Розбита чашка

Хлопчик грався і розбив ненароком чашку. Ніхто не бачив. Батько прийшов і сказав:

- Хто розбив?

Хлопчик перелякався і признався: -Я.

Тоді батько сказав:

- Спасибі, що правду сказав.

За Левом Толстим

Людські чесноти. Зневага.

На пустирі будували дім. Робітники викопали траншею на фундамент і котлован на котельню. Посеред майбутнього будинку росло дерево. Квітуча вишня. Усі розуміли, що вишня доживає останні дні: уже кладуть стіни, отже, дерево треба рубати, але ні в кого не піднімалася рука.

І от хтось каже:

— Нехай Федько зрубає...

А Федько цей був похмурий, мовчкуватий, немилосердний. Два роки тому він залишив дружину з трьома дітьми й ні разу не перевідав свої малих,

Федько почув своє ім'я та й питає виконроба:

— А скільки мені заплатять?

Коли Федько рубав вишню, всі пішли з будівельного майданчика. У кожного наспіло діло десь в іншому місці, але тільки не біля стін дому.

Після того всі уникали зустрічі з Федьком.

— Та що це таке? — питався він. — Адже все одно комусь треба було рубати дерево.

Так, треба. Усі це розуміли, однак усі зневажали Федька.

В. Сухомлинський

Байдужість

У маленькому будиночку живе робітник. Йому треба вставати рано-ранесенько — о четвертій годині. їхати до поїзда, працювати кілька годин, потім знову їхати додому поїздом.

Одинадцята вечора. На лавці, недалеко від його будинку сидять троє підлітків. Один з них тримає в руках транзисторний приймач. На повну потужність гримить якась музика.

Робітник виходить, просить:

— Тихіше, хлопці, ви ж спати не даєте.

Ті посміхаються. Один з них каже:

— А ми біля свого дому сидимо.

Робітник зітхнув і пішов до хати.

— Ви — дикуни, — тільки й мовив.

І правду сказав. Хто не хоче зрозуміти, що поруч з ним живуть люди — той ще гірше за дикуна.

В. Сухомлинський