double arrow

ТРОПАР СВЯТА


Загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив єси Лазаря, Христе Боже. Тому і ми, як діти, несучи знамена перемоги, виголошуємо Тобі, Переможцеві смерті: осанна в вишніх, благословен, Хто йде в ім`я Господнє.

ПРИТЧА ПРО ЗЛИХ ВИНОГРАДАРІВ

Розмовляючи у храмі, Господь Ісус Христос звернувся до первосвящеників, книжників і старійшин народу і розповів їм таку притчу:

Один чоловік насадив виноградник, обгородив муром, викопав у ньому виностік, спорудив вежу і, віддавши його виноградарям, від`їхав.

А коли настав час збирання плодів, він послав своїх слуг до виноградарів, щоб забрати свої плоди. Але виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням.

Ще послав він інших слуг, більше, ніж першого разу. Але й з ними вони вчинили так само.

Нарешті послав він до них єдиного сина свого, улюбленого, кажучи: "Посоромляться вони сина мого".

Та виноградарі, побачивши сина, стали перемовлятися між собою: "Це спадкоємець, ходімо вб`ємо його, і заволодіємо спадщиною його". І, схопивши його, вивели за виноградник і вбили.

Розповівши цю притчу, Спаситель запитав їх: "Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями?"

Вони відповіли Йому: "Злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди вчасно".

Господь Ісус Христос сказав: "Тому говорю вам, що відбереться у вас Царство Боже, і дане буде народові, який буде приносити плоди його".

Тоді первосвященики і фарисеї з книжниками зрозуміли, що Спаситель говорив про них. У гніві вони хотіли схопити Його, та злякалися народу, бо народ шанував Його як пророка.

(Див.: Мф 21; 33–46; Мк 12, 1–12; Лк 20, 9–16).

Пояснюється ця притча так. Господар – це Бог; виноградник – народ єврейський, обраний Богом для збереження істинної віри; мур навколо виноградника – Закон Божий, даний через Мойсея; виностік – пожертви (які в Старому Завіті прообразували хресну жертву Ісуса Христа); вежа – храм єрусалимський; виноградарі – первосвященики, книжники, начальники єврейського народу; слуги господаря – св. пророки; син господаря – Син Божий, Господь наш Ісус Христос.

Первосвященики, книжники і начальники, що отримали владу над єврейським народом, замість того, щоб готувати народ до прийняття Спасителя, використовували владу лише у своїх інтересах. Бог посилав їм пророків, але вони переслідували і вбивали їх, зробившись, таким чином, пророковбивцями, а згодом й апостоловбивцями. Спасителя ж свого вони відкинули і, вивівши із свого міста, розіп`яли. І тому забрано було від них Царство Боже і віддане іншому народові, Церкві Христовій, яка склалася з язичників.




ПРО ПОДАТОК КЕСАРЕВІ

Господь Ісус Христос продовжував навчати у храмі,а старійшини юдейські в цей час радилися між собою, яким чином спіймати Його на слові, аби звинуватити перед народом чи перед римською владою.

І ось, придумавши лукаве запитання, вони послали до Спасителя кількох фарисеїв (з молодих учнів своїх) та іродіан (які визнавали законність римської влади). Ті ж, прикинувшись благочестивими, улесливо звернулися до Нього: "Вчителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будькому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити податі кесареві, чи ні?"

Вороги Христові, придумавши таке лукаве запитання, міркували так: якщо Ісус Христос у відповідь скаже, що платити податок необхідно, то цим Він викличе на себе обурення з боку народу, бо євреї визнавали своїм царем тільки Бога; вважати ж себе підданими чужого царя, притому язичника, на їхній погляд – річ беззаконна, противна Богу, і лише з примусу вони платили податок кесареві. Якщо ж Ісус Христос відповість, що сплачувати податок кесареві не слід, то в такому разі вони зразу звинуватять Його перед римським начальником як підбурювача народу проти римської влади, як противника кесаря.

Та Ісус Христос, знаючи їхнє лукавство, сказав їм: "Чого спокушаєте Мене, лицеміри? (Лицемір – людина, яка вдавано, заради вигоди намагається здаватися не такою, як є, зокрема побожною і доброчесною). Покажіть Мені монету, якою платиться податок".



Вони принесли Йому динарій.

Спаситель запитав: "Чиє це зображення і напис?"

Вони відповіли: "Кесаря".

Тоді Ісус Христос сказав їм: "Отже, віддавайте кесареві кесареве, а Боже – Богові". Тобто: віддавайте кесареві те, що ви отримуєте від нього, сплачуйте податок йому за все те, чим користуєтесь від нього (грішми, армією тощо), будьте покірні йому у всьому тому, що не противно Божим заповідям; сплата податку – законний обов`язок і необхідність. Але в той же час неухильно виконуйте все, чого Бог вимагає від вас у Своїх заповідях і з любов`ю служіть Йому, адже Богу ви зобов`язані своїм буттям, самим життям своїм.

Відповідь Спасителя здивувала усіх своєю мудрістю і незвичайною простотою так, що ті, хто запитував, замовкли і посоромлені відійшли від Нього.

(Див.: Мф 22, 15–22; Мк 12, 13–17; Лк 20, 19–26).

ПРО ВОСКРЕСІННЯ МЕРТВИХ

Після цього,змовившись заздалегідь,підійшли до Спасителя саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння мертвих. Вони задумали збентежити Його своїм запитанням і сказали: "Учителю! Мойсей сказав: "Коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого". Було у нас семеро братів: перший, одружившись, помер, і, не маючи дітей, залишив дружину свою братові своєму; так само і другий, і третій – аж до сьомого; а після всіх померла і жінка. Отже, після воскресіння, кому з семи вона дружиною буде? Бо ж усі мали її".

Ісус Христос відповів їм: "Помиляєтесь, не знаючи Писання, ні сили Божої. Бо по воскресінні ні женяться, ні виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах. А про воскресіння мертвих хіба не читали ви сказаного вам Богом: "Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова; Бог не є Бог мертвих, а живих". (У той час Авраам, Ісаак і Яків вже не жили на землі; отже, якщо Бог усе ж називав Себе їхнім Богом, то, значить, вони для Нього живі, бо Він не може називати Себе Богом того, що не існує).

Народ знову дивувався мудрості у відповіді Ісуса Христа. Навіть дехто з книжників визнав: "Учителю, Ти добре сказав".

(Див.: Мф 22, 23–33; Мк 12, 18–27; Лк 20, 27–39).

ПРО БОЖЕСТВЕННЕ ДОСТОЇНСТВО МЕСІЇ ХРИСТА

Фарисеї ж,що стояли до цих пір на деякій відстані, зібралися разом і підійшли ближче до Ісуса Христа, але запитувати Його про щось не зважувались. Тоді Ісус Христос Сам, звернувшись до фарисеїв, запитав їх: "Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?" Фарисеї ж одразу відповіли Йому: "Давидів".

Слово "син" означало у євреїв не лише сина у власнім сенсі, але й нащадка; тому вислів "Син Давидів" означає – нащадок Давидів.

