Трудовий процес як елемент виробничого процесу

Трудовий процес як елемент виробничого процесу

14.2. Мета і завдання організації праці на підприємстві

14.3. Принципи організації праці

14.4. Організація праці на робочих місцях

Трудовий процес — це процес прямого чи опосередкованого впливу працівника через технічні засоби на предмет праці з метою виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), що супроводжується витратами фізичної і нервової енергії людини.

Основними елементами трудового процесу є:

— предмет праці — об'єкт впливу, що повинен бути перетворений на продукцію для проміжного (деталі, вузли, напівфабрикати та іи.) чи кінцевого споживання;

— засоби праці — знаряддя виробництва (устаткування, інструменти, оснащення, енергія), будинки, приміщення, споруди, необхідні для впливу на предмет праці;

— технологія (спосіб, сукупність методів впливу на предмет праці);

— власне праця — робоча сила людини, її здатність до професійної діяльності визначеної складності й інтенсивності.

Трудовий процес може поділятися на операції залежно від типу виробництва і спеціалізації робочих місць, особливостей організації праці, технічних умов виробництва.

Аналіз виробничої операції є одним з базових елементів організації та нормування праці. У рамках цього аналізу виокремлюються технологічний і трудовий аспекти: перший характеризує структуру операції з погляду перетворення предметів праці, другий дає змогу аналізувати дії працівників. За технологічного аналізу у структурі операції визначають переходи. Технологічний перехід — це частина операції, що характеризується однорідністю технологічних змін предмета праці, сталістю режиму роботи устаткування й інструмента. Крім технологічних, є і допоміжні переходи, що складаються з дій людини й устаткування, які не супроводжуються зміною предмета праці, але необхідні для здійснення технологічного переходу (наприклад, дії з установки оброблюваного виробу, його зняття та ін.).

Аналіз операцій передбачає визначення необхідності, послідовності, можливості сполучення її елементів, доцільності їх механізації, напрямків оптимізації чинників, що визначають їх тривалість, передумов підвищення змістовності праці.

14.2. Мета і завдання організації праці на підприємстві

У загальному значенні під організацією праці розуміють приведення трудової діяльності у визначену систему, що характеризується внутрішньою упорядкованістю, погодженістю і спрямованістю взаємодії людей для реалізації спільної програми чи мети.

Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту.

Можна виокремити три основні компоненти мети організації праці:

— предметний — забезпечення заданого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;

— економічний — досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);

— соціальний — у загальному значенні — гуманізація праці (удосконалення її умов і змістовне підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу працівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).

Мета організації праці досягається у процесі вирішення таких основних груп завдань:

— економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи вирішення завдань скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;

— організаційних: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;

— психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;

— соціальних: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання їх добробуту.

14.3. Принципи організації праці

Принцип розвитку особистості полягає в тому, що праця повинна бути організована таким чином, щоб могли розвиватися індивідуальні якості кожної людини і всі її потенційні можливості були затребувані. Реалізація цього принципу передбачає:

- надання процесу праці закінченого характеру (виявлення базових операцій і групування їх таким чином, щоб, з одного боку, праця працівника набула зовнішньої доцільності, сенсу в рамках одного робочого місця, а з іншого — зросло значення індивідуальної праці, облік особливостей використовуваної технології, рівня професійної підготовки і майстерності працівників, ефективності інженерних рішень, необхідності рівномірного розподілу виробничих функцій серед працівників);

— поєднання трудових операцій чи їх комбінування (поєднання операцій, що веде до мінімізації кількості працівників, зайнятих виробництвом певної продукції на окремій операції, при цьому робота повинна характеризуватися високою розмаїтістю, швидкою зміною ритму, зміною виробничої обстановки та іи.);

— установлення прямих контактів між працівниками і споживачами (удосконалюється зворотний зв'язок, оскільки створюються додаткові можливості для отримання працівниками позитивної чи негативної оцінки результатів своєї праці; зростає розмаїтість праці, тому що з'являється необхідність розвитку і реалізації здібностей працівників щодо здійснення особистих контактів зі споживачами; зростає ступінь автономності праці тією мірою, якою працівникам дозволяється вирішувати проблеми у взаєминах зі споживачами);

— вертикальне розширення функцій з метою часткового зменшення розриву між виконавчими й управлінськими аспектами праці (працівникам передаються функції з контролю і тієї відповідальності, що покладалася раніше на управлінський персонал, надається більше прав щодо питань використання робочого часу, включаючи прийняття рішень про початок і закінчення роботи, перерви, послідовність виконання завдань та і н.);

— розвиток системи інформаційного забезпечення, що дає змогу оперативно отримати інформацію про оцінку своєї праці, удосконалення своєї професійної майстерності та ін.

