Міграція особин, тиск мутацій, вплив добору

Міграція тварин — періодичне переміщення тварин «туди і назад» між суттєво відмінними середовищами існування, що просторово віддалені одне від одного. Спричиняється змінами в умовах існування тварин чи змінах у вимогах цих тварин до умов існування на різних стадіях розвитку. Міграції тварин можуть бути сезонними (наприклад, переліти птахів або кажанів) та добовими протягом одного дня (наприклад, вертикальні міграції планктону у товщі океану). Для здійснення активної міграції тварині необхідне біологічне відчуття часу та напрямку (біонавігація). Міграції вищих хребетних супроводжується втратою територіальності, зменшенням внутрішньовидової агресії та посиленням стадної поведінки.

Міграція ссавців. Мігарції властиві широкому колу ссавців. Обмеженні за протяжністю кочівлі здійснюють багато видів гризунів. Далекі переміщення характерні для більшості видів, які тримаються стадами. На сотні і навіть тисячі кілометрів мігрують деякі копитні (північний олень, антилопа гну), ластоногі, китоподібні, а також летючі миші.Ці кочівлі здійснюються щороку за певними міграційними шляхами.

тиск мутацій - Безперервне мутирование гена в одному з напрямків з утворенням певного алеля (наприклад, більш часте перетворення А -> а, ніж а -> А, або навпаки), що обумовлює накопичення цього алеля в популяції; результат Тиску мутацій залежить від співвідношення частот прямого і зворотного мутірованія; термін Тиск мутацій введений С.Райтом в 1921.

Приро́дний добі́р (або відбір) — виживання найбільш пристосованих у боротьбі за існування організмів, здатних залишити численне потомство; процес, завдяки якому сприятливі спадкові характеристики стають загальнішими в наступних поколіннях популяції організмів, що розмножуються, а несприятливі спадкові характеристики стають менш загальними. Природний відбір діє на фенотип, або зовнішні характеристики організму, так що індивідууми із сприятливими фенотипами вирогідніше виживуть і розмножаться, ніж індивідууми з менш сприятливими фенотипами. Якщо цей фенотип має генетичну основу, тоді генотип, пов'язаний із сприятливим фенотипом, стане поширенішим в наступному поколінні. Через якийсь час, цей процес може привести до адаптації організмів до певної екологічної ніші і, кінець кінцем, може привести до виникнення нових видів.

Природний добір — одна з найважливіших концепцій сучасної біології. Термін був введений Чарльзом Дарвіном в його інноваційній книзі 1859 року «Походження видів»[1] у якому природний відбір був описаний аналогічно селекції (штучному відбору), процесу, у якому для розмноження систематично відбираються тварини із рисами, корисними для людини. Поняття природного добору спочатку розвивалося у відсутності дійсної теорії спадковості; за часів Дарвіна сучасна генетика ще не була відома. Хоча Грегор Мендель, отець сучасної генетики, був сучасником Дарвіна, його робота не була відома до початку 20-го століття. Об'єднання традиційної дарвінівської еволюції з подальшими відкриттями в класичній і молекулярній генетиці привели до виникнення Синтетичної теорії еволюції. Хоча були запропоновані й інші механізми молекулярної еволюції, що приводять до виникнення біорізноманіття, наприклад Теорія нейтральної еволюції Моту Кімура, природний добір є головним механізмом адаптивної еволюції.