювання на дифтерію, грип, ангіну.

Ознака - відсутність дихання, наявність якого встановлюється за рухами грудної клітки або за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа чи рота потер­пілого.

Допомога полягає у тому, що потерпілому необхідно витягнути язик, якнай­швидше вичистити порожнину рота від слизу, крові, харчових продуктів, землі тощо, розстебнути комір, пояс, верхній одяг - все, що може заважати диханню, і зробити штучне дихання. Інколи, через набряк гортані, виконувати штучне дихання стає неможливим. Щоб зменшити набряк, накладають холодний компрес на кадик, ноги ставлять у гарячу воду. При потребі виконується трахеотомія - введення трубки у розсічену трахею.

Штучна вентиляція легень методом "з рота в рот": 1 - вдих, 2 - видих

Штучне дихання. Найефективнішим способом штучного дихання є дихання "із легень у легені", яке проводиться "із рота в рот" або "із рота в ніс". Потерпілого кладуть на спину на тверду рівну поверхню, відкинувши голову різ­ко назад, для чого під плечі треба покласти валик або будь-який згорток. Для запобігання переохолодженню організму потерпілого під його спину доцільно також покласти підстилку (ковдру, пальто).

Особа, що надає допомогу, пальцями затискає потерпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить різкий видих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спосте­рігається розширення його грудної клітки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпілого спадає, відбувається видих. Вдування повторюють з частотою 8-12 разів на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо).

Можна вдувати повітря в ніс потерпілого, затискаючи йому при цьому рот. Якщо пошкоджено обличчя і робити штучне дихання "із легень у легені" немож­ливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом скла­дання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх подальшим розведенням у боки. Штучне дихання треба робити наполегливо і тривало до появи у потерпілого самостійного стійкого дихання.

Клінічна смерть - це такий стан організму, за якого відсутні видимі ознаки життя (серцева діяльність та дихання), згасають функції центральної нервової сис­теми, але зберігаються обмінні процеси у тканинах.

Клінічна смерть є першим етапом припинення життєдіяльності організму, його загибелі.

Другим етапом є біологічна, або істинна смерть, - незворотне припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах.

Тому, хто надає долікарську допомогу, необхідно знати ознаки життя і смерті і вміти розрізняти ці два стани організму.

У разі смерті у людини відсутнє серцебиття, пульсу немає, відсутнє дихання, зіниці широкі і не реагують на світло, відсутнє відчуття болю. І навпаки, наявність цих ознак свідчить про те, що людина жива.

Ознаки наявності дихання описані вище. Серцебиття визначається рукою або на слух у лівій частині грудної клітки, нижче від соска, а також за пульсом на шиї, де проходить найбільша - сонна артерія, або ж на внутрішній частині передпліччя. Реакцію зіниць перевіряють раптовим освітленням очей або їх затемненням рукою. При освітленні зіниці повинні звужуватися, а при затемненні - розширюватися. Якщо людина жива, при доторканні до рогівки її ока, наприклад, кінчиком носової хустинки, - повіки здригаються, вона реагує на інші сильні больові подразнення, наприклад, уколи.

Серцево-легенева реанімація: 1 - оживлює один; 2 - оживлює двоє

У перші 5-7 хв клінічної смерті незворотні явища в тканинах ще відсутні. Після цього терміну першими починають відмирати клітини головного мозку, і клінічна смерть переходить у біологічну.

Ознаками біологічної смерті є: помутніння рогівки ока та її висихання, дефор­мація зіниці при стисканні, трупне задубіння, трупні синюшні плями. У період клі­нічної смерті, поки ще не сталося тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити (реанімувати).

До оживлення входить проведення двох основних процедур - відновлення дихання (штучне дихання) та зовнішній масаж серця.

Зовнішній масаж серця чи серцево-легеневу реанімацію роблять негайно після зупинки серця.

Положення рук при непря­мому масажі серця

Потерпілого кладуть на спину на тверду поверхню. Реанімація починається чотирма вдиханнями методом, "із рота в рот", а далі за­лежно від кількості тих, хто надає допомогу здійснюється чергування дій. На нижню третину грудної клітки зліва кладуть обидві долоні (одна поверх другої) і почи­нають робити масаж - ритмічне стискання сер­ця між грудиною та хребтом з частотою 60 разів на хвилину. Сила поштовху має бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на 4-5 см. Після кожного поштовху руки на мить віддаляють від грудної клітки, а потім знову натис­кають. При правильному масажі серця під час натискання на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звуження протягом кількох секунд зіниці, рожевіє шкіра обличчя і губи, з'являються самостійні вдихи.

Схема механізму непрямого масажу серця: 1 — систола, 2 — діастола

Якщо виконується виведення потерпілого зі стану клінічної смерті, масаж серця і штучне дихання необхідно проводити удвох одночасно. Коли допомогу надає одна особа, їй для цього потрібно після двох-трьох вдихів робити 12-15 стискань грудної клітки. При оживленні потерпілого ні в якому разі не можна втрачати пильності. Навіть коли відбулося відновлення самостійного дихання і серцебиття, не слід забувати про можливість повторної зупинки серця або дихання. Щоб їх не пропустити, треба сте­жити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Не слід лякатись, коли у потерпілого з'являється блювота. Це свідчить, що відбулось оживлення організму.