Розділ І. Виробнича діяльність підприємницьких структур

Поняття: технологія, технологічний процес, ресурсозберігаючі технології, безвідходні

технології, техніка безпеки, охорона праці, стандарти якості, товарно-матері­альні запаси, номенклатура та асортимент продукції, продукція випущена, продукція відвантажена, продукція реалізована.

Ключові питання. 1. Що являє собою процес виробництва?

2. Яка роль технології у виробництві?

3. Яким буває виробництво за організаційними типами і рівнем автоматизації?

4. Як забезпечується і контролюється безпека виробництва?

5. Як забезпечується безперебійний процес виробництва?

6. Що означає і ким контролюється якість продукції?

7. Чому підприємства прагнуть розширювати номенклатуру та асортимент продукції?

8. Якими показниками вимірюються обсяги виробництва продукції?

Заняття 1. Технології виробництва. Технічна безпека праці

Більшість енергії будь-якого підприємства, фірми витрачається саме на виробництво. Узагаль­нено виробництво являє собою процес перетворення сировини в готову продукцію. Якщо уявити собі виробниче підприємство як відкриту систему, то на вході в таку “м’ясорубку” знаходяться сировина, напівфабрикати, технічні засоби, персонал, інформація про способи і послідовність пе­ретворення сировини в готовий продукт. Всередині самої системи (підприємства-“м’ясорубки”) і відбувається процес перетворення спеціально організований, керований і контрольований. Основні зусилля керівників підприємства і більшості його інженерно-технічних працівників саме спрямо­вані на організаційне забезпечення безперебійного та ефективного виробництва. Для того, щоб на виході такої системи з’явився готовий продукт, багатьом працівникам фірми доводиться вирішу­вати безліч питань: від тих, які розв’язуються маркетологами, до тих, які потребують спеціальних інженерних знань. Зазвичай на малому підприємстві відсутні такі фахівці і багато рішень дово­диться приймати власникові, адже без відповідей на головні питання не відбудеться виробництво. Що виробляти, тобто який саме продукт, виріб (за призначенням, функціями, розміром, дизай­ном) та з яких матеріалів необхідно вирішити ще до початку організації виробничого процесу. Але не менш важливим є питання як виробляти. Залежно від цілей виробництва спосіб переробки си­ровини на готову продукцію може бути різним. Навіть маючи лише один вид сировини (наприк­лад, 1 кг м’яса), можна виготовити різні страви: на відкритому полум’ї - шашлик і барбекю; в духовці - буженину; в жаровні - рагу; в каструлі - варене м’ясо; в коптильні - балик тощо. Але якщо метою виробництва є створення великої маси продукції, то способи організації виробництва тих самих м’ясних страв будуть іншими: потрібні будуть їдальні, ресторани, заклади швидкого харчування (фаст - фуді) або переробні підприємства - м’ясокомбінати, ковбасні цехи, промислові коптильні. На це питання і відповідає наука - технологія.

Технологія - це наука про способи створення і обробки матеріалів, виготовлення і збирання виробів, надання послуг і виконання робіт.

Зрозуміло, що створення продукції та обробка сировини в сучасному світі не виконуються за допомогою лише ручної праці, за виключенням особливо цінних видів продукції, що наближують­ся до витворів мистецтва. Саме ручне виготовлення таких виробів надає їм більшої цінності. Отже, процес виробництва забезпечується різноманітними технічними засобами, інструментами, меха­нізмами, автоматами. Крім того, для даного процесу велике значення має послідовність етапів пе­реробки сировини в готову продукцію. Неможливо спочатку пофарбувати дах, а потім виводити стіни. На кожному етапі застосовуються різні технічні засоби і способи обробки. Гарним прикладом такої послідовності є зборочний конвеєр. Але навіть на маленькому підприємстві, де шиють футболки п’ять робітниць, виробничий процес має бути певним чином організований не тільки за послідовністю операцій, але в часі та просторі, і забезпечений певними технічними засобами. Це називається технологічним процесом.