Ісус Христос знову запитав: "То як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: "сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх?" Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?

І ніхто не зміг відповісти ні слова. Фарисеї, розуміючи Писання не за духом та істиною, не розуміли, що Христос як Боголюдина – нащадок Давидів лише тілом Своїм, а за Божеством Своїм Він був завжди, бо Він – Син Божий, від віку Сущий.

З того дня ніхто вже не смів запитувати Його.

Ось так було посоромлено вчену гордість людську перед Божественною премудрістю Спасителя. І безліч людей з насолодою слухали Його.

(Див.: Мф 22, 41–46; 23; Мк 12, 35–40; Лк 20, 41–47).

Тоді Ісус Христос звернувся до учеників Своїх і народу і в грізній промові привселюдно викрив лицемірство фарисеїв та книжників і провістив їм велике горе.

Ісус Христос зі скорботою говорив: "Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти...

Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м`яти, кропу і кмина, а облишили те, що є найважливіше в Законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!" (Тобто, що вони пильнують за дрібницями, а важливе випускають з уваги).

Це було останнє настановлення Господа, остання спроба спасти їх від страшного осуду. Та на їхніх обличчях не було каяття, а була прихована злоба проти Спасителя.

(Див.: Мф 23, 13–28).

ЛЕПТА ВДОВИ

При вході у храм Єрусалимський стояла скринька,куди богомольці кидали свої добровільні пожертви на храм. Iсус Христос сів навпроти скриньки і спостерігав, як народ кладе гроші (свої пожертви) у скриньку. Чимало багатих людей щедро давали пожертви на храм.

Підійшла до скриньки одна бідна вдова і поклала туди дві лепти, що складає малу римську монету кодрант. На такий дарунок люди майже не звертали уваги.

Але Серцевидець Господь вказав ученикам Своїм саме на цю скромну пожертву убогої жінки. Покликавши учеників до себе, Спаситель сказав їм: "Істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій", тобто поклала останнє, що в неї було і таким чином посвятила Богові усе, що мала.

(Див.: Мк 12, 41–44; Лк 21; 1–4).

ІУДИНА ЗРАДА

На четвертий день після Свого урочистого входу в Єрусалим Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп`яття".

Цього ж дня, тобто у середу, первосвященики, книжники і старійшини народу зібрались у первосвященика Каяфи і радились, як би їм знищити Ісуса Христа. На цій раді вони вирішили взяти Ісуса Христа хитрощами і вбити Його, але не у свято (тоді збирається багато народу), щоб не було заворушення в народі.

Один з дванадцяти апостолів Христових, Іуда Іскаріотський, був дуже жадібний до грошей; і вчення Христове не виправило його душі. Він прийшов до первосвящеників і сказав: "Що хочете дати мені, – і я вам видам Його?" Вони зраділи і запропонували йому тридцять срібників.

Відтоді Іуда шукав слушної нагоди, щоб видати Ісуса Христа не при народі.

(Див.: Мф 26, 1–5 і 14–16; Мк 14, 1–2 і 10–11; Лк 22, 1–6).

ТАЙНА ВЕЧЕРЯ

На п`ятий день після входу Господа в Єрусалим,тобто,понашому, в четвер (а в п`ятницю увечері належало заколоти пасхальне ягня), ученики запитали Ісуса Христа: "Де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?"

Ісус Христос сказав їм: "Підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води, підіть за ним, і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже – де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками? Він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам".

Сказавши це, Спаситель послав двох учеників Своїх – Петра й Іоана. Вони пішли, і все відбулося так, як сказав Спаситель; і приготували пасху.

Увечері того дня Ісус Христос, знаючи, що Його буде видано цієї ж ночі, прийшов з дванадцятьма апостолами Своїми в приготовану світлицю. Коли всі возлягли за столом, Ісус Христос сказав: "Дуже бажав Я цю паску їсти з вами перш ніж зазнаю страждань. Бо кажу вам, що не буду вже більше їсти її, доки вона не сповниться в Царстві Божому". Потім встав, зняв із Себе верхній одяг, обв`язався рушником, налив в умивальницю води і почав омивати ноги ученикам і обтирати рушником, яким був підперезаний.

Обмивши ноги ученикам, Ісус Христос надів одяг Свій, возліг і сказав їм: "Чи знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Учителем і Господом. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і Ви робили так само, як Я зробив вам".

Цим прикладом Господь засвідчив не лише Свою любов до учеників Своїх, але й навчив їх смиренню, тобто не вважати за приниження для себе служити будь-кому, хай навіть і нижчій за себе людині.

Після споживання старозавітної паски єврейської, Ісус Христос установив на цій вечері Таїнство Святого Причастя. Тому й називається вона "тайною вечерею".

Ісус Христос, узявши хліб, благословив його, розламав на частини і, даючи ученикам, сказав: "Прийміть, споживайте; це є Тіло Моє" (що за вас віддається на страждання і смерть, для прощення гріхів). Потім узяв чашу з виноградним вином, благословив, подякував Богу Отцю за всі Його милості до роду людського і, подаючи ученикам, промовив: "Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів".

Ці слова означають, що у вигляді хліба й вина Спаситель подав те саме Тіло Своє і ту саму Кров, які на другий день після цього Він віддав на страждання і смерть за наші гріхи. Як хліб і вино стали Тілом і Кров`ю Господа, – це таємниця, незбагненна навіть для ангелів, тому і називається таїнством.

Причастивши апостолів, Господь дав заповідь завжди здійснювати це таїнство, чинити на спомин про Нього. Це таїнство здійснюється у нас і тепер і здійснюватиметься до кінця віку за богослужінням, що називається літургією.

Під час тайної вечері Спаситель сповістив апостолів, що один з них видасть Його. Вони ж дуже засмутилися і, розгублено перезираючись між собою, у страху запитували один за одним: "Чи не я, Господи?" Іуда теж запитав: "Чи не я, Учителю?" Спаситель говорить йому: "Ти сказав". Іоан же возлежав поряд зі Спасителем. Петро подав знак, щоб він запитав, про кого сказав Господь. Іоан, припавши до грудей Спасителя, тихо запитав: "Господи! Хто це?" Ісус Христос так само тихо відповів: "Той, кому Я, вмочивши, подам хліба". І, вмочивши шматок хліба в миску, Він подав його Іуді Іскаріотському, сказавши: "Що робиш, роби швидше". Та ніхто не зрозумів, до чого Спаситель сказав йому це. Оскільки ж в Іуди була скринька з грішми, то ученики подумали, що Ісус Христос посилає його купити щось на свято чи роздати милостиню убогим. Іуда, взявши той хліб, одразу ж вийшов. Була вже ніч.

Ісус Христос, розмовляючи й далі із учениками Своїми, сказав: "Діти! Недовго вже бути Мені з вами! Заповідь нову вам даю: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою... Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе (віддасть життя своє) за друзів своїх. Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам".

Під час бесіди Ісус Христос прорік ученикам, що всі вони спокусяться через Нього цієї ж ночі – усі розбіжаться, залишивши Його одного, "бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари".

Апостол Петро сказав: "Якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь".

