Пристрої, що входять до складу системного блоку

Материнська плата (також кажуть системна плата, базова плата, англійською motherboard, mainboard, MB) — плата, на якій розташовано (до якої приєднано) основні компоненти комп'ютера. Ця плата забезпечує зв'язок між усіма пристроями ПК за допомогою передачі сигналу від одного пристрою до іншого.

На поверхні материнської плати розташовано велику кількість роз'ємів, призначених для встановлення різноманітних пристроїв:

гніздо для процесора (socket);
роз'єми під оперативну пам'ять і плати розширення (slot);
контроллери портів введення/виведення.

Центральний процесор (центральній процесорний пристрій, ЦПП, англійською central processing unit, CPU) — основна мікросхема комп'ютера, в який відбувається процес обчислення (опрацювання інформації).

ЦПП встановлено на материнській платі. На процесорі встановлено радіатор, який охолоджує вентилятор (cooler). Фізично процесор є крісталічною мікросхемою. Конструктивно процесор складено з комірок, в яких зберігають або змінюють дані. Внутрішні комірки процесора називають регістрами. Дані деяких регістрів тлумачать як команди, що керують опрацюванням даних з інших регістрів. Керуючи розсиланням даних у різні регістри процесора, можна керувати опрацюванням даних.

З іншими пристроями комп'ютера (у першу чергу з оперативною пам'ятю) процесор пов'язано кількома групами провідників — шинами. Основних шин три: шина даних, адресна шина та командна шина.

Перший мікропроцесор представила компанія Intel у 1971 році: чотирирозрядний з індексом 4004, що містив 2000 транзисторів (елементів електричних схем, спроможних змінювати свої властивості провідності). У сучасних комп'ютерах процесори виконано у вигляді модуля розміром 5×5×0,3 см, який встановлюють у ZIP-socket (AMD) або на пружну конструкцію LGA (Intel). Більшість сучасних процесорів виконано у вигляді одного напівпровідникового кристалу, який містить мільйони чи навіть мільярди транзисторів.

Наразі виготовляють багатоядерні процесори. Ця технологія дозволила здійснювати одночасно обчислення у кількох центрах (ядрах). Внаслідок цього істотно підвищилась швидкодія. На 2013 рік масово доступні прцесори з 2, 3, 4 і 6 ядрами і 2, 3 та 4-модульні процесори покоління Buldozer. У серверів використовують 8-ядерні процесори Xeon і Nehalem (Intel) та 12-ядерні Opteron (AMD).

Виділяють такі основні характеристики процесорів:

кількість ядер, що впливає на швидкодію ПК;
тактова частота — кількість елементарних операції на секунду, яку може виконувати процесор. Одиниця виміру ГГц — 10⁹ елементарних операцій на секунду;
розрядність — максимальна кількість біт інформації, які можуть оброблятися та передаватися процесором одночасно,вимірюється розрядністю регістрів, в які розміщаються данні, що обробляються (наприклад, якщо регістр має 2 байти, то розрядність процесора 16(2х8), якщо 4 байта, то -32 и т.п.);
об'єм кеш-пам'яті, яку використовують для зберігання і звертання до часто використовуваних даних. Її поділяють на рівні (L1, L2, L3). Чим вищий рівень, тим більший об'єм пам'яті, але менша швидкість доступ до даних;
характеристики гнізда для процесора (socket). Характеристики гнізда і процесора мають бути сумісними.

Оперативна пам'ять призначена для зберігання коду та даних програм під час їх виконання.

Розрізняють такі види пам'яті:

з довільним доступом (RAM, Random Access Memory) — слугує для розташуання программ, даних і проміжних результатів обчислень;
з доступом лише на читання (ROM, Read Only Memory) — слугує для сталого розташування певних програм. Наприклад, програми початкового завантаження BIOS (basic input-output system — базова система вводу-виводу).

Оперативна пам'ять — енергозалежна. Інакше кажучи, дані в ній зберігаються лише до вимкнення ПК.

Оперативна пам'ять більшості сучасних комп'ютерів — це модулі динамічної пам'яті (англійською Dynamic Random Access Memory, DRAM), втілені у напівпровідникових інтегральних схемах і організовані за принципом пристроїв з відкритим доступом. Інтегральна мікросхема (англ. integrated circuit) — електронна схема, що реалізована у вигляді напівпровідникового кристалу (чипу) та виконує певну функцію. Винайдена у 1958 році американськими винахідниками Джеком Кілбі та Робертом Нойсом.

Статична пам'ять (англійською Static Random Access Memory, SRAM) має комірки — напівпровідникові тригери. Переваги — невелике енергоспоживання, висока швидкодія. Відсутність необхідності проводити «регенерацію». Недоліки — малий обсяг, висока вартість. Нині широко використовується як кеш-пам'ять процесорів у комп'ютерах.

Пам'ять динамічного типу порівняно зі статичною дешевша, її щільність вища (у тому самому просторі можна розташувати більшу кількість комірок пам'яті), але її швидкодія нижча. Тому оперативну пам'ять для масового споживача будують на модулях динамічної пам'яті, а пам'ять статичного типу використовують для побудови кеш-пам'яті всередені мікропроцесора.

