Вірувань і конфесій в Україні

1. Дохристиянські вірування українського народу.

2. Українська православна церква.

3. Православні церкви в Україні в контексті

міжцерковного конфлікту.

Дохристиянські вірування українського народу.

Перші уявлення слов’ян про навколишній світ формувалися в рамках міфології.

В цьому слов’яни нічим не відрізнялися від інших народів.

Великий матеріал з слов’янської міфології дають більш пізні фольклорні та етнографічні зібрання, а також дані мовознавства (окремі мотиви, міфологічні персонажі і предмети).

В середині слов’янської міфології можна виділити кілька рівнів релігійних образів.

1. Вищий рівень, до якого відносились два праслов’янських божества Перун і Велес, які втілювали військову і господарсько-природничу функцію.

Вони пов’язані між собою як учасники єдиного міфа:

Бог грози Перун, що проживає на небі, на вершині гори, переслідує свого змієвидного ворога, який живе внизу, на землі. Це Велес.

Причина їх роздору – крадіжка Велесом худоби, людей, а в деяких варіантах – дружини громовержця.

Під час поєдинку з Велесом Перун розщеплює дерево, розколює каміння, мече стріли.

Перемога завершується дощем, який несе родючість землі і врожай.

Знання про повний склад праслов’янських богів вищого рівня досить обмежені.

Але відомі імена Сварога, Дажьбога, Ярила та ін.

2. Більш низький рівень, до якого могли відноситися божества, зв’язані з господарськими циклами і сезонними обрядами, а також боги, які втілювали цілісність замкнутих невеликих спільнот у східних слов’ян: Род, Чур.

3. Рівень, що характеризується найбільшою абстрагованістю функцій. Це дозволяє іноді розглядати божества цього рівня як персонофікацію членів основних протиставлень. Наприклад: Білобог (добро) і Чорнобог (зло), Доля, Лихо, Правда, Кривда, Лада-Жива і Смерть або відповідних спеціалізованих функцій, наприклад: Суд.

4. Нижча міфологія, до якої відносяться різні класи не- індивідуалізованої нечесті, духів, тварин: домові, лісовики, водяні, мавки, русалки, лихоманки, кікімори та ін.

Формування давньоруської національної державності не могло не викликати потребу в перегляді суспільних світоглядських і життєвих орієнтацій, що неминуче приводить до заміни релігії.

Причини прийняття християнства на Русі в 988 р. не були принципово новими; все те, що приваблювало в новій релігії людей Римської імперії, притягувало і мислячі голови Київської держави.

Сутність цієї події тисячолітньої давності полягала в державному розвитку Київської Русі, і релігійною була лише форма цього процесу.