Принцип безпеки. Працівник на своєму робочому місці повинен бути впевнений у відсутності загрози для його здоров'я, у рівні доходу, забезпеченості роботою в майбутньому тощо.

Принцип справедливості. Частка кожного працівника в доходах має відповідати частці його трудового внеску (в рамках окремого підприємства).

14.4. Організація праці на робочих місцях

Основною одиницею комплексного аналізу й удосконалення організаційного розвитку підприємства є робоче місце — основна ланка виробничого процесу й елемент структури підприємства. Від ефективності організації праці на кожному робочому місці залежать його загальні результати як на певному робочому місці, так і на виробничій ділянці, у цеху, на підприємстві в цілому.

Організація робочих місць передбачає встановлення визначених норм продуктивності на певному місці, а отже, й інтенсивності праці працівників, до того ж повинна враховувати складність роботи, її важливість для виробництва. Для кожного робочого місця визначаються завдання, функції, зміст роботи.

Проектування і планування робочих місць має чимало труднощів, є комплексною проблемою, що стосується техніки і технології виробництва, нормування й організації праці, її планування й оцінки роботи, психофізіологічних, соціальних, правових питань. Ця діяльність має здійснюватися за активної участі фахівців служби управління персоналом.

Одним з основних засобів управління вдосконаленням організації праці на робочих місцях у діючому виробництві є їх атестація — комплексна оцінка стану кожного робочого місця на його відповідність передовому науково-технічному й організаційному рівню з метою створення зайнятому на ньому працівнику чи групі працівників необхідної виробничої обстановки й умов, що забезпечують високу ефективність праці, і на цій основі — гідну заробітну плату.

Робочі місця атестуються за такими основними позиціями:

— умови праці і забезпечення техніки безпеки;

— техніко-технологічні чинники (технічна оснащеність, планування, обслуговування, прогресивність технологічного процесу);

— рівень організації праці (темп роботи, час зайнятості, інтенсивність праці);

— економічна ефективність (витрати, доходи, якість, результат).

Дисципліна праці — це дотримання загальних правил внутрішнього трудового розпорядку (трудова дисципліна), чітке дотримання технології виробництва (технологічна дисципліна), виконання наказів і розпоряджень, правил охорони праці, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища (виробнича дисципліна). Умовами формування високої дисципліни праці є організаційний порядок, якісний підбір персоналу, ефективне його стимулювання, розумне сполучення заходів заохочення і стягнення.

ТЕМА 15. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ.

15.1 Виробнича інфраструктура та планування діяльності її підрозділів 15.2 Система технічного обслуговування

15.3 Планування організаційно-технічного розвитку підприємства

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. Все більшого значення набувають проблеми раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Виробнича інфраструктура підприємства – це підрозділи підприємства, які не беруть безпосередньої участі у створенні продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів.

Виробнича інфраструктура включає:

- допоміжні та обслуговуючі (дільниці) та господарства (ремонтне, інструментальне, транспортне, енергетичне, складське);

- споруди та комунікації (внутрішньозаводські шляхи, під’їзні колії, мости, естакади, трубопроводи, лінії електропередачі, зв’язку, природоохоронні споруди);

- засоби збирання та обробки інформації.

Метою планування діяльності підрозділів виробничої інфраструктури є: обґрунтування виробничої програми підрозділу на один рік, квартал, місяць; розрахунок потреби в персоналі; обґрунтування витрат виробництва в умовах швидкозмінної ринкової кон’юнктури.

Для кількісного оцінювання рівня розвитку інфраструктури потрібні показники, які б характеризували нагромадження в інфраструктурі її виробничого потенціалу. Тому поряд із категорією «інфраструктура» як сфера діяльності доцільно говорити про матеріально-технічну базу інфраструктури та ступінь її розвитку.

В умовах невизначеної та швидкозмінної ринкової кон’юнктури база розрахунку основних розділів річного плану не є сталою та може часто змінюватися. Тому річні плани за деякими розділами потрібно складати за збільшеними показниками. У цих умовах основним терміном планування повинні бути плани на квартал. Це стосується насамперед таких підрозділів, як інструментальний, транспортний цехи, матеріально-технічне забезпечення.