Ефективна організація технологічного процесу в просторі передбачає розміщення обладнання (технічних засобів) на певній площі таким чином, щоб скоротити відстань, необхідну для пересування напівфабрикатів між операціями. Організація такого процесу в часі передбачає певну послідовність операцій, що забезпечує поступовість обробки і врахування часу, необхідного для завершення кожної операції.

Залежно від цілей виробництво організовується по-різному (розподіл виробництва за організаційними типами):

• одиничне - коли готова продукція виробляється в обмеженій кількості (1-10 виробів) і повторне виробництво таких виробів не передбачається. Прикладом є виробництво за індивідуальним замовленням: взуття чи одяг для окремої особи в одиничному екземплярі;

• серійне — коли виготовляється обмежена за номенклатурою (видом) продукція невеликими партіями, повторне виробництво якої можливе через певний час. Прикладом можуть служити швейні майстерні, що шиють теніски певного виду і розмірів, з певної тканини;

• масове - коли випускається один тип продукції у великому обсязі тривалий час. Прикладом може бути виробництво автомобілів певної моделі.

Відповідно до організаційного типу виробництва обирається і рівень автоматизації. При одиничному виробництві, як правило, застосовують ручну або механізовану працю, коли працівник лише за допомогою окремих інструментів або окремих механізмів виконує всі операції переробки сировини. Для серійного виробництва застосовують механізовану працю, або автоматизований процес, коли операції обробки виконуються машинами під наглядом працівників. Для масового виробництва застосовуються автоматизовані, або автоматичні, процеси виробництва, коли використовуються технологічні лінії, в яких механізми і машини здійснюють процеси обробки автоматично без участі людей за допомогою відповідних програм.

Вибір технологічного способу виробництва продукції завжди пов’язаний з порівнянням витрат і результатів. Нові технології, обладнання і устаткування коштують дорого, але й дозволяють значно економити на зарплаті й виготовляти більшу кількість продукції. Ресурсозберігаючими технологіями вважаються такі, що дозволяють значно скоротити використання природних і людських ресурсів, і при цьому забезпечити такий самий обсяг продукції.

Використання у виробництві сировини і матеріалів завжди пов’язане з наявністю відходів. Мається на увазі не просто виробничі викиди в атмосферу (дими), у воду (зливи), в ґрунти, а в першу чергу залишки сировини і матеріалів, які не увійшли до складу готової продукції. Наприклад, при виробництві тенісок під час розкрию завжди залишаються обрізки тканини, що зазвичай просто викидаються у сміття. При масовому виробництві таких залишків тканини утворюється дуже багато, просто кілометри тканини! Але ж ці кілометри у зв’язку з їхнею подрібненістю практично неможливо в подальшому використати. Однак для запобігання таких зайвих витрат сировини можна використати більш раціональні способи розкрию або створення додаткових цехів, де рештки тканини стають сировиною для виготовлення інших видів продукції, наприклад, дитячих іграшок. Або відходи виробництва тенісок поступають на переробку як вторинна сировина. Безвідходними технологіями називаються такі, що забезпечують повний цикл споживання сировини і не забруднюють навколишнє середовище відходами.

Але головним учасником на будь-якому виробництві є людина як безпосередній учасник виробничого процесу або як його організатор. Людина - біологічна істота, яка для нормального функціонування у процесі виробництва потребує певних умов праці: відповідного мікроклімату, що забезпечує збереження здоров’я і життя, врахування фізіологічних особливостей для керування машинами, чергування часу роботи і відпочинку, певного інструктажу щодо роботи на машинах і механізмах. Для безпеки людини також величезне значення має забезпечення роботи обладнання та устаткування в такий спосіб, щоб попередити травмування, аварії, техногенні катастрофи. Саме для цього на будь-якому виробництві слід дотримуватися правил техніки безпеки і охорони праці.

В Україні створення безпечних умов виробництва забезпечується цілою низкою державних заходів. У першу чергу це законодавчі акти: Цивільний та Господарський кодекси. Так, ст. 69 п. 4 Господарського кодексу наголошує: “Власник, органи управління підприємством зобов’язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров’ю та працездатності його працівників”. Більш чітко розписані обов’язки власників підприємств та їхніх керівників щодо забезпечення безпеки виробництва та охорони праці у профільних законах, наприклад, у Законах України “Про пожежну безпеку”, “Про охорону праці” та в багатьох інших.