Тоді Спаситель сказав йому: "Істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене і скажеш, що не знаєш Мене".

Та Петро ще більше став запевняти, кажучи: "Хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе".

Те саме казали й інші апостоли. Спасителеві слова дуже засмутили їх.

Втішаючи їх, Господь сказав: "Нехай не сповнюється смутком серце ваше, віруйте в Бога (Отця) і в Мене (Сина Божого) віруйте".

Спаситель обіцяв ученикам Своїм послати від Отця Свого іншого Утішителя та Вчителя замість Себе – Святого Духа. Він сказав, що вблагає Отця, і Він дасть їм іншого Утішителя, Духа істини, Якого світ не може прийняти, тому що не бачить Його і не знає Його; а вони знають Його, бо Він з ними перебуває і в них буде (тобто Дух Святий перебуватиме з усіма істинно віруючими в Ісуса Христа – в Церкві Христовій). Ще недовго, і світ вже не побачить Спасителя; але ученики побачать Його; бо живе Він (тобто Він є життя; і смерть не може перемогти Його), – і вони жити будуть".

А далі Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, Який від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене. Також і ви будете свідчити, бо ви спочатку зі Мною" (Ін 15, 26–27) Ісус Христос провістив також ученикам Своїм, що багато зла і бід вони зазнають від людей за те, що вірують у Нього. "У світі сумувати ви будете; але будьте мужніми, – сказав Спаситель. – Я переміг світ" (тобто переміг зло у світі).

Бесіду Свою Ісус Христос закінчив молитвою за учеників Своїх і за всіх, хто віруватиме в Нього, щоб Отець Небесний зберіг їх усіх у твердій вірі, в любові і в однодушності (у єдності) між собою.

Коли Господь закінчив вечерю, підвівся Він і одинадцять учеників Його і, проспівавши псалми, пішли за потік Кедрон, на гору Елеонську, в Гефсиманський сад.

(Див.: Мф 26, 17–35; Мк 14, 12–31; Лк 22, 7–39; Ін 13; 14; 15; 16;17;18, 1).

МОЛИТВА ІСУСА ХРИСТА В САДУ ГЕФСИМАНСЬКОМУ І ВЗЯТТЯ ЙОГО ПІД ВАРТУ

Увійшовши в сад Гефсиманський,Ісус Христос сказав ученикам Своїм: "Посидьте тут, поки я помолюсь!" Сам же, взявши із Собою Петра, Якова та Іоана, пішов у глибину саду; і почав сумувати й журитися. Тоді говорить їм: "Сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною!"

І, відійшовши трохи від них, Він припав до землі, молився і казав: "Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця (тобто близькі страждання); втім, не як Я хочу, а як Ти".

Помолившись так, Ісус Христос повернувся до трьох учеників і побачив, що вони сплять. Він сказав їм: "То не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси". І, відійшовши, молився, промовляючи майже ті самі слова.

Потім знову повернувся до учеників, і знову знайшов їх сплячими; очі в них обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати.

Ісус Христос відійшов від них і молився утретє, сказавши ті самі слова. З`явився Йому ангел і підбадьорив Його. Сум, що охопив Його, і душевні муки Його були такі великі, а молитва – така щира, що з лиця Його падали на землю краплини кривавого поту.

Закінчивши молитву, Спаситель встав, підійшов до учеників, що спали, і сказав: "Ви все ще спите й відпочиваєте; ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників. Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто зраджує Мене".

У цей час прийшов у сад Іуда, зрадник, з натовпом людей, які йшли зі смолоскипами, кілками і мечами; це були воїни і служителі, послані первосвящениками і фарисеями схопити Ісуса Христа. Іуда домовився з ними: "Кого я поцілую, Той і є, беріть Його".

Підійшовши до Ісуса Христа, Іуда сказав: "Радуйся, Учителю!" І поцілував Його.

Ісус Христос сказав йому: "Друже, для чого ти прийшов? То ти поцілунком Сина Людського видаєш?" Ці слова Спасителя були для Іуди останнім закликом до покаяння.

Потім Ісус Христос, знаючи все, що з Ним буде, підійшов до натовпу і сказав: "Кого шукаєте?"

Йому відповіли: "Ісуса Назорея".

Спаситель говорить їм: "Це Я".

Від цих слів воїни і слуги з остраху подалися назад і попадали на землю. Коли ж отямилися від страху і підвелися, то в сум`ятті намагалися схопити учеників Христових.

Спаситель знову сказав: "Кого шукаєте?"

Вони відповіли: "Ісуса Назорея".

"Я сказав вам, що це Я, – промовив Спаситель. – Отже, якщо Мене шукаєте, залиште цих (учеників), нехай ідуть".

Воїни і слуги, підійшовши, обступили Ісуса Христа. Апостоли хотіли оборонити свого Учителя. Петро, маючи при собі меч, витяг його і вдарив ним слугу первосвященика, на ім`я Малх, і відсік йому праве вухо.

Та Ісус Христос сказав Петрові: "Сховай меч у піхви; бо всі, хто візьме меча, від меча і загинуть (тобто, хто підніме меч проти іншого, той сам загине від меча); чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені легіони ангелів? Невже Мені не пити чаші (страждань), яку дав Мені Отець (для спасіння людей)?"

Промовивши це, Ісус Христос, доторкнувшись до вуха Малха, зцілив його і добровільно віддав Себе у руки Своїх ворогів.

У натовпі слуг були також і начальники юдейські. Ісус Христос, звертаючись до них: сказав: "Ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб узяти Мене; кожного дня сидів Я з вами, навчаючи, у храмі і ви не брали Мене. Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків".

Воїни ж, зв`язавши Спасителя, повели Його до первосвящеників. Тоді апостоли, залишивши Спасителя, у страху порозбігались. Тільки двоє з них, Іоан та Петро, здалеку йшли за Ним.

(Див.: Мф 26, 36–56; Мк 14, 32–52; Лк 22, 40–53; Ін 18, 1–12).

СУД НАД ІСУСОМ ХРИСТОМ У ПЕРВОСВЯЩЕНИКІВ

Спочатку воїни привели зв`язаного Ісуса Христа до старого первосвященика Анни, тестя Каяфи, який на той час вже не служив у храмі і жив у спокої. Цей первосвященик допитував Ісуса Христа про вчення Його та учеників Його, щоб знайти якусь провину у Ньому.

Спаситель відповідав йому: "Я говорив світові відкрито. Я завжди навчав у синагогах і в храмах, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив їм: ось ці знають, що Я говорив".

Один слуга первосвященика, що стояв поблизу, вдарив Спасителя по щоці і сказав: "Так відповідаєш Ти первосвященикові?"

Господь, звернувшись до нього, сказав на це: "Якщо Я сказав зле, то доведи, що зле; а коли добре, за що Ти б`єш Мене?"

Після допиту первосвященик Анна відіслав зв`язаного Ісуса Христа до зятя свого, первосвященика Каяфи.

Каяфа ж у той рік був первосвящеником, служачи в храмі. Він порадив у синедріоні вбити Ісуса Христа, сказавши: "Ви нічого не знаєте і не подумаєте, що краще нам, щоб одна людина померла за людей, ніж щоб увесь народ загинув".