15.2 Система технічного обслуговування

Для виконання функцій технічного обслуговування на підприємстві створюється ряд цехів і господарств, які безпосередньо не беруть участі у створенні продукції, тобто у виробництві. Для більшості підприємств це є такі господарства:

- інструментальне;

- ремонтне;

- енергетичне;

- транспортне;

- складське.

Інструментальне господарство забезпечує підприємство постачанням, проектуванням, плануванням, виготовленням, зберіганням, обліком і ремонтом необхідного підприємству інструменту з доставкою його на робочі місця.

Ремонтне господарство забезпечує підтримку в технічно-справному стані великого, а часом складського парку технічного обладнання основних цехів шляхом його обслуговування, ремонту і модернізації.

Енергетичне господарство. Оскільки сучасні виробництва є великими споживачами палива, електроенергії, газу, води, зрідженого повітря, то енергетичне господарство займає значне місце у виробничій інфраструктурі. Енергетичне господарство забезпечує енергією основні, допоміжні цехи і всі підрозділи та служби підприємства.

Транспортне господарство виконує великий обсяг транспортно-складських, вантажно-розвантажувальних робіт з виконання внутрішнього і зовнішнього вантажооборотів.

Складське господарство забезпечує зберігання запасів сировини і матеріальних ресурсів, готової продукції.

15.3 Планування організаційно-технічного розвитку підприємства

Планування організаційно-технічного розвитку - це комплекс заходів щодо підвищення технічного рівня, організації управління виробництвом й працею, поліпшення використання діючого парку устаткування, створенню нових видів продукції й проведення науково-дослідних робіт. План організаційно-технічного розвитку (ОТР) може складатися на тривалу перспективу,та один рік.

Заходи, що включені в тактичний план організаційно-технічного розвитку, оцінюються з позиції їх економічної або соціальної ефективності. Економічна ефективність цих заходів є основою для розроблення плану з праці й собівартості продукції. Фінансування заходів плану організаційно-технічного розвитку здійснюється за рахунок прибутку (фонду накопичення, амортизаційних відрахувань та кредитів банку).

План ОТР — це перелік проектів чи заходів (із зазначенням назви й керівника проекту, строків початку та закінчення, бюджету, місця впровадження й очікуваних результатів), згрупованих у такі основні розділи:

1 Науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи. У цьому розділі подають перелік дослідницьких і конструкторських проектів, які виконуються в рамках інноваційної діяльності підприємства.

2 Підвищення якості продукції, сервісного обслуговування клієнтів. Цей розділ відображає довгострокові та поточні заходи підприємства щодо підвищення ступеня задоволення клієнтів якістю продукції та послуг, що надаються.

3 Підвищення техніко-технологічного потенціалу. У цьому розділі зводять усі технічні й технологічні новації, що підлягають впровадженню, разом із рутинними заходами з ремонту, модернізації, заміни устаткування й оснащення.

4 Заходи з охорони й оздоровлення навколишнього середовища. Передбачаютьзаходи щодо скорочення шкідливих викидів в атмосферу, зменшення рівня забруднення землі та стічних вод, застосування екологічно безпечних технологій та устаткування і впровадження стандартів серії ISO.

5 Впровадження заходів з наукової організації праці. Розділ містить перелік заходів щодо впровадження сучасних методів організації робочих місць, удосконалення розподілу та кооперації праці, скорочення рівня ручної праці, шкідливих умов праці, удосконалення нормування й оплати праці, у тому числі впровадження обґрунтованих норм і нормативів праці, поліпшення умов праці, у тому числі заходів з охорони праці та техніки безпеки.

6 Удосконалення планування й організації виробництва, функціональних та загальнокорпоративних систем управління підприємством. Розділ охоплює напрями, пов’язані з удосконаленням форм і методів організації виробництва, його спеціалізацією, кооперацією, впровадженням сучасних інструментів управління функціональними сферами.

7 Впровадження сучасних інформаційних технологій. Відображає застосування програмного забезпечення та інформаційних технологій в операційній і управлінській діяльності.

Реконструкція охоплює всі підрозділи підприємства. До неї відносять здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переустаткування підприємства або перебудову виробництва (при цьому спорудження нових і розширення основних цехів не передбачається, але можливо у разі необхідності розширення і будівництво нових об'єктів допоміжного й обслуговуючого призначення).