Накопичувач на жорстких дисках (жорсткий диск, вінчестер, англійською Hard Disk Drive, HDD) — пристрій для запису й зчитування даних з жорстких (алюмінієвих або скляних) пластин-дисків, вкритих шаром ферромагнітного матеріалу. Використовують одну або декілька пластин на одній осі обертання.

Опис такого накопичувача зазвичай містить особливості під'єднання, ємність, розміри, швидкість обертання пластин, назву виробника.

Графічна плата (графічна карта, відеокарта, відеоадаптер, англійською videocard) — пристрій для перетворення даних комп'ютера про зображення на відеосигнал для монітора.

Сучасна графічна карта містить такі основні складові:

графічний процесор (GPU) — здійснює розрахунки щодо зображення, тим самим вивільняючи центральний процесор. Визначає швидкодію та можливості всього пристрою;
відеоконтролер — головний компонент схеми формування відеозображення в комп'ютері;
відеопам'ять — буфер, у якому в цифровому форматі зберігають зображення, призначене для виводу на монітор;
цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП) — перетворює зображення, сформоване відеоконтролером, у рівні інтенсивності кольору, які подають на аналоговий монітор.

Звукова плата (звукова карта, аудіоадаптер, англійською sound card) — пристрій для роботи зі звуком на комп'ютері.

Будь-яка сучасна звукова карта може використовувати декілька способів відтворення звуку. Глибина оцифрування сигналу обумовлює якість запису та відтворення. У наш час звукові карти найчастіше вбудовано у материнську плату. Але все ще випускають окремі плати розширення.

Мережева плата (мережева карта, мережевий адаптер, Ethernet-адаптер, NIC від англійською network interface controller) — пристрій для взаємодії комп'ютера з іншими пристроями мережі (наприклад, при сполученні ПК навчального класу).

Є мережеві карти як окремі пристрої, які вставляють у роз'єм материнської плати. Але є і вбудовані у материнську плату. Останнє спрощує та здешевлює виробництво ПК.

Модем — пристрій зв'язку для організації зв'язку у глобальній мережі, який може бути внутрішнім (малюнок знизу ліворуч) або зовнішнім (малюнок знизу праворуч).

TV-тюнер (від англійською tune — налаштовувати (довжину хвилі)) — пристрій для прийняття телевізійного сигналу в різних формах трансляції (PAL, SECAM, NTSC) з метою показати відеопередачу на моніторі.

TV-тюнер з інтерфейсом PCI

TV-тюнер з інтерфейсом USB

Наразі є монітори з вбудованими TV-тюнером, що не вимагають під'єднання комп'ютера для перегляду телевізійних передач.

Дисковод для гнучких дисків — пристрій для зчитування і запису інформації при роботі з дискетою.

Дискета — магнітний носій інформації для багаторазового запису та зберігання невеликої кількості інформації. Є гнучкою пластиковою пластиною, вкритою феромагнітним шаром. Звідси назва «гнучкий диск» (англійською floppy disk). За діаметром у дюймах розрізняють дискети 5,2" (давно вийшли з ужитку) і 3,5" (виходять з ужитку, подано на фото нижче).

Перші ПК не мали жорстких дисків, а все програмне забезпечення завантажували з гнучких дискет. Зараз через малі ємність та швидкість обміну даними дискети виходять з ужитку, а на нові ПК відповідні дисководи не встановлюють.

Оптичний привід для CD/DVD дисків — пристрій, призначений для зчитування інформації з CD/DVD дисків та запису інформації на них.

CD (англійською Compact Disk) — диск з пластиковою основою з алюміневім покриттям, яке відбіває промінь світла при зчитуванні.

DVD (англійською Digital Versatile Disc, цифровий багатоцільовий чи універсальній диск) — диск більшої (ніж CD) ємкості.

Цифрову інформацію на оптичних дисках подано чергуванням западин, які не відзеркалюють, та островків, які відзеркалюють світло. Компакт-диск має лише одну фізичну доріжку у формі неперервної спіралі, яка йде від зовнішнього кола до внутрішнього. При зчитуванні промінь лазера, який потрапляє у впадину, розсіюється й поглинається, тому у цьому випадку фотодетектор фіксує (двійковий) нуль. Інакше промінь відбивається, і фотодетектор фіксує (двійкову) одиницю.

Флеш пам'ять — енергонезалежний напівпровідниковий пристрій для збереження інформації.

Завдяки компактності, малій ціні й відсутності потреби у постійному доступі до електроенергії, флеш-пам'ять широко використовують у портативних пристроях, які працюють на батарейках і акумуляторах — цифрових фотокамерах, відеокамерах, диктофонах, MP3-плеерах. Флеш-пам'ять з успіхом витіснила дискети, а зараз активно тіснить жорсткі диски в ноутбуках та зменшує частку записуваних оптичних дисків.

Периферійні пристрої — це пристрої, зовнішні по відношенню до системного блоку.

Зазвичай вони слугують для введення/виведення інформації. До таких пристроїв вводу відносять клавіатуру, мишу, сканер, монітор, принтер.

Клавіатура (англійською keyboard) — пристрій для введення текстової (у першу чергу) та іншої інформації. Містить щонайменше 101 клавішу. Стандартом розташування символьних клавіш є розкладка QWERTY (згідно з назвою клавіш верхнього символьного ряду ліворуч).