Властивості простору і часу

Простір і час як форми буття матерії мають як спільні для них властивості, так і характерні для кожної з цих форм. До їх загальних властивостей відносяться: об'єктивність і незалежність від свідомості людини, їх нерозривний зв'язок один з одним і з рухомою матерією, єдність безперервного і перервного в їх структурі, кількісна та якісна нескінченність, вічність.

Реальні простір і час володіють метричними і топологічними властивостями. Перші виражають їх протяжність, вони пов'язані з вимірюванням і характеризують їх кількісний аспект. Метричними властивостями простору є гомогенність, ізотропність, тривимірність, кривизна; часу – однорідність, одномірність. Топологічні властивості висловлюють просторову і тимчасову упорядковність, якісний аспект простору і часу (зв'язність, симетричність і ізотропність простору, анізотропність, необоротність, ритм, темп).

Загальні властивості простору і часу специфічно конкретизуються, переломлюються на різних рівнях організації матерії, наприклад, в неживій природі, в мега-, макро- і мікросвіті.

З виникненням живої природи виникають біологічні простір і час. Вважається, що існує безліч біологічних просторів (наприклад, ареали поширення тих чи інших організмів або їх популяцій) [8].

Специфічні особливості біологічного часу знаходять своє вираження у тимчасових ритмах, які представляють собою циклічні коливання інтенсивності та характеру біологічних процесів і явищ. «Біологічний годинник» – здатність живих організмів орієнтуватися в часі. Вони засновані на суворій періодичності фізико-хімічних і фізіологічних процесів у клітинах – біологічних ритмах. «Біологічний годинник» є тим механізмом, завдяки якому здійснюється багаторівневе функціонування всіх підсистем живого організму.

З виникненням суспільства виникають соціальні простір і час. Соціальний простір – це загальна форма існування різних соціальних суб'єктів, починаючи від окремої людини і кінчаючи суспільством в цілому. Соціальний простір – це по суті «друга природа», де люди організовують простір залежно від умов своєї життєдіяльності. Так, сучасне місто за своїм просторовим плануванням відрізняється від міст античності або середньовіччя.

Соціальний час – це форма суспільного буття, яка характеризує становлення людської діяльності та послідовність різних стадій в історичному розвитку. В історії час може «прискорювати свій біг», події течуть швидше, тобто збільшується інтенсивність всіх форм життєдіяльності людей. Особливою властивістю соціального часу є те, що історичні події зберігаються в пам'яті людства. Говорячи про соціальний час, виділяють час індивіда (життєвий шлях конкретної людини), час покоління (тривалість актуальною життєдіяльності сучасників) і час історії – якісно вищий, рівень соціального часу.

Свої специфічні особливості має і освітній простір, в якому можна виділити систему освітніх установ, пов'язаних між собою такими відвідносинами, які дозволяють будь-якій людині здійснити можливість безперервного підвищення рівня освіти у відповідності з вибором профілю і статусу навчального закладення, а також форми здобуття освіти.

Освітній простір – це простір освітнього буття людини, в якому здійснюється входження індивіда в культуру, діалог між «я» і «ти», функціонування навчальних закладів, покликаних навчати і виховувати людей. Крім того, це і простір суспільного відтворення людини. І від того, яким буде цей людина, залежить, яким буде суспільство цієї людини [7].