При реконструкції замінюється морально й фізично зношене устаткування.

Технічне переозброєння – це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробничих цехів і ділянок на основі впровадження передової техніки, технології, заміни фізично й морально зношеного устаткування.

Метою технічного переозброєння є інтенсифікація виробництва.

Інтенсифікація виробництва - це досягнення більш високих техніко-економічних результатів на діючих площах.

Реконструкція й технічне переозброєння зв'язані, як правило, з більшими капіталовкладеннями, та їх ефективність обґрунтовується бізнес-планом підприємства.

ТЕМА 16. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ВИРОБНИЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ

16.1. Якість продукції: основні поняття, терміни і визначення 16.2. Зміст і методи оцінювання рівня якості продукції

16.1. Якість продукції: основні поняття, терміни і визначення

Поняття і строки, використовувані у сфері управління якістю, визначаються міжнародними і національними стандартами. Міжнародний стандарт 180:8402—94 містить строки щодо якості, пояснює їх сутність і те, як вони застосовуються в стандартах 180:9000 "Системи якості".

Якість — це сукупність характеристик об'єкта щодо його спроможності задовольняти встановлені і передбачувані потреби.

Об'єкт — це загальне поняття, що може бути індивідуально описане і розглянуте, тобто включає не тільки продукцію, а й діяльність або процес, організацію або особу.

Продукція виступає як результат діяльності або процесу. Відповідно до Держстандарту 15467—79 "Управління якістю продукції. Основні поняття, строки і визначення" якість продукції — це сукупність властивостей, що зумовлює її спроможність задовольняти визначені потреби відповідно до призначення.

Зважаючи на те, що властивість продукції є вихідною характеристикою її якості, розглянемо основні поняття і строки.

Властивість продукції — це об'єктивна здатність, що виявляється під час створення, експлуатації або споживання виробу. Строк "експлуатація" застосовується до такої продукції, що у процесі використання витрачає свій ресурс, а "споживання" стосується тієї, яка під час її використання витрачається сама.

Продукція має прості та складні властивості, наприклад: надійність виробу є складною властивістю, що зумовлена відносно простими його властивостями — безвідмовністю, довговічністю, ремонтопридатністю і здатністю зберігатися.

Показник якості продукції — це кількісна характеристика одного або декількох властивостей продукції, що становлять її якість, розглянуту щодо визначених умов її створення, експлуатації і споживання. Багато показників якості продукції є функціями її параметрів. Так, показник довговічності свердла залежить від ширини направляючої стрічечки (геометричного параметра) і від механічних характеристик матеріалу свердла (структурних параметрів). Розглянуті поняття "ознака", "параметр", "показник якості продукції" дозволяють визначити взаємозв'язки між ними (рис. 15.1).

Одиничні показники характеризують одну з властивостей продукції, можуть стосуватися як одиниці продукції, так і сукупності одиниць однорідної продукції, наприклад: наробіток виробу на відмову (год), питома витрата палива (г.к.с), потужність (к.с), максимальна швидкість руху (км/год).

Показники призначення характеризують властивості продукції, що визначають основні функції, для виконання яких вона призначена, і зумовлюють сферу її застосування. Вони поділяються на показники функціональної і технічної ефективності; конструктивні; показники складу і структури.

Зберігайність — властивість продукції зберігати справний і працездатний, придатний до споживання стан протягом і після збереження та транспортування. Одиничними показниками здатності зберігатися можуть бути: середній строк зберігання і призначений строк зберігання.

Довговічність — це властивість виробу зберігати працездатність до настання граничного стану зі встановленою системою технічного обслуговування і ремонтів. Одиничними показниками довговічності є; середній ресурс, середній строк служби. Поняття "ресурс" застосовується під час характеристики довговічності з наробітку виробу, а "строк служби" — під час характеристики довговічності за календарним часом.

Ергономічні показники характеризують систему "людина — виріб — середовище використання", враховують комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних та психологічних властивостей людини та поділяються на такі групи:

- гігієнічні (освітленість, температура, випромінювання, вібрація, шум);

- антропометричні (відповідність конструкції виробу, розмірам і формі тіла людини, розподілові ваги людини);

— фізіологічні (відповідність конструкції виробу силовим і швидкісним можливостям людини);

- психологічні (відповідність виробу можливостям сприйняття і засвоєння інформації).

