2015-10-13
1112
6.1. Установки пожежної сигналізації та пожежогасіння
6.1.1. Утримання в працездатному стані установок пожежної сигналізації (далі — УПС) та автоматичних установок пожежогасіння (далі — АУП) повинно забезпечуватися такими заходами:
проведенням технічного обслуговування з метою збереження показників безвідмовної роботи на період терміну служби;
матеріально-технічним (ресурсним) забезпеченням з метою безумовного виконання функціонального призначення в усіх режимах експлуатації, підтриманням і своєчасним відновленням працездатності;
опрацюванням необхідної експлуатаційної документації для обслуговуючого й чергового персоналу.
6.1.2. Будівлі, приміщення та споруди повинні обладнуватися зазначеними установками відповідно до чинних нормативно-правових актів, які в установленому порядку узгоджені з органами державного пожежного нагляду.
Апаратура й обладнання, що входять до складу установок, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, документації заводів-виробників, мати сертифікат якості і бути без дефектів.
6.1.3. Всі установки мають бути справними і утримуватися в постійній готовності для виконання завдань, що стоять перед ними. Несправності, які впливають на їх працездатність, повинні усуватися негайно, інші несправності усуваються в передбачені регламентом терміни, при цьому необхідно робити записи у відповідних журналах. Організації, що здійснюють технічне обслуговування установок, є відповідальними у випадку, якщо установки не спрацювали і не виконали свого призначення з вини цієї організації.
Організації, які здійснюють технічне обслуговування, монтаж та наладку установок, повинні мати ліцензію на право виконання цих робіт.
6.1.4. Регламентні роботи з технічного обслуговування (далі — ТО) та планово-попереджувального ремонту (далі — ППР) повинні визначатися на кожний вид установок і виконуватися відповідно до плану-графіка, котрий опрацьовується на підставі вимог технічної документації заводів-виробників щодо змісту і термінів виконання робіт. Цим планом-графіком слід передбачати і матеріально-технічне (ресурсне) забезпечення робіт. ТО та ППР повинні виконуватися спеціалізованою організацією або спеціально навченими людьми з числа персоналу підприємства (з урахуванням пункту 2.10 цих Правил).
6.1.5. На період проведення робіт з ТО чи ППР, для яких передбачається відключення установок, адміністрація підприємства зобов’язана вжити необхідних заходів щодо забезпечення пожежної безпеки приміщень, що захищаються, та технологічного устаткування, повідомивши про це пожежну охорону об’єкта (ДПД), якщо вона є.
6.1.6. Шлейфи пожежної сигналізації, лінії керування та зв’язку повинні постійно контролюватися на режим “Готовність” та піддаватися періодичним випробуванням на режим “Тривога” та “Установка спрацювала” згідно з планом-графіком.
6.1.7. У приміщенні диспетчерського пункту (пожежного поста)
та інших місцях розміщення приладів сигналізації та вузлів керування має бути вивішена інструкція про порядок дій чергового (оперативного) персоналу на випадок появи сигналів про пожежу або про несправність в УПС або АУП. Диспетчерський пункт (пожежний пост) повинен бути обладнаний телефонним зв’язком, укомплектований електричним ліхтарем та мати природне та аварійне освітлення.
6.1.8. Диспетчерські пункти (пожежні пости), операторські технологічних цехів і станції пожежогасіння повинні бути забезпечені схемою пожежної сигналізації та (або) установок пожежогасіння, а також інструктивними матеріалами про керування установкою (системою) пожежогасіння та про дії щодо оповіщення про аварію і(або) пожежу.
6.1.9. На пультах керування диспетчерських пунктів (пожежних постів), на блоках пожежної автоматики, біля кожного вузла керування і розподільчого пристрою систем пожежогасіння повинні бути вивішені (установлені) таблички із зазначенням захищуваних приміщень або технологічного устаткування.
В установках водяного і пінного пожежогасіння на вузлах управління слід також вивішувати функціональні схеми обв’язки, на табличках указувати типи та кількість зрошувачів у секції, а засувки й крани нумерувати відповідно до схеми обв’язки. Функціональні схеми обв’язки повинні вивішуватися і в насосних АУП.