Св. апостол Іоан, вказуючи на поважність священицького сану, пояснює, що, незважаючи на свій злочинний задум, первосвященик Каяфа невільно пророкує про Спасителя, що Йому належить постраждати для визволення людей. Тому апостол Іоан і говорить: "Це сказав же він (Каяфа) не сам від себе, але будучи первосвящеником у тому році, прорік, що Ісус помре за народ". При цьому додає: "І не тільки за народ (тобто за юдеїв, бо Каяфа казав лише про юдейський народ), але й щоб і розпорошених дітей Божих (тобто язичників) зібрати воєдино" (Ін 11, 49–52).

Тієї ночі у первосвященика Каяфи зібралося багато членів синедріону (синедріон, як верховне судилище, згідно з законом, мав збиратися у храмі і неодмінно вдень). Прийшли також старійшини і книжники юдейські. Усі вони вже заздалегідь змовились ухвалити Ісусові Христу смертний вирок. Але для цього їм потрібно було знайти якусь провину, гідну смерті. Оскільки ж ніякої провини не знаходилося за Ним, то вони вишукували лжесвідків, які б неправдиво свідчили на Ісуса Христа. Багато таких лжесвідків приходило. Та вони не могли нічого сказати, за що можна було б засудити Ісуса Христа. Насамкінець виступили двоє ось з таким лжесвідченням: "Ми чули, як Він сказав: Я зруйную храм цей, руками збудований, і за три дні зведу інший, нерукотворний". Але й таке свідчення не було достатнім для того, аби віддати Його на смерть. На всі ці лжесвідчення Ісус Христос не відповідав.

Первосвященик Каяфа встав і запитав Його: "Чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать?"

Ісус Христос мовчав.

Каяфа сказав: "Заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий?"

На це запитання Ісус Христос відповів: "Ти сказав; але кажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили (Божої) і гряде на хмарах небесних".

Тоді Каяфа розідрав одежу свою (на знак обурення та жаху) і сказав: "Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його (тобто Він, будучи людиною, називає Себе Сином Божим). Як вам здається?"

Вони ж усі в один голос відповіли: "Повинен умерти".

Після цього Ісуса Христа віддали до світанку під варту. Дехто плював Йому в лице. Люди, що тримали Його, глузували з Нього і били Його. Деякі ж, затуляючи Йому обличчя, били по щоках і, насміхаючись, казали: "Проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?" Усі ці образи Господь переносив смиренно, не відповідаючи.

(Див.: Мф 26, 57–68; 27, 1; Мк 14, 53–65; Лк 22, 54, 63–71; Ін 18, 12–14, 19–24).

ЗРЕЧЕННЯ АПОСТОЛА ПЕТРА

Коли Ісуса Христа повели на суд до первосвящеників, апостол Іоан, який був знайомий первосвященикові, увійшов у двір, а Петро залишився за брамою. Потім Іоан, сказавши служниці, увів у подвір`я і Петра.

Служниця, побачивши Петра, сказала йому: "Чи ти не з учеників Цього Чоловіка (Ісуса Христа)?"

Петро відповів: "Ні".

Ніч була холодна. Слуги розклали надворі багаття й грілися. Петро теж грівся біля вогню разом з ними.

Незабаром інша служниця, побачивши Петра, що виходив за ворота, сказала слугам: "І цей був з Ісусом Назореєм".

Та Петро знову відрікся з клятвою: "Не знаю Цього Чоловіка".

Через деякий час слуги, стоячи у дворі, знову стали говорити Петрові: "Справді, і ти був з Ним; бо й мова твоя викриває тебе: ти галилеянин". Тут підійшов родич того самого Малха, якому Петро відсік вухо, і сказав: "Чи не тебе я бачив з Ним у саду Гефсиманському?"

Петро ж почав клястися і божитися, що не знає цього Чоловіка, про Якого йому говорять.

У цей час заспівав півень, і згадав Петро слова Спасителя: "Перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене". В цю хвилину Господь, перебуваючи серед варти, повернувся у бік Петра і поглянув на нього. Погляд Господа проник у серце Петра; сором і покаяння оволоділи ним і, вийшовши геть із двору, він гірко заплакав за свій тяжкий гріх.

З тієї хвилини Петро ніколи не забував свого падіння. Святий Климент, Петрів ученик, розповідає, що Петро впродовж усієї решти життя, як тільки вночі заспіває півень, ставав на коліна і, обливаючись слізьми, каявся у своїм зреченні, хоча й Сам Господь, невдовзі після воскресіння Свого, простив його. Збереглося і давнє передання, що очі апостола Петра були червоними від частого і гіркого плачу.

(Див.: Мф 26, 69–75; Мк 14, 66–72; Лк 22, 55–62; Ін 18, 15–18, 25–27).

ПОГИБЕЛЬ ІУДИ

Настав ранок п`ятниці. Первосвященики із старійшинами та книжниками негайно зібралися на раду. Вони привели Ісуса Христа і знову засудили Його на смерть за те, що Він називає Себе Христом, Сином Божим.

Коли зрадник Іуда довідався, що Ісуса Христа засуджено на смерть, то зрозумів усю мерзенність свого вчинку. Він, мабуть, не очікував такого вироку, або припускав, що Христос не допустить цього, визволиться від ворогів чудесним способом. Іуда зрозумів, до чого довело сріблолюбство. Болісне каяття оволоділо його душею. Він пішов до первосвящеників і старійшин і повернув їм тридцять срібників, кажучи: "Згрішив я, зрадивши кров невинну" (тобто віддав на смерть невинну Людину).

Вони ж сказали йому: "Що нам до того? Гляди сам" (тобто сам відповідай за свої вчинки).

Та не побажав Іуда смиренно покаятися в молитві і сльозах перед милосердним Богом. Холод відчаю та зневіри охопив його душу. Він кинув срібники у храмі перед священиками і вийшов. Потім пішов і удавився (тобто повісився).

Первосвященики, забравши срібники, сказали: "Не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крові".

Порадившись, вони купили на ці срібники землю в одного гончара для поховання подорожніх. Відтоді аж до сьогодні та земля (кладовище) і називається по-єврейськи Акелдама, тобто: "земля" крові.

Так справдилося пророкування Єремії, який говорив: "І взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля, і дали їх за землю гончареву".

(Див.: Мф 27, 3–10).

ІСУС ХРИСТОС НА СУДІ У ПИЛАТА

Первосвященики і начальники єврейські,засудивши Ісуса Христа на смерть, самі не могли виконати свого вироку без згоди римського правителя країни (ігeмона або претора) в Юдеї. В цей час римським правителем в Юдеї був Понтій Пилат.

З нагоди свята Пасхи Пилат перебував у Єрусалимі і жив недалеко від храму, в преторії, тобто в будинку головного судді, претора. Перед преторією було викладено кам`яний майданчик, який називався ліфостротон, а по-єврейськи гаввафа.