В другу чергу - це державний контроль за забезпеченням безпеки виробництва на етапі організації підприємства, проектування та будівництва виробничих приміщень, установки обладнання. Здійснюється такий процес контролю при отриманні майбутнім виробником дозволів та ліцензій па здійснення певного виду діяльності, замовленні проектної документації тощо. Тобто, намагаючись організувати навіть маленьку швейну майстерню, керівники мають пройти відповідні процедури контролю з боку державних органів на відповідність обраного способу виробництва діючим стандартам пожежної, санітарної, виробничої безпеки.

І, врешті-решт, державні органи контролю впродовж всього часу роботи підприємства будуть час від часу контролювати стан справ на виробництві щодо забезпечення безпеки виробництва і охорони праці. У разі фіксування певних порушень контролюючі органи мають право припинити виробництво, примусити виробника у певний термін ліквідувати недоліки, накласти штраф за порушення безпеки виробництва, а у випадку завдання шкоди здоров’ю працівників - відшкодувати лікування або виплачувати пенсію працівнику, що став інвалідом, тощо.

Заняття 2. Постачальники сировини та матеріалів для виробництва. Товарно-матеріальні запаси

Організація продуктивного виробничого процесу в першу чергу залежить від своєчасного забезпечення сировиною, напівфабрикатами. Зрозуміло, якщо впродовж певного часу сировина відсутня, то працівники і обладнання будуть простоювати, витрати на оплату праці й обслуговування устаткування в цей час не зникають. Отже, за простою витрати є, а прибутки відсутні, оскільки продукція не випускається. Тому забезпечення безперебійного виробництва є головним завданням керівництва. Взагалі всі види виробництва можна розподілити на безперервні і дискретні. Безперервними називаються такі види виробництва, де технологією не передбачена зупинка обладнання. Прикладом може бути виплавка чавуна і металів у доменних та мартенівських печах. Виробництво цих видів продукції потребує трьохзмінної роботи працівників, а зупинка домни може призвести до виводу її з ладу.

І Організація матеріально-технічного забезпечення виробництва включає:

А) визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах;

Б) їх пошук і придбання;

В) організацію доставки та зберігання;

Г) видачу сировини, напівфабрикатів, інструментів відповідним працівникам на підприємстві.

Такі операції безпосередньо здійснює відділ матеріально-технічного постачання підприємства. На малому підприємстві з малою чисельністю персоналу частіше ці функції виконує керівник або власник. Як видно з визначення, забезпечувати виробництво потрібно не тільки сировиною і матеріалами, а й технікою, обладнанням, інструментами, які мають певний термін експлуатації, потребують через певний час заміни або ремонту, а відповідно, запасних частин. Однак найважливішою функцією матеріально-технічного забезпечення виробництва все ж є своєчасне постачання сировини і матеріалів.

Форми постачанпя:

• Організація матеріально-технічного забезпечення за прямими зв’язками, тобто придбання матеріалів безпосередньо у підприємств-виробників. У такий спосіб поставляються здебільшого ті ресурси, які споживаються у виробництві постійно та у великій кількості, або складні матеріально-технічні засаби та вироби на індивідуальне замовлення. Перевагами такої форми є менша вартість, оскільки у безпосереднього виробника ціни значно нижчі; можливість одержання знижок; суттєво вища надійність своєчасних поставок; можливість отримання сировини певної якості, виду, розміру, за індивідуальними потребами виробництва; можливість організації поставок “з коліс” без створення запасів тощо.