Показники економічності визначають досконалість виробу за рівнем витрат матеріальних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів на його виробництво й експлуатацію (споживання). Це насамперед собівартість, ціна покупки, ціна споживання, рентабельність та ін.

Естетичні показники характеризують інформаційно-художню виразність виробу (оригінальність, стильову відповідність, відповідність моді), раціональність форми (відповідність форми призначенню, конструктивному рішенню, особливостям технології виготовлення і застосовуваних матеріалів), цілісність композиції (пластичність, упорядкованість графічних образотворчих елементів).

Показники технологічності стосуються таких властивостей конструкції виробу, що визначають його пристосованість до досягнення оптимальних витрат під час виробництва, експлуатації і відновлення заданих значень показників якості. Вони є визначальними для показників економічності.

Показники стандартизації й уніфікації характеризують насиченість виробу стандартними, уніфікованими й оригінальними складовими, які входять в його деталі, вузли, агрегати, комплекти і комплекси. До цієї групи належать коефіцієнти застосовності, повторюваності, уніфікації виробу або групи виробів.

Патентно-правові показники характеризують ступінь патентного захисту, патентної чистоти технічних рішень, використаних у виробі, що визначає її конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринку.

Екологічні показники визначають рівень шкідливих впливів на навколишнє середовище в процесі експлуатації або споживання виробу. До них належать: вміст шкідливих домішок, що викидаються в навколишнє середовище; імовірність викиду шкідливих часток, газів і випромінювань, рівень яких не повинен перевищувати гранично допустимої концентрації.

Показники безпеки характеризують особливості продукції, що забезпечують під час її використання безпеку людини (обслуговуючого персоналу) та інших об'єктів. Вони повинні відображати вимоги до заходів і засобів захисту людини в умовах аварійної ситуації, не санкціонованої і не передбаченої правилами експлуатації в зоні можливої небезпеки.

Узагальнюючі показники є середньою величиною, що враховує кількісні оцінки основних властивостей продукції та їх коефіцієнтів вагомості.

Оптимальним значенням показника якості продукції є такс значення, за якого досягається найбільший корисний ефект від експлуатації продукції за умови заданих витрат на її створення й експлуатацію.

Зазначені показники якості можуть бути використані для оцінки продукції виробничого призначення. Показники якості предметів споживання аналогічні даних, однак вони повинні враховувати специфіку призначення і використання цих предметів.

16.2. Зміст і методи оцінювання рівня якості продукції

Відповідно до Держстандарту 15467—79 оцінювання рівня якості продукції — це сукупність операцій, що включає вибір номенклатури показників якості оцінюваної продукції, визначення значень цих показників і зіставлення їх з базовими.

Для цілей оцінки рівня якості вся промислова продукція поділена на два класи.

Перший клас (продукція, що витрачається під час використання) містить три групи:

— сировина і паливно-природні копалини, що пройшли стадію видобутку, тверде, рідке і газоподібне паливо та ін.;

— матеріали і продукти (лісоматеріали, штучне паливо, олія і змащення, хімічні продукти та ін.);

— видаткові вироби (рідке паливо в бочках, балони з газом, кабелі в котушках та ін.).

Другий клас (продукція, що витрачає свій ресурс) утворюють дві групи:

— вироби, що неремонтуються (електровакуумні і напівпровідникові прилади, резистори, конденсатори, підшипники, шестерні та ін.);

— вироби, що ремонтуються (технологічне устаткування, автоматичні лінії, вимірювальні прилади, транспортні засоби таін.).

Зазначена класифікація застосовується для вибору номенклатури одиничних показників визначеної групи продукції, визначення сфери їх застосування, обґрунтування вибору конкретного виробу або декількох виробів як базових зразків, створення системи державних стандартів на номенклатуру показників якості продукції.

Рівень якості продукції — це відносна характеристика її якості, що ґрунтується на порівнянні значень показників якості оцінюваної продукції з базовими значеннями відповідних показників. Базовим значенням показника є оптимальний рівень, реально досяжний на деякий період часу. За базові можуть прийматися такі значення показників якості: кращий вітчизняний і закордонний зразок, за якими існують достовірні дані про якість, а також рівень якості, досягнутий в певному попередньому періоді часу або розроблений експериментальним і теоретичним методами.

Для оцінки рівня якості продукції застосовують диференційний, комплексний або змішаний методи.