Рано-вранці, тієї ж п`ятниці, первосвященики і начальники юдейські привели зв`язаного Ісуса Христа на суд до Пилата, щоб він затвердив смертний вирок. Та самі не пішли в преторію, щоб не осквернитися перед Пасхою, якщо увійдуть у дім язичника.

Пилат вийшов до них і, побачивши членів синедріону, запитав їх: "У чому ви звинувачуєте Чоловіка Цього?"

Вони відповідали: "Якби Він не був злочинець, ми не видали б Його тобі".

Пилат сказав їм: "Візьміть Його ви, і за законом вашим судіть Його".

Вони ж сказали йому: "Нам не дозволено віддавати на смерть нікого". І почали звинувачувати Спасителя, кажучи: "Він розбещує народ і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем".

Пилат запитав Ісуса Христа: "Ти Цар Юдейський?"

Ісус Христос відповів: "Ти кажеш".

Коли ж первосвященики і старійшини звинувачували Спасителя, Він не відповідав.

Пилат сказав Йому: "Чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе?"

Але й на це Спаситель нічого не відповів, так що Пилат був здивований.

Потім Пилат увійшов у преторію і, покликавши Ісуса, знову запитав Його: "Чи не Ти Цар Юдейський?"

Ісус Христос сказав йому: "Чи від себе ти говориш це, чи інші сказали тобі про Мене?" (тобто: чи сам ти так думаєш, чи ні?)

"Хіба я юдей? – відповів Пилат. – Твій народ і первосвященики видали Тебе мені; що Ти зробив?"

Ісус Христос сказав: "Царство Моє не від світу цього: якби від світу цього було Моє Царство, то слуги (піддані) Мої змагалися б за Мене, щоб Я не був виданий юдеям; але нині Царство Моє не звідси".

"Отже, Ти Цар?" – запитав Пилат.

Ісус Христос відповів: "Ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб засвідчити істину; кожен, хто від істини, слухається голосу Мого".

З цих слів Пилат побачив, що перед ним стоїть проповідник істини, вчитель народу, а не бунтівник, який іде супроти влади римлян. Пилат сказав Йому: "Що є істина?" І, не чекаючи відповіді, вийшов до юдеїв на ліфостротон й оголосив: "Я ніякої провини не знаходжу в Ньому".

Первосвященики і старійшини уперто наполягали на своєму, кажучи, що Він підбурює народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи з Галилеї.

Пилат, почувши про Галилею, запитав: "Хіба Він галилеянин?" І довідавшись, що Ісус Христос з Галилеї, він повелів відвести Його на суд до галилейського царя Ірода, який, з нагоди Пасхи, був також в Єрусалимі. Пилат був радий відійти від цього неприємного суду.

(Див.: Мф 27, 2, 11–14; Мк 15, 1–5: Лк 23, 1–7; Ін 18, 28–38).

ІСУС ХРИСТОС НА СУДІ У ЦАРЯ ІРОДА

Цар галилейський Ірод Антипа,який стратив Іоана Хрестителя, багато чув про Ісуса Христа і давно бажав побачити Його. Коли до нього привели Ісуса Христа, він дуже зрадів, сподіваючись побачити від Нього якесь знамення. Ірод ставив Йому багато запитань, та Господь нічого не відповідав йому. Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його.

Тоді Ірод, разом із своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Спасителя у світлий одяг (на знак його невинності) і відіслав назад до Пилата.

З того дня Ірод і Пилат стали друзями, бо раніше вони ворогували один з одним.

(Див.: Лк 23, 8­12).

ОСТАННІЙ СУД НАД ІСУСОМ ХРИСТОМ У ПИЛАТА

Коли знову привели Господа Ісуса Христа до Пилата,то вже біля преторії зібралося багато народу, начальників і старійшин.

Пилат, скликавши первосвящеників, начальників і народ, сказав їм: "Ви привели до мене Чоловіка Цього, Який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його. Я відсилав Його до Ірода, але й він також нічого не знайшов у Ньому вартого смерті. Отже, краще я покараю Його і відпущу".

У євреїв був звичай звільняти на свято Пасхи одного в`язня, якого вибирав народ. Пилат, користуючись цією нагодою, сказав народові: "Є у вас звичай, щоб я одного в`язня відпускав вам на Пасху; чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?" Пилат був упевнений, що народ проситиме за Ісуса, бо знав, що начальники видали Ісуса Христа із заздрощів та злоби.

Коли Пилат сидів на судилищі, дружина його прислала до нього сказати: "Не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього".

Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити звільнення Варавви. Варавва ж був розбійником, якого посадили у в`язницю, разом зі спільниками, за бунт і вбивство. Тоді народ, навчений старійшинами, став кричати: "Відпусти нам Варавву!"

Пилат, бажаючи відпустити Ісуса, вийшов і, підвищивши голос, сказав: "Кого хочете, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, званого Христом?"

Усі закричали: "Не Його, а Варавву!"

Тоді Пилат запитав їх: "Що ж хочете, щоб я вчинив з Ісусом, нареченим Христом?"

Вони закричали: "Розіпни Його, розіпни!"

Пилат знову сказав їм: "Яке ж зло вчинив Він? Я нічого, вартого смерті, не знайшов у Ньому. Отже, покаравши Його, відпущу".

Але вони ще більше кричали: "Розіпни Його! Хай буде розіп`ятий Він!"

Тоді Пилат, намагаючись викликати у народу співчуття до Христа, повелів воїнам бити Його. Воїни відвели Ісуса Христа у двір і, роздягши Його, жорстоко били. Потім вдягли на Нього багряницю (коротку червону одежу без рукавів, яка застібувалася на правому плечі) і, сплівши вінець з колючого терну, поклали Йому на голову, і дали Йому у праву руку тростину замість царського жезла. І стали глузувати з Нього. Вони ставали на коліна, кланялись Йому і говорили: "Радуйся, Царю Юдейський!" Плювали на Нього і, взявши тростину, били по голові і лицю Його.

Потім до юдеїв вийшов Пилат і сказав: "Ось я виводжу Його до вас, щоб ви знали, що я не знаходжу в Ньому ніякої провини".

Тоді вийшов Ісус Христос у терновім вінці і в багряниці.

Пилат сказав їм: "Ось Чоловік!" Цими словами Пилат ніби хотів сказати: "Погляньте, який Він змучений і зганьблений", гадаючи, що євреї зглянуться над Ним. Та не такі були вороги Христові.

Коли первосвященики і слуги побачили Ісуса Христа, то знову закричали: "Розіпни, розіпни Його".

А Пилат казав їм: "Візьміть Його ви, і розіпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини".

Юдеї відповіли йому: "Ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим".

Почувши такі слова, Пилат ще більше злякався. Він увійшов з Ісусом Христом у преторію і запитав Його: "Звідки Ти?"

Та Спаситель не відповів.

Пилат говорить Йому: "Чи мені не відповідаєш? Хіба не знаєш, що я маю владу розіп`ясти Тебе і владу маю відпустити Тебе?"

Тоді Ісус Христос відповів йому: "Ти не мав би наді Мною ніякої влади, якби не було тобі дано звище. Тому більший гріх на тому, хто видав Мене тобі".

