Основні прояви та напрями масової культури сучасності

До елементів, різновидів та засобів вираження масової культури спеціалісти зараховують широке коло явищ. Так, наприклад, Л.Я. Флієр називає наступне:

• індустрія «субкультури дитинства» (художні твори для дітей, іграшки та промислово виготовлені ігри, товари дитячого вжитку, клуби й табори, військові та інші установи, технології колективного виховання дітей і т.ін.), що має на меті явну чи закамуфльовану стандартизацію змісту й форм виховання дітей, проникнення у їх свідомість уніфікованих форм та навичок соціальної та особистої культури, ідеологічно орієнтованих світоуявлень, підґрунтями яких є цінні настанови, що офіційно діють в даному суспільстві;

• масова загальноосвітня школа, яка тісно корелює з установами «субкультури дитинства», залучає учнів до основ наукових знань, філософських та релігійних уявлень щодо навколишнього світу, до історичного соціокультурного досвіду колективної життєдіяльності людей, до прийнятних у суспільстві ціннісних орієнтацій. При цьому вона стандартизує перераховані знання та уявлення на підставі типових програм і редукує знання, що транслюються, до спрощених форм дитячої свідомості та розуміння;

• засоби масової інформації (друковані та електронні), які транслюють широким верствам населення поточну актуальну інформацію, «тлумачать» звичайній людині зміст подій, що відбуваються, міркувань та вчинків діячів з різних спеціалізованих сфер суспільної практики, інтерпретують цю інформацію в «необхідному» для замовника ракурсі, тобто фактично маніпулюють свідомістю людей та формують загальну думку з тієї чи іншої проблеми в інтересах свого замовника (при цьому, в принципі, не виключається можливість існування не ангажованої журналістики, хоча практично це таке ж безглуздя, як і «незалежна армія»);

• система національної (державної) ідеології та пропаганди, «патріотичного» виховання, контролює та формує політико-ідеологічні орієнтації населення та його окремих груп (наприклад, політико-виховна робота з військовими), маніпулює свідомістю людей в інтересах правлячих еліт, а також забезпечує політичну благонадійність та бажану електоральну поведінку громадян, «мобілізаційну готовність» суспільства до можливих військових погроз та політичних потрясінь і т. ін.;

• масові політичні рухи (партійні та молодіжні організації, маніфестації, демонстрації, пропагандистські та виборчі кампанії і т. ін.), ініційовані правлячими або опозиційними елітами з метою залучення до політичних акцій широких верств населення, які в більшості далекі від політичних інтересів еліт і мало розуміють зміст пропонованих політичних програм, на підтримку яких людей мобілізують методом нагнітання політичного, націоналістичного, релігійного та іншого психозу;

• масова соціальна міфологія (націонал-шовінізм та істеричний «патріотизм», соціальна демагогія, популізм, квазірелігійні та паранаукові вчення та рухи, екстрасенсорика, «кумироманія», «шпигуноманія», «полювання на відьом», провокаційні «збіги інформації», чутки, плітки і т. ін.), яка спрощує складну систему ціннісних орієнтирів людини та різноманіття відтінків світосприйняття до елементарних дуальних опозицій («наші - не наші»), заміщує аналіз складних багатофакторних причинно-наслідкових зв’язків між явищами та подіями апеляціями до простих та, як правило, фантастичних пояснень (світова змова, витівки іноземних спецслужб, «барабашки», прибульці і т. ін.), партикуляризує свідомість. Це, врешті-решт, звільняє людей, не схильних до складних інтелектуальних рефлексій, від зусиль раціонального роз’яснення хвилюючих їх проблем, надає вихід емоціям у їх найбільш інфантильному прояві;

• індустрія розважального дозвілля, яке включає в себе масову художню культуру (практично усіх різновидів літератури та мистецтва, можливо, за певним виключенням архітектури), масові постановки (від спортивно-циркових до еротичних), професійний спорт (як дійство для вболівальників), структури з проведення організованого розважального дозвілля (відповідні типи клубів, дискотеки, танцмайданчики і т. ін.) та інші різновиди масових шоу. Тут споживач, як правило, виступає не лише в ролі пасивного глядача, але й постійно провокується до активного включення чи екстатичної емоційної реакції на те, що відбувається (іноді не без допомоги допінгових стимуляторів), що є у багатьох відношеннях еквівалентом тієї ж «субкультури дитинства», тільки оптимізований під смаки та інтереси дорослого чи підліткового споживача. При цьому використовуються технічні прийоми та виконавча майстерність «високого» мистецтва для передачі спрощеного, інфантилізованого значеннєвого та художнього змісту, адаптованого до невимогливих смаків, інтелектуальних та естетичних запитів масового споживача. Масова художня культура досягає ефекту психічної релаксації іноді за рахунок спеціальної естетизації вульгарного, брутального, фізіологічного, тобто діючи за принципом середньовічного карнавалу та його сенсових «перевертнів». Для цієї культури характерне тиражування унікального, культурно значимого, та зведення його до буденно-загальнодоступного, а іноді й іронія над цією загальнодоступністю і т. ін. (знову-таки на підставі карнавального принципу профанації сакрального);