• Організація постачання через посередників(оптові фірми чи магазини). Вона застосовується тоді, коли повні види ресурсів необхідні виробництву в невеликій кількості, споживаються періодично і нерегулярно. Перевагами такої форми є можливість отримати матеріали у певній розфасовці; у запакованому вигляді для забезпечення збереження; можливість одержання сировини невеликими партіями через певні проміжки часу. Але наявність посередників значно збільшує вартість сировини. Найбільш ефективною формою забезпечення виробництва сьогодні визнана японська система постачання “точно за часом”, яка не передбачає складування та зберігання запасів сировини на виробництві, а забезпечує підвезення певного обсягу сировини безпосередньо на виробничу дільницю (цех) за чітко розробленим графіком (на певну годину). Така система значно зменшує витрати виробництва, але пред’являє дуже жорсткі вимоги щодо чіткості організації, планування і контролю за виробничим процесом.

Для безперервних виробничих процесів стає необхідністю створення певних запасів сировини та матеріалів у такому обсязі, який забезпечував би зниження ризиків зупинки обладнання. Ллє будь-які запаси потребують додаткових витрат на зберігання: облаштування складських приміщень, охорону тощо. Тому для кожного виду виробництва розраховується оптимальний мінімальний запас матеріалів. У той же час запаси в кожну конкретну мить не можуть бути вищими за певний максимальний обсяг, оскільки це збільшує витрати і може призвести до псування сировини. Обсяги мінімальних та максимальних запасів визначаються на кожному виробництві окремо з урахуванням часу надходження кожної партії матеріалів, часу підготовки матеріалів до споживання у виробничому процесі і терміну його зберігання без втрати якості.

Кожен керівник або власник самостійно обирає систему постачання і визначає обсяги матеріальних запасів. І дуже важливим у цьому процесі є налагодження зв’язків з постачальниками. Незалежно від обраної системи постачання чи постачальника укладання договору поставки сировини та матеріалів значно здешевлює і убезпечує виробництво продукції. Стандартний договір постачання передбачає дотримання умов поставки, форми розрахунків для кожної сторони і є головною підставою для судових позовів у разі будь-яких порушень угоди. Найпростіший зразок такої угоди (с. 12 посібника для учня) дає можливість учням з’ясувати, від чого може застрахувати себе виробник.

Заняття 3. Якість товарів і послуг. Державні стандарти якості

Зазвичай більшість людей не здатні визначити поняття “якість”, хоча часто використовують цей термін. “Товар високої якості”, “низькоякісна продукція” можна почути скрізь, причому нерідко ці словосполучення стосуються одного і того ж товару. Чи можна вважати якісним емальований чайник? А електричний чайник відомої фірми “Філіпс” може бути неякісним? На всі ці питання відповідь “так”, тому що якість — це сукупність властивостей товару, що зумовлюють міру його придатності задовольняти потреби відповідно до його призначення. І головним словом у цьому визначення є сукупність властивостей. Призначенням будь-якого чайника є здатність задовольнити нашу потребу в кип’ятінні води. Відповідно до цього і емальований, і електричний чайники таку нашу потребу задовольняють. Однак якість кожного з них описується цілою групою показників (див. Опорно-логічну схему на с. 16 посібника для учня): потужністю, терміном безвідмовної роботи, рівнем витрат електроенергії чи газу, простотою користування, місткістю, дизайном тощо. Так, емальований чайник за показниками безвідмовної роботи і економічністю витрат може бути дуже якісним, оскільки його строк експлуатації 15 років, а кип’ятити воду в ньому можна навіть на багатті. А електричний чайник за цими показниками може бути низької якості, якщо в результаті виробничого браку він не доводить воду до кипіння (до 100 градусів) і витрачає багато енергії.

Більшість існуючих на ринку товарів можна назвати якісними за певною сукупністю показників якості, а за іншою - ні. Тому дуже часто у засобах масової інформації наводяться результати тестування певних груп товарів за групою показників (огляди в газеті “Бізнес”, журналі “Товар” тощо). Жоден виробник не може забезпечити високої якості своєї продукції за всіма можливими показниками. Тому виробники змушені обирати певпу сукупність показників якості, яку вони за своїми виробничими умовами здатні і прагнуть забезпечувати. Безумовно, в першу чергу слід орієнтуватися на потреби споживачів, але для більшості видів продукції встановлено певні граничні показники якості, які виробники зобов’язані забезпечувати. Такі граничні показники встановлюються державою і мають назву стапдарти якості.