Після цієї відповіді Пилат ще більше бажав визволити Ісуса Христа. Та юдеї кричали: "Якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противиться кесареві".

Пилат, почувши такі слова, вирішив краще видати на смерть невинну Людину, ніж самому опинитися в немилості імператора.

Тоді Пилат вивів Ісуса Христа, сам сів на судне місце, яке було на ліфостротоні, і сказав юдеям: "Це Цар ваш!"

Та вони закричали: "Візьми, візьми і розіпни Його!"

Пилат говорить їм: "Чи розіпну Царя вашого?"

Первосвященики відповіли: "Немає в нас царя, крім кесаря".

Пилат, бачачи, що нічого не допомагає, а галас збільшується, взяв води, умив свої руки перед народом і сказав: "Не винний я у Крові Праведника Цього; дивіться ви" (тобто: нехай ця провина на вас упаде).

Відповідаючи йому, увесь народ єврейський в один голос сказав: "Кров Його на нас і на дітях наших". Так євреї самі прийняли на себе і навіть на потомство своє відповідальність за смерть Господа Ісуса Христа.

Тоді Пилат відпустив їм розбійника Варавву, а Ісуса Христа видав їм на розп`яття.

(Див.: Мф 27, 15–26; Мк 15, 6–15; Лк 23, 13–25; Ін 18, 39–40; 19, 1–16).

ХРЕСНИЙ ШЛЯХ ІСУСА ХРИСТА НА ГОЛГОФУ

Після того,як Ісуса Христа було засуджено на розіп`яття, Його віддали воїнам. Ті ж, узявши Його, знову знущалися і глумилися з Нього. Насміявшись, вони зняли з Нього багряницю й зодягли у власний одяг. Засудженим на розіп`яття належало самим нести хрест свій, тому воїни поклали на плечі Спасителю хрест Його і повели на місце, призначене для розіп`яття. Це був пагорб, який називали Голгофою, або Лобним місцем. Голгофа знаходилася на захід від Єрусалима, неподалік від міської брами, яка називалася Судною.

За Ісусом Христом ішло безліч народу. Дорога була дуже нерівною. Змучений побоями і катуваннями, втомлений душевними стражданнями, Ісус Христос ледве йшов, кілька разів падаючи під тягарем хреста. Коли дійшли до міської брами, де шлях піднімався на гору, Ісус Христос зовсім занеміг. У цей час воїни побачили поблизу людину, яка зі співчуттям дивилася на Христа. Це був Симон Киринеянин, що повертався після роботи з поля. Воїни взяли його і примусили нести хрест Христів.

Серед народу, який ішов за Христом, було й багато жінок, які плакали і ридали за Ним.

Ісус Христос, звернувшись до них, сказав: "Дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні і утроби, які не родили, і груди, які не годували! Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас".

Так Господь провістив ті жахливі біди, які мали невдовзі після Його земного життя спіткати Єрусалим та народ єврейський.

(Див.: Мф 27, 31–32; Мк 15, 20–21; Лк 23, 26–31; Ін 19, 16–17).

РОЗІП'ЯТТЯ І СМЕРТЬ ІСУСА ХРИСТА

Страта через розіп`яття на хресті була найганебнішою,найболіснішою і найжорстокішою. На таку смерть у ті часи засуджували найневиправніших злочинців: розбійників, убивць, бунтівників і злочинних рабів. Муки розіп`ятої людини неможливо описати. Крім нестерпного болю в усіх частинах тіла, розіп`ятого мучили страшна спрага і смертельні душевні страждання. Смерть була такою повільною, що багато хто вмирав на хресті лише через декілька днів. Навіть виконавці страти – зазвичай люди жорстокі – часто не могли спокійно дивитися на страждання розіп`ятих. Вони готували питво, яким намагались втамувати неймовірну спрагу, або ж робили суміш з різних речовин, що на якийсь час притуплювали свідомість і полегшували муки. Згідно з єврейським законом, розіп`ятий на дереві вважався проклятим. Начальники юдейські хотіли навіки зганьбити Ісуса Христа, засудивши Його на таку смерть.

Коли Ісуса Христа привели на Голгофу, воїни подали Йому кисле вино, змішане з гіркими речовинами, аби полегшити страждання. Але Господь, скуштувавши, не захотів його пити. Він не хотів вживати ніякого засобу для полегшення страждань. Ці страждання Він прийняв на Себе добровільно за гріхи людей; тому і бажав витерпіти їх до кінця.

Коли усе було приготовано, воїни розіп`яли Ісуса Христа. Це було близько полудня, по-єврейськи – о шостій годині дня. Коли ж розпинали Його, Він молився за Своїх мучителів, кажучи: "Отче! Прости їм, бо не відають, що чинять".

Поряд з Ісусом Христом розіп`яли двох злочинців (розбійників), одного праворуч, іншого ліворуч від Нього. Так справдилося пророцтво Ісаї, який сказав: "І до злочинців був зарахований" (Іс 53, 12).

За наказом Пилата, до хреста над головою Ісуса Христа було прибито напис, що означав провину Його. Там було написано поєврейськи, по-грецьки і по-римськи: "Ісус Назорей Цар Юдейський", і багато хто читав його. Такий напис не подобався ворогам Христовим. Тому первосвященики прийшли до Пилата і сказали: "Не пиши: Цар Юдейський, але що Він говорив: Я Цар Юдейський".

Та Пилат відповів: "Що я написав – те написав".

Між тим, воїни, що розіп`яли Ісуса Христа, взяли Його одяг і стали ділити між собою. Верхній одяг вони розідрали на чотири частини, кожному воїнові по частині. А хітон (нижній одяг) був не шитий, а увесь тканий зверху донизу. Тоді вони сказали один одному: "Не будемо роздирати його, а киньмо жереб на нього, кому буде". І, кинувши жереб, воїни сіли, охороняючи місце страти. Так і тут збулось давнє пророцтво царя Давида: "Розділили ризи Мої між собою, і за одяг Мій кидали жереб" (Пс 21, 19).

Вороги не переставали ображати Ісуса Христа і на хресті. Вони, проходячи мимо, лихословили, і, киваючи головою, казали: "Гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш! Спаси Себе Самого. Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста".

Також первосвященики, книжники, старійшини і фарисеї, глузуючи, говорили: "Інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і тоді увіруємо в Нього; уповав на Бога, нехай тепер порятує Його (Бог), якщо Він угодний Йому; бо Він казав: Я – Син Божий".

За їхнім прикладом і воїни-язичники, які сиділи біля хрестів і стерегли розіп`ятих, знущаючись, казали: "Якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам".

Навіть один з розбійників, що був розіп`ятий ліворуч Спасителя, хулив Його і говорив: "Якщо Ти Христос, спаси Себе і нас".

Інший же розбійник, навпаки, втихомирював того і говорив: "Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений (тобто на такі муки і смерть)? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали, а Він нічого лихого не вчинив". Сказавши це, він звернувся до Ісуса Христа з молитвою: "Пом`яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє".

