Сідайте, будь ласка

«Гур-гур-гур!» — весело гуркотів автобус.

Сергійко сидів у м'якому кріслі і пильно розглядав малюнки в новенькій «Азбуці».

«До школи! До школи!» — виспівував мотор. Аж ось і зупинка. Двері розчинилися, й до салону зайшла тітонька.

— Сідайте, будь ласка,— враз підхопився Сергійко.

— Велике тобі спасибі,— сказала тітонька й опустилася на звільнене місце.

На сусідній вулиці автобус знов зупинився. Зайшла старенька бабуся. В одній руці — білий вузлик, у другій — палиця.

— Сідайте, бабуню,— підвелася тітонька.

— Дякую,— сказала бабуся й, полегшено зітхнувши, сіла.

А Сергійкові стало так приємно, ніби це він поступився бабусі місцем.

Тим часом автобус поїхав далі.

Сергійко мав уже виходити, як до салону, міцно тримаючись за мамину руку, увійшла зовсім маленька дівчинка.

— Ходи сюди та сідай, моє ластів'ятко,— сказала бабуся.

А дівчинка ще й говорити не вміє. Блимає оченятами й мовчки усміхається.

— Спасибі вам, бабусю! — сказала за дівчинку її мама.

Сергійкові здалося, що це і йому подякували.

Вийшов він з автобуса. Помахав усім пасажирам рукою. А автобус: «Гур-гур-гур! На все тобі краще, Сергійку!»

Валентин Струтинський

Хочеш бути щасливим, не будь лінивим

Загадала бабуня, щоб Дениско перебрав дві гклянки гречаних круп на кашу: там же і насінинки бур'яну трапляються, і «колінця» зід стебел, і навіть манюні грудочки землі. А зід усього того хіба може бути каша смачна!

Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгортає по ліву руку, а весь непотріб — по праву.

Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпцю та уваги, а на Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупи абияк.

Бабуня ж була певна, що Дениско попрацював на совість, і висипала крупи в окріп.

Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як підскочить:

— Ой! Що ви мені підсунули! — і виплюнув на край тарілки крем'яшка.

Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала:

— Це дякуй тому хлопчикові, що крупи перебирав. Все йому, бач, ліньки.

— Е, лінивому й нитку перервати важко,— підтакнув тато.

— Щира правда,— не втримавшись, докинув і своє слово дідусь.— Лінивий сидячи спить, лежачи робить.

— Ледачому завше ніколи,— посміхнулася мама.— Вранці росяно, в обід душно, а ввечері комарі кусають.

— Знаю, знаю,— винувато закліпав очима Дениско.— Хочеш бути щасливим, не будь лінивим...

Анатолій Григорук