Стандартизація — процес визначення і застосування єдиних правил з метою впорядкування діяльності певних галузей виробництва. Це загальноприйняте визначення не зовсім відображає мету даного процесу. Спрощено можна сказати, що мета стандартизації - забезпечення безпеки виробництва продукції та безпеки споживання товарів і послуг. Сенс стандартизації - спочатку розробити певні сукупності показників якості готової продукції (вимог), що убезпечують споживачів при споживанні і працівників при виробництві такої продукції і потім мати можливість за допомогою таких показників здійснювати постійний контроль за якістю виробленої продукції (відповідності вимогам).

Стандарті - це нормативно-технічні документи, що встановлюють вимоги до якості конкретної готової продукції та її складових і вимог до технології її виробництва. Більшість товарів і послуг масового споживання і в Україні, і в інших країнах мають відповідні стандарти. В Україні розробкою стандартів опікується Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації. Кожна країна мас свої власні національні стандарти, але останнім часом у зв’язку з розвитком міжнародної торгівлі більшість країн світу намагаються гармонізувати власні національні стандарти з міжнародними стандартами, так званими стандартами 180 та ІЕС. Таку роботу проводить і Україна.

Якщо стандарти розроблені, потрібна державна система контролю за їхнім дотриманням. В Україні введено обов’язкову сертифікацію продукції. Тобто затверджено перелік готової продукції, яка має перевірятися па відповідність стандартам. З цією метою в Україні створено Державну систему сертифікації (УкрСЕПРО), що налічує понад 130 органів по сертифікації і понад 560 дослідницьких лабораторій, які здійснюють перевірку відповідності зразків продукції певним стандартам (сертифікація) і видають виробникам сертифікат відповідності, якщо продукція відповідає стандарту. Для такої продукції передбачено нанесення на упаковку національного знаку відповідності (знаку якості), який представляє собою стилізований трилисник (див. с. 18 посібника для учня). Виробники можуть добровільно пройти сертифікацію власної продукції для позначення її національним знаком якості, навіть якщо така продукція не належить до переліку обов’язкової сертифікації. Хоча така процедура є платною і витратною, тим не менш знак якості на продукції суттєво сприяє розширенню збуту товарів. Причини цього полягають в тому, що:

• споживачі прагнуть купляти товари, які гарантують їм безпеку споживання чи експлуатації, і знак якості є гарантом для споживача, що товар відповідає нормам;

• торговельна мережа більш охоче бере на реалізацію само сертифіковану продукцію, а деякі магазини і супермаркети взагалі відмовляються від несертифікованих товарів;

• несертифіковані товари практично неможливо реалізовувати за кордоном.

Захист споживачів від неякісної продукції та послуг здійснює Державний комітет захисту прав споживачів та громадські об’єднання споживачів, які також слідкують за своєчасним проведенням сертифікації продукції виробниками та реалізацією ними товарів низької якості, небезпечних для життя і здоров’я людей.

Заняття 4. Показники виробничої діяльності

Результат виробничої діяльності будь-якого підприємства чи фірми - це пейшй обсяг виготовленої продукції, виконаної роботи, наданих послуг, що передбачені виробничим планом. Незалежно від галузі виробництва і призначення продукції чи послуг (виробничі, споживчі, продовольчі тощо) виробничий план фірми завжди складається з номенклатурного та асортиментного переліку продукції, що виготовляється.

Номенклатура - перелік найменувань продукції, що випускається підприємством. Для швейної майстерні це можуть бути теніски і майки, для маслосирбази — молоко, сир, морозиво.

Асортимент - сукупність різновидів продукції одного найменування. Такі різновиди можуть бути представлені для тенісок - моделями, розмірами, видом тканини тощо, для морозива - марками морозива з різною рецептурою (вмістом) тощо.