Диференційний метод базується на використанні одиничних показників; з його допомогою можна визначити, за якими з них буде досягнуто рівня базового зразка і значення яких найбільше відрізняються від базових. Розрахунок відносних показників якості продукції ((?,) здійснюється за формулою

Якщо одні відносні показники за результатами розрахунків виявилися кращими, а інші — гіршими, застосовують комплексний або змішаний метод оцінки. Рівень якості оцінюваної продукції, для якої важливим є значення кожного показника, вважається нижчим, ніж базовий, якщо хоча б один з відносних показників гірший.

Комплексний метод ґрунтується на застосуванні узагальненого показника якості продукції, що становить функцію від одиничних (комплексних) показників. Узагальнений показник може бути виражений головним показником, що відображає основне призначення продукції, інтегрально або на базі середнього зваженого.

Якщо є необхідна інформація, визначають головний показник і установлюють його функціональну залежність від вихідних показників. Наприклад, головним показником вантажних автомобілів є річна продуктивність у т/км, автобусів — продуктивність у пасажиро-кілометрах, енергетичних турбін — річний виробіток енергії у кВт • год, у металорізальних верстатах — продуктивність у кількості оброблених деталей та ін.

Інтегральний (узагальнений) показник використовується тоді, коли можна встановити сумарний корисний ефект від експлуатації або споживання продукції і сумарних витрат на створення й експлуатацію продукції.

Середні зважені показники застосовують, якщо не можна установити функціональну залежність головного показника від вихідних показників якості, але з достатнім ступенем точності можна визначити параметри вагомості усереднюваних показників.

Змішаний метод ґрунтується на одночасному використанні одиничних і комплексних (узагальнених) показників оцінки якості продукції. Він застосовується в тих випадках, коли сукупність одиничних показників є досить великою й аналіз значень кожного з них диференційним методом не дає змоги отримати узагальнюючих оцінок, недосить повно враховує всі істотні властивості продукції та не дає змоги отримати висновки про групи властивостей.

Тема 17. КОМПЛЕКСНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА ДО ВИПУСКУ НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

17.1. Система створення й освоєння нової техніки 17.2. Життєвий цикл нової техніки 17.3. Завдання та зміст планування оновлення продукції.

Створення нових видів продукції здійснюється в процесі підготовки виробництва, що відбувається поза рамками виробничого процесу. Завдання підготовки виробництва полягає в тому, щоб забезпечити необхідні умови для функціонування виробничого процесу.

Підготовка виробництва — це процес безпосереднього застосування праці колективу працівників з метою розробки й організації випуску нових видів продукції або модернізації виготовлених виробів.

Процес підготовки виробництва — це особливий вид діяльності, що поєднує вироблення науково-технічної інформації з її перетворенням на матеріальний об'єкт — нову техніку.

Нова техніка — це результат науково-технічних досягнень, що сприяє під час її виробництва і реалізації розвитку продуктивних сил, і задоволенню потреб суспільства в продукції вищої якості, ніж відомі раніше прототипи або аналоги.

Процес підготовки виробництва за своєю структурою неоднорідний і складається з безлічі процесів з різним змістом. Класифікувати часткові процеси підготовки виробництва можна за видами і характером робіт, просторово-тимчасовою і функціональною ознаками, відношенням до об'єкта управління.

За видом робіт (за видом трудової діяльності) процеси підготовки виробництва поділяються на: дослідницькі, конструкторські, технологічні, виробничі та економічні.

За характером робіт виокремлюють процеси підготовки виробництва:

— основні (проведення досліджень, інженерних розрахунків, проектування конструкцій, технологічних процесів, форм і методів організації виробництва, економічні розрахунки й обґрунтування);

— експериментальні виробничі (виготовлення і випробування макетів, дослідних зразків і серій машин).

За розташуванням у часі і просторі процеси підготовки виробництва поділяються на:

— операції — первинна ланка процесу створення нової техніки. Вона виконується на одному робочому місці одним виконавцем і складається з низки послідовних дій;

— роботи — сукупність послідовно виконуваних операцій, що характеризується логічною завершеністю і закінченістю дій щодо виконання визначеної частини процесу;

— стадії — сукупність низки робіт, пов'язаних єдністю змісту і методів виконання, що забезпечує вирішення конкретного завдання підготовки виробництва;

— фази — комплекс стадій і робіт, що характеризує закінчену частину процесу підготовки виробництва. Вона пов'язана з переходом об'єкта робіт у новий якісний стан.