• індустрія оздоровчого дозвілля, фізичної реабілітації людини та виправлення її тілесного іміджу (курортна індустрія, масовий фізкультурний рух, культуризм та аеробіка, спортивний туризм, а також система хірургічних, фізіотерапевтичних, фармацевтичних, парфумних та косметичних послуг для виправлення зовнішності), що, окрім об’єктивно необхідної фізичної рекреації людського організму, надає індивіду можливість «підправити» свою зовнішність відповідно до актуальної моди на тип іміджу, із попитом на типажі сексуальних партнерів, зміцнює людину не лише фізично, але й психологічно (піднімає її впевненість у своїй фізичній загартованості, ґендерній конкурентоспроможності і т. ін.);

• індустрія інтелектуального та естетичного дозвілля («культурний» туризм, художня самодіяльність, колекціонування, інтелектуально або естетично розвиваючі гуртки за інтересами, різноманітні суспільства збирачів, любителів та шанувальників, науково-просвітницькі установи та об’єднання, а також все, що підпадає під визначення «науково-популярне»: інтелектуальні ігри, вікторини, кросворди і т. ін.), яка залучає людей до науково- популярних знань, наукових та художніх уподобань, яка розвиває загальну «гуманітарну ерудицію» у населення, актуалізуючи погляди на урочистість освіченості та гуманності, на «виправлення моралі» за рахунок естетичного впливу на людину і т. ін., що цілком відповідає західному типу «просвітницького» пафосу «прогресу шляхом знання», що зберігається в культурі;

• система організації, стимуляції та управління споживчим попитом на речі, послуги, ідеї як індивідуального, так і колективного користування (реклама, мода, іміджмейкерство і т. ін.), формулюючи в загальній свідомості стандарти соціально престижних образів та стилів життя, інтересів та потреб, імітуючи в масових та доступних за ціною моделях форми елітарних зразків, включаючи пересічного споживача в ажіотажний попит як на престижні речі споживання, так і моделі поведінки (особливо проведення дозвілля), типи зовнішності, кулінарні переваги, перетворюючи процес безупинного споживання соціальних благ на самоціль існування індивіда;

• різного роду ігрові комплекси від механічних ігрових автоматів, електронних приставок, комп’ютерних ігор і т. ін. до систем віртуальної реальності, які розвивають психомоторні реакції людини, привчають до швидкості реакції в інформаційно недостатніх і до вибору в інформаційно надлишкових ситуаціях, що знаходить застосування як в програмах підготовки певних спеціалістів (космонавтів, пілотів), так і у загальнорозвивальних та розважальних цілях;

• найрізноманітніші словники, довідники, енциклопедії, каталоги, електронні та інші банки інформації, спеціальних знань, публічні бібліотеки, Інтернет та ін., розраховані не на підготовлених спеціалістів у відповідних областях знань, а на масових споживачів «з вулиці», що також розвиває просвітницьку міфологему щодо компактних та популярних за мовою переказу компендіумів соціально значущих знань (енциклопедій), а по суті повертає нас до середньовічного принципу «реєстрової» побудови знання.

ВИСНОВОК

«Масову культуру» називають по-різному: розважальним мистецтвом, мистецтвом «анти-втоми», полукультурой. Характеризуючи її, американський психолог М. Белл підкреслює: «Ця культура демократична. Вона адресована вам людям без розходження класів, націй, рівня бідності і багатства. Крім того, завдяки сучасним засобам масової комунікації людям стали доступні багато творів мистецтва, що мають високу художню цінність».
Боротьба з «масовою культурою», з її відкрито антидемократичним змістом стала одним із важливих завдань у програмах та практиці прогресивних, демократичних сил в капіталістичних країнах. З середини 60-х років аналіз і критика «масової культури» у всіх формах її прояву успішно розвиваються в роботах філософів і соціологів - марксистів.
Але, все ж масова культура, враховуючи всі ці особливості свідомості, надає продукцію, яка легко сприймається, дозволяє поринути у світ мрій та ілюзій, створює враження звернення до конкретного індивіда.

Список літератури

1. Шагинская Є. М. Масова культура ХХ століття: нарис теорій. – М., 2000. – №2

2. Ерасов «Культурологія»

3. Енциклопедичний словник з культурології. - М.: Центр, 1997.

4. Шестаков У. П. Міфологія ХХ століття: Критика теорії та практики буржуазної «масової культури». – М., 1988.