Милосердний Спаситель прийняв щире покаяння цього грішника, який засвідчив таку дивну віру в Нього, і відповів благорозумному розбійникові: "Істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю".

Біля хреста Спасителя стояли Матір Його, апостол Іоан, Марія Магдалина і ще кілька жінок, які шанували Його. Неможливо описати скорботу Божої Матері, яка бачила нестерпні муки Сина Свого!

Ісус Христос, побачивши Матір Свою та Іоана, що стояли тут, – Іоана ж любив Він особливо – говорить Матері Своїй: "Жоно! Це – син Твій". Потім говорить Іоанові: "Це – Мати Твоя". З цього часу Іоан взяв Матір Божу до себе у дім і піклувався про Неї до кінця Її життя.

Між тим, під час страждань Спасителя на Голгофі сталося велике знамення. З тієї години, як Спаситель був розіп`ятий, тобто з шостої години (а за нашим часом з дванадцятої години), сонце погасло і настала темрява по всій землі, і тривала до дев`ятої години (за нашим часом до третьої години дня), тобто до самої смерті Спасителя.

Ця незвичайна, всесвітня пітьма була описана язичницькими письменниками-істориками: римським астрономом Флегонтом, Фаллом і Юнієм Африканом. Знаменитий філософ з Афін Діонисій Ареопагіт був у той час в Єгипті, в місті Геліополі; спостерігаючи раптову пітьму, він сказав: "Чи Творець страждає, чи світ руйнується". Згодом Діонисій Ареопагіт прийняв християнство і був першим афінським єпископом.

Близько дев`ятої години Ісус Христос вигукнув: "Ілі, Ілі! Лама савахфані!", – тобто: "Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?" Це були початкові слова з 21-го псалма царя Давида, в якому Давид ясно провістив про страждання на хресті Спасителя. Цими словами Господь востаннє нагадав людям, що Він є істинний Христос, Спаситель світу.

Деякі з тих, хто стояв на Голгофі, почувши ці слова, сказані Господом, говорили: "Він кличе Іллю". Інші ж говорили: "Стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його".

А Господь Ісус Христос, знаючи, що вже все звершилося, щоб справдилося Писання, промовив: "Пити".

Тоді один з воїнів побіг, узяв губку, намочив її оцтом, настромив на тростину і підніс до пересохлих губ Спасителя.

Скуштувавши оцту, Спаситель промовив: "Звершилось", тобто виконалась обітниця Божа, здійснено спасіння людського роду.

Після цього гучним голосом виголосив: "Отче, в руки Твої віддаю Дух Мій!" І, схиливши голову, віддав дух, тобто помер.

І ось завіса у храмі, що закривала святе святих, розідралася навпіл, зверху донизу; і земля затряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли в Єрусалим і явились багатьом.

Сотник же (начальник воїнів) і воїни з ним, які стерегли розіп`ятого Спасителя, бачачи землетрус і все, що відбувалось перед ними, налякались і сказали: "Воістину, Чоловік цей був Син Божий". А народ, який був при розп`ятті і все бачив, у страху став розходитися, б`ючи себе в груди.

Настав вечір п`ятниці. Цього вечора належало їсти паску. Юдеям не хотілось залишати на хрестах тіла розіп`ятих до суботи, бо пасхальна субота вважалася великим днем. Тому вони просили у Пилата дозволу перебити кістки розіп`ятим, щоб вони швидше вмерли і можна було їх зняти з хрестів. Пилат дозволив. Воїни підійшли і перебили кістки розбійникам. Коли ж підійшли до Ісуса Христа, то побачили, що Він помер, і тому не перебивали в Нього кісток. Та один з воїнів, щоб не залишалося ніяких сумнівів у Його смерті, проколов списом Йому ребро, і з рани витекли кров і вода.

(Див.: Мф 27, 33–56; Мк 15, 22–41; Лк 23, 33–49; Ін 19, 18–37).

ЗНЯТТЯ З ХРЕСТА І ПОХОВАННЯ СПАСИТЕЛЯ

Того ж вечора,невдовзі після того, як все звершилося, до Пилата прийшла знана, багата людина Йосиф Аримафейський (з міста Аримафеї). Йосиф був учеником Ісуса Христа, але таємним – з остраху перед юдеями. Це була добра і справедлива людина, яка не брала участі в зібранні, в осудженні Спасителя. Він просив у Пилата дозволу зняти тіло Христове з хреста і поховати.

Пилат здивувався, що Ісус Христос так швидко помер. Він покликав сотника, який стеріг розіп`ятих, дізнався від нього, коли Ісус Христос помер, і дозволив Йосифові взяти тіло Христове для поховання.

Йосиф, купивши плащаницю (полотно для поховання), прийшов на Голгофу. Прийшов також ще один таємний ученик Ісуса Христа і член синедріону Никодим. Він приніс із собою для поховання дорогоцінну запашну мазь – суміш смирни та алое.

Вони зняли тіло Спасителя з хреста, намастили Його запашною маззю, загорнули в плащаницю і поклали Його в новому гробі, у саду поблизу Голгофи. Це була печера, яку Йосиф Аримафейський вирубав у скелі для свого поховання і в якій ще ніхто не був покладений. Там вони поклали тіло Христове, бо гріб знаходився біля Голгофи, а часу було мало, оскільки наближалося велике свято Пасхи. Потім привалили до дверей гробу великий камінь і пішли.

Марія ж Магдалина, Марія Іосієва та інші жінки були там і дивились, як поклали тіло Христове. Повертаючись додому, вони купили дорогоцінного мира (пахощів), щоб потім намастити ним тіло Христове, як тільки мине перший, великий день свята, в який, за законом, усім слід було перебувати у спокої (відпочивати).

Та вороги Христові не заспокоїлися, незважаючи навіть на велике свято. На другий день, у суботу, первосвященики і фарисеї (порушуючи спокій суботи і свята) зібралися, прийшли до Пилата і стали просити його: "Правителю! Ми згадали, що той обманщик (так насмілились вони назвати Ісуса Христа), коли ще був живий, сказав: "Через три дні воскресну". Звели охороняти гріб до третього дня, щоб ученики Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес із мертвих; і тоді буде останній обман гірше першого".

Пилат сказав їм: "Маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте".

Тоді первосвященики з фарисеями пішли до гробу Ісуса Христа і, оглянувши уважно печеру, наклали на привалений камінь свою (синедріонову) печатку; і поставили біля гробу Господнього воїнську варту.

Коли тіло Спасителя лежало у гробі, душею Своєю Він зійшов у пекло до душ людей, які померли до Його страждань і смерті. І всі душі праведних людей, які чекали на пришестя Спасителя, Він визволив з пекла.

(Див.: Мф 27, 57–66; Мк 15, 42–47; Лк 23, 50–56; Ін 19, 38–42). Страждання Христові згадуються православною Церквою на тижні перед Пасхою. Цей тиждень називається Страсним. Увесь цей тиждень християни повинні проводити у посту й молитвах.

У Велику середу Страсного тижня згадується зрада Іуди Іскаріотського.

У Великий четвер увечері після всенічної (яка є рання Великої п`ятниці) читаються дванадцять частин Євангелія про страждання Ісуса Христа.