17.2. Життєвий цикл нової техніки

Розробити і впровадити у виробництво виріб нової моделі — означає перетворити знання, нову ідею на готовий продукт. Перетворення знання на продукт вимагає витрат часу і значних одноразових грошових витрат, обсяг яких тим більший, чим вищий рівень новизни продукції і чим частіше відбувається зміна моделей виробів. Це, у свою чергу, спричиняє подорожчання виробів у сфері їх виробництва. Так, витрати на виготовлення нової моделі виробу в перший рік його випуску перевищують у два рази і більше витрати п'ятого року випуску. Це, безсумнівно, знижує рівень ефективності виробництва нової техніки, а іноді призводить до великих збитків.

У життєвому циклі нової продукції можна виокремити два характерні періоди: перший — це час, протягом якого здійснюється розробка нової продукції, і другий — час, протягом якого нова продукція освоюється, виробляється і реалізується до повного припинення випуску.

У перший період життєвого циклу виробу включається повний комплекс робіт зі створення нової техніки, що складається з кількох стадій і окремих робіт, виконуваних для забезпечення її існування.

Перша стадія життєвого циклу нового виробу — науково-дослідна робота (НДР). У процесі цієї стадії виникають і проходять усебічну перевірку нові ідеї, реалізовані іноді у вигляді відкриттів і винаходів. Теоретичні передумови вирішення наукової проблеми перевіряються в ході дослідно-експериментальних робіт.

Друга стадія — дослідно-конструкторська робота (ДКР) — перехідна від наукових досліджень до виробництва. На ній ідеї, що виникають у процесі НДР, практично перетворюються в технічну документацію і дослідні зразки.

На третій стадії конструкторської підготовки виробництва (КПВ) здійснюється проектування нової техніки: розробка креслень і технічної документації.

Четверта стадія — технологічна підготовка виробництва (ТІШ), на якій розробляються і перевіряються нові технологічні процеси, проектується і виготовляється технологічне оснащення для виробництва нової техніки.

П'ята стадія — організаційна підготовка виробництва (ОПВ). На ній обираються методи і перевіряються моделі процесу переходу підприємства на випуск нової продукції, проводяться розрахунки потреб в матеріалах і комплектуючих виробах, визначаються календарно-планові нормативи.

На шостій стадії — відпрацьовування в дослідному виробництві (ВДВ) нової конструкції виробу — освоюється випуск дослідного зразка, проводиться налагодження нових технологічних процесів, перевірка й оцінка "життєздатності" нової продукції. На цій стадії життєвого циклу виробу підприємство витрачає великі кошти — "працює" па нову продукцію.

У другий період життєвого циклу виробу розпочинається сьома стадія — освоєння його в промисловому виробництві (ОСВ). На ній створюються умови для такого виробництва нового виробу. Практика показує, що іноді на ній виникають конструкторські зміни та викликані ними або незалежні від них зміни в технологічних процесах. Тому на стадії освоєння виробництва виникає необхідність визначення раціонального ступеня відпрацьовування технологічної документації, доцільного рівня оснащеності виробництва спеціальними видами оснащення й устаткування.

Стадія освоєння є сполучною ланкою з фазою виробництва і реалізації виробу, у процесі якої здійснюються виготовлення деталей і складальних одиниць, складання і випробування виробу відповідно до технологічної і конструкторської документації, затвердженої керівництвом підприємства.

Завершальною стадією життєвого циклу є експлуатація нової продукції (Е) — період, коли ця продукція використовується відповідно до її призначення і дає економічний ефект, до моменту утилізації (У). Зазначимо, що в другий період життєвого циклу виробу підприємство - виготівник нової техніки отримує дохід від її реалізації: "нова продукція працює па підприємство".

17.3. Завдання та зміст планування оновлення продукції

Розроблення нових товарів, оновлення та модернізація існуючих мають важливе значення для стабільного становища підприємства у майбутньому, утримання його конкурентоспроможності й позицій на ринку. Основними підставами для планування оновлення продукції для підприємства є більш повне задоволення потреб споживачів та зниження собівартості нової продукції за рахунок нових технологій.

Під впливом зовнішнього середовища, а саме: науково-технічного прогресу, зростання конкуренції, підприємство повинно постійно запроваджувати інновації.