Вимір обсягів виробництва у натуральному виразі здійснюється відповідно до номенклатурного та асортиментного плану в штуках, тоннах (кілограмах), метрах, літрах тощо. Розширення номенклатури і асортименту продукції (диверсифікація виробництва - множинність, різноманітність, різнобічність) дозволяє підприємству значно знизити господарські ризики і підвищує виживання в ринкових умовах. Раптові і не передбачувані коливання ринкової кон’юнктури в одній номенклатурній групі, які призводять до втрати прибутків, можуть бути компенсовані прибутковістю іншої номенклатурної групи. Це правило в перекладній економічній літературі передається висловом “не класти яйця в один кошик”. Облік обсягів випуску в натуральному вимірі дозволяє контролювати і проводити корекцію щодо саме номенклатуно-асортиментного переліку продукції. Тобто якщо випуск певного найменування продукції є найбільш привабливий для виробництва і забезпечує певну ефективність, але не користується попитом у споживачів, то слід вжити відповідних заходів: або зменшити виробництво цього виду продукції, або вдатися до активізації збуту, реклами тощо. В той ясе час, якщо якийсь вид продукції користується стійким попитом, можливо, слід розглянути питання щодо збільшення обсягів його випуску.

Вартісний вимір результатів виробництва має іншу мету: визначення ефективності діяльності та управління. Зрозуміло, що метою виробничої діяльності є прибутки. Але не вся продукція в реальному житті є прибутковою. Це пов’язано з певними причинами, і головною з них є розрив між випуском і одержанням оплати. Не вся продукція, що випускається підприємством, продається на сторону, частина її може споживатися всередині підприємства. Не вся продукція, призначена для продажу, може бути реалізована за певний час. Частина проданої продукції може вже бути оплаченою, але ще не відправленою споживачу. Або може бути відправленою, але не оплаченою. Відповідно в економічному аналізі, а також і у виробничих звітах, використовують різні показники виробничої діяльності.

• Обсяг валової продукції - показник загальної вартості всіє випущеної підприємством упродовж календарного періоду продукції. Сюди включається обсяг і напівготової продукції, і тієї, що виготовлена для власних потреб.

• Обсяг товарної продукції — показник загальної вартості всіх видів готової продукції, призначеної для продажу.

• Обсяг реалізованої продукції - показник загальної вартості фактично проданої та оплаченої продукції.

• Обсяг відвантаженої продукції - показник обсягів продукції, що вже відвантажена і транспортується споживачу, але ще не має підтвердження про її оплату і надходження до покупця.

Співвідношення різних показників результатів виробничої діяльності за певний звітний період може багато розповісти про ефективність діяльності підприємства. Якщо обсяг товарної продукції значно перевищує обсяги реалізованої продукції, то підприємство несе значні витрати на зберігання готових виробів і, не маючи достатньо споживачів, може взагалі не отримувати прибутків. Управлінськими діями в такому випадку мають стати пошуки шляхів постійних оптових спо5кивачів, активізація збуту за допомогою знижок або додаткового рекламування, проведення заохочувальний акцій тощо. Іноді рішення слід шукати в більш ефективній структурі управління підприємством.

Якщо відвантажена продукція більша за реалізовану, тобто частина покупців несвоєчасно оплачує одержану продукцію, підприємство залишається без обігових коштів, які б могло витратити на закупівлю сировини, оплату праці та інші поточні витрати. У такому випадку слід проводити юридичну (позовну) роботу, притягуючи боржників до відповідальності, або переглянути своїх покупців з точки зору платоспроможності й розірвати з деякими з них договори постачання.

Кожне підприємство в Україні, крім використання показників результатів виробництва для внутрішнього управлінського аналізу, також зобов’язане надавати звіти за встановленою державою формою в органи статистики. Тому організація обліку результатів виробництва є дуже важливою діяльністю, без якої неможливо ефективно управляти підприємством. Для малих підприємств передбачена спрощена система обліку та звітності, але для власного аналізу керівнику все рівно потрібно аналізувати результати виробництва в різних розрізах, що можливо лише завдяки обліку результатів діяльності за різними показниками.

Список використаної літератури:

Власна справа (Основи малого бізнесу). Частина II: Методичний посібник для вчителя / Г.О.Горленко, Т.Г.Гільберг, Г.П.Волошина, Г.В.Думанська, Р.І.Кулик, Т.В.Чекіна. - Видання 3-тє, переробл. і доп. - Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2009. - 116 с.