У Велику п`ятницю під час вечірні (яка служиться о 2-й чи о 3-й годині дня) виноситься з вівтаря і покладається на середину храму плащаниця, тобто священне зображення Спасителя, що лежить у гробі; це робиться на згадку про зняття з хреста тіла Христового і поховання Його.

У Велику суботу на ранній, під погребальний дзвін і під спів "Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас", – плащаницю несуть навколо храму на згадку про зішестя Ісуса Христа у пекло, коли тілом Він перебував у гробі, і про перемогу Його над пеклом і смертю.

До Страсного тижня і свята Пасхи ми готуємо себе постом. Він триває сорок днів і називається святою Чотиридесятницею, або Великим постом.

Крім того, святою православною Церквою встановлено піст по середах і п`ятницях кожного тижня (крім кількох, дуже небагатьох тижнів на рік), по середах – на згадку про зраду Іуди, а по п`ятницях – на згадку про страждання Ісуса Христа.

Віру в силу хресних страждань за нас Ісуса Христа ми засвідчуємо хресним знаменням, коли молимося.

ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА ХРИСТА

Коли минула субота,вночі,на третій день після своїхстраждань і смерті, Господь Ісус Христос силою Свого Божества ожив, тобто воскрес із мертвих. Тіло Його людське преобразилося. Він вийшов з гробу, невидимий длясторожі, не відваливши каменя, не порушивши синедріонової печатки. Від цієї миті воїни, самі не знаючи того, охороняли порожній гріб.

Раптом стався великий землетрус; з небес зійшов ангел Гос-подній. Він, приступивши, відвалив камінь від гробу Господньогоі сів на ньому. На вигляд він був немов блискавка, і одяг мав білий наче сніг. Воїни, що були на варті біля гробу, тремтіли від страху, зробившись немов мертвими, а потім, отямившись від страху, розбіглись.

Цього ж дня (перший день тижня), як тільки закінчився су-ботній спокій, дуже рано, на світанку, Марія Магдалина, Марія Яковова, Іоанна, Саломія та інші жінки, взявши приготоване запашне миро, пішли до гробу Господнього, щоб намастити тіло Його, бо не встигли зробити цього під час похорону (Церква іменує цих жінок мироносицями). Вони ще не знали, що до гробу Христового приставлено сторожу і вхід до гробу запечатано. Тому вони не сподівалися зустріти там когось і перемовлялися між собою: "Хто відвалить нам камінь від дверей гробу?" Бо камінь був дуже великий.

Марія Магдалина, випередивши інших жінок-мироносиць, пер-ша прийшла до гробу. Було ще темно перед світанком. Марія, побачивши, що камінь відвалено від гробу, зразу ж побігла до Петра та Іоана і говорить: "Узяли Господа з гробу, і не знаємо, де поклали Його". Почувши це, Петро та Іоан одразу ж побігли до гробу, Марія Магдалина йшла за ними.

У цей час до гробу підійшли й інші жінки, які йшли з МарієюМагдалиною. Вони побачили, що камінь відвалено від гробу. І коли зупинилися, раптом побачили світлосяйного ангела, що сидів на камені. Ангел, звертаючись до них, сказав: "Не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп`ятого. Його нема тут – Він воскрес, як сказав (ще коли був із вами). Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь. І підіть швидше, скажіть ученикам Його, що Він воскрес із мертвих".

Вони ввійшли всередину гробу (печери) і не знайшли тіла Господа Ісуса Христа. Та, глянувши, побачили ангела в білому одязі, що сидів праворуч того місця, де було покладено Господа; їх пройняв жах.

Ангел же сказав їм: "Не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина,розіп`ятого. Він воскрес – Його нема тут. Ось місце, де поклали Його. Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові (який через своє зречення відпав від числа учеників), що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам".

Коли здивовані жінки ще стояли, перед ними раптом зновуз`явилися два ангели у сяючих одежах. Жінки зі страхом схилили обличчя свої до землі.

Ангели сказали їм: "Чого шукаєте Живого між мертвими? НемаЙого тут, Він воскрес. Згадайте, як Він говорив вам, коли був ще в Галилеї, кажучи, що Синові Людському належить бути виданому до рук людей-грішників, і бути розіп`ятим, і на третій день воскреснути".

Тоді жінки згадали слова Господа. Вийшовши ж, вони у трепетіі страху побігли від гробу. А потім зі страхом і великою радістю пішли сповістити учеників Його. По дорозі ж нікому нічого не говорили, тому що боялися.

Прийшовши до учеників, жінки розповіли про все, що бачили ічули. Та ученикам їхні слова здалися неправдивими, і вони не повірили їм.

Тим часом до гробу Господнього бігли Петро та Іоан. Іоан бігшвидше за Петра і прибув до гробу першим, але не ввійшов і, схилившись, побачив на землі пелени. За ним прибіг Петро, і ввійшов у гріб і теж побачив погребальні пелени; а хустина, яка була на голові Ісуса Христа, лежала не біля пелен, а була згорнута в іншому місці. Тоді за Петром увійшов Іоан, побачив усе це й увірував у Воскресіння Христове. Петро про себе дивувався тому, що відбулося. Потім Петро й Іоан повернулися додому.

Коли Петро та Іоан пішли, Марія Магдалина, яка прибігла заними, залишилася біля гробу. Вона стояла і плакала при вході у печеру (у гріб) і побачила двох ангелів у білих ризах, які сиділи, – один в головах, а другий у ногах, де лежало тіло Спасителя.

Ангели сказали їй: "Жоно, чого плачеш?"

Марія Магдалина обізвалась до них: "Взяли Господа мого, і незнаю, де поклали Його".

Сказавши це, вона обернулась і побачила Ісуса Христа, Якийстояв. Але від великої печалі, від сліз і власної впевненості, що мертві не воскресають, вона не впізнала Господа.

Ісус Христос говорить їй: "Маріє!"

Почувши добре знайомий голос, вона отямилася від печалі й по-бачила, що перед нею стоїть Сам Господь Ісус Христос. Вона вигукнула: "Учителю!" – і з невимовною радістю кинулася до ніг Спасителя; від радощів вона не усвідомлювала собі всієї величі моменту.

Але Ісус Христос, указуючи їй на святе і велике таїнство Вос-кресіння Свого, сказав їй: "Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого; а йди до братів Моїх (тобто учеників) і скажи їм: іду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого".

Тоді Марія Магдалина поспішила до учеників Його зі звісткоюпро те, що бачила Господа, і про те, що Він сказав їй. Це було перше явлення Христа після воскресіння.

По дорозі Марія Магдалина наздогнала Марію Яковову, якатеж поверталася від гробу Господнього. Коли ж вони йшли сповістити учеників, раптом Сам Ісус Христос зустрів їх і промовив до них: "Радуйтеся!"

Вони ж підійшли, припали до ніг Його і вклонилися Йому. Тоді говорить їм Ісус Христос: "Не бійтеся; підіть сповістіть братів Моїх, щоб ішли до Галилеї, і там вони побачать Мене".

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Сейчас читают про:
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7