Інновації – це новостворені або вдосконалені конкурентоспроможності технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери.

Планування оновлення продукції включає технічне розроблення виробів і комплекс організаційно-економічних заходів, що спрямовані на задоволення потреб споживачів і збільшення рентабельності продукції.

Метою планування оновлення продукції є визначення комплексу взаємозв’язаних заходів, що забезпечують створення нових та оновлення вже існуючих видів продукції, впровадження передової технології й ефективних методів організації виробництва щодо забезпечення конкуренто-спроможності підприємства та його рентабельності.

У процесі створення, підготовки виробництва та освоєння нової продукції виокремлюють такі основні види планових робіт:

1 Науково-дослідні роботи. Ці роботи виконуються на стадії генерування, відбору ідей та маркетингових досліджень. При технологічній підготовці виробництва й освоєння серійного випуску нової продукції науково-дослідні роботи сприяють удосконаленню технологічних процесів, впровадженню прогресивного обладнання, технологічного оснащення й засобів контролю, підвищення рівня механізації та автоматизації робіт тощо.

2 Конструкторські й технологічні роботи виконують на всіх стадіях створення та освоєння нової продукції, але найбільш розгорнутий характер вони мають у процесі конструкторської й технологічної підготовки виробництва.

3 Організаційно-планові роботи — сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації, обліку й контролю на всіх стадіях і етапах підготовки виробництва, які забезпечують готовність підприємств до створення й виготовлення нових виробів.

4 Роботи матеріально-технічного характеру включають забезпечення матеріально-технічної готовності підприємств до створення й випуску нової продукції. На рівні промислового підприємства — це забезпечення своєчасної та комплектної поставки основних і допоміжних матеріалів, обладнання, запасних частин тощо, необхідних для випуску нової продукції.

5 Роботи економічного характеру — сукупність взаємозв’язаних процесів, які забезпечують економічне обґрунтування створення, виробництва й експлуатації нової продукції. Вони охоплюють: визначення (на другій стадії) економічної доцільності створення, виробництва й експлуатації нового виробу; розрахунок граничних цін на нові вироби; встановлення термінів і джерел фінансування робіт зі створення й освоєння нових виробів.

СПИСОК ЛітературИ

1. Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы: Учеб.-метод. пособ. – М.: Финансы и статистика, 2001. - 248 с.

2. Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование: Учебник. – М.: ИНФРА - М, 2003. – 400 с.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

4. Зінь Е.А. Турченук М.О. Планування діяльності підпри-ємства: Підручник. - К.: Професіонал, 2004. -320 с.

5. Іванова В.В. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 472 с.

6. Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учебник. - Минск: Новое знание, 2004. – 635 с.

7. Маховикова Г.А. Планирование на предприятии: конспект лекций / Г.А. Маховикова, Е.Л. Кантор, И.И. Дрогомирецкий. – М.: Эксмо, 2007. – 144 с.

8. Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства: Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.

9. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Планування діяльності підпри-ємства: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 256 с.

10. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Є. Москалюка. — К.: КНЕУ, 2005. — 384 с.

11. Планирование на предприятии: практ. пособ. / Под ред. Лапыгина. – М.: Изд-во «Омега-Л», 2007. – 304 с.

12. Платонова Н.А., Харитонова Т.В. Планирование деятель-ности предприятия: Учеб. пособ. – М.: Издательство «Дело и сервис», 2005. – 432 с.

13. Тарасюк Г.М., Шваб Л.I. Планування діяльності підпри-ємства: Навч. пociб. - К.: Каравела, 2003. - 432 с.

14. Чаюн І.О., Бондар І.Ю. Планування виробничої програми підприємства та її ресурсного обґрунтування: Навч. посіб. – К.: Київ. нац. торг.–екон. ун-т, 2000. – 127 с.

15. Швайка Л.А. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. – Л.: Магнолія Плюс, 2004. - 268 с.

16. Нормування праці: Підручник / За ред. В. М. Данюка і В. М. Абрамова. К.: 1995. 208 с.17. Стивенсон В. Дж. Управление производством: Пер. с англ. — М.: Лаборатория базовых знаний: БИНОМ, 1998. — 928 с.18. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. —200 с.19. Кожекин Г. Я., Синица А. М. Организация производства: Учеб. пособие. —Минск: Экоперспектива, 1998. — 334 с.20. Курочкин А. С. Организация производства: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2001 - 216 с.