6.1.10. На об’єкті повинна вестись експлуатаційна документація, в якій необхідно реєструвати:
зміст, терміни та виконавців (юридичних і фізичних осіб)
проведення ТО та ППР;
дату і обставини санкціонованих та помилкових спрацювань УПС та АУП, дату виходу з ладу автоматичних засобів та час усунення недоліків;
дату й результати контрольних перевірок і періодичних випробувань УПС та АУП.
На об’єкті також має бути така документація:
проектна документація та виконавчі креслення на установку;
акт приймання і здавання установки в експлуатацію;
паспорти на устаткування та прилади;
інструкція з експлуатації установки і посадові інструкції.
6.1.11. Для якісної експлуатації УПС та АУП на об’єкті наказом або розпорядженням адміністрації повинні бути призначені: особа, відповідальна за експлуатацію УПС та АУП;
оперативний (черговий) персонал для контролю за працездатним станом УПС та АУП (оперативний персонал — для щоденного контролю; черговий персонал — для цілодобового). Функції оперативного (чергового) персоналу можуть суміщатися.
6.1.12. Особа, відповідальна за експлуатацію установки, зобов’язана забезпечити:
виконання вимог правил утримання установок пожежної сигналізації і пожежогасіння;
утримання УПС та АУП у працездатному стані шляхом своєчасного проведення ТО та ППР;
навчання оперативного (чергового) персоналу, а також інструктаж осіб, які працюють у захищуваних приміщеннях;
розробку необхідної експлуатаційної документації та контроль за систематичним її веденням;
інформування адміністрації об’єкта про всі випадки відмов та спрацювань установок;
своєчасне пред’явлення рекламацій:
а) заводам-виробникам — у разі поставки некомплектних або неякісних приладів та устаткування;
б) монтажним організаціям — у разі виявлення неякісного монтажу або відхилень від проектної документації, не узгоджених із розробником проекту чи органами нагляду;
в) спеціальним обслуговуючим організаціям — за неякісне і несвоєчасне технічне обслуговування та ремонт установок.
6.1.13. Оперативний (черговий) персонал повинен знати:
назву та місцезнаходження захищуваних приміщень;
порядок виклику пожежної охорони у разі одержання сигналу тривоги та взаємодії з пожежними підрозділами під час ліквідації пожежі та її наслідків;
порядок визначення працездатності установки в період експлуатації;
порядок ведення експлуатаційної документації.
6.1.14. Запас зрошувачів і пожежних сповіщувачів на об’єкті повинен становити не менше 10% від кількості змонтованих.
6.1.15. Комплекс охоронно-пожежної сигналізації (далі — КОПС)
повинен забезпечувати відокремлену видачу сигналів від пожежних сповіщувачів та охоронних датчиків.
6.1.16. Апаратура УПС та КОПС повинна встановлюватися в місцях, недоступних для сторонніх осіб, і бути опломбована.
6.1.17. Пожежні сповіщувачі (далі — ПС) слід установлювати відповідно до вимог чинних нормативно-технічних документів і технічної документації заводів-виробників. Сповіщувачі повинні бути захищені від механічних пошкоджень та несанкціонованих спрацювань. Заходи захисту не повинні впливати на їх працездатність.
Ручні пожежні сповіщувачі можуть установлюватися як окремо, так і разом з автоматичними пожежними сповіщувачами.
6.1.18. Пожежні сповіщувачі повинні функціонувати цілодобово і постійно утримуватися в чистоті.
До них має бути забезпечений вільний доступ. Відстань від складованих матеріалів і обладнання до сповіщувачів повинна бути не менше 0,6 м.
6.1.19. Не допускається встановлювати замість несправних сповіщувачів сповіщувачі іншого типу або принципу дії, а також замикати шлейф сигналізації за відсутності сповіщувача у місці його встановлення.
6.1.20. У разі ремонту або несправності ручного ПС поруч має бути вивішена табличка з відповідним написом.
6.1.21. Прокладання шлейфів та з’єднувальних ліній УПС та КОПС повинно здійснюватися відповідно до вимог нормативно-технічної документації.
6.1.22. У разі введення в експлуатацію УПС або КОПС ємкість приймально-контрольного приладу та станції повинна забезпечувати захист необхідної кількості зон (приміщень) об’єкта і мати не менше 10% вільного запасу резервних (незадіяних) шлейфів.
6.1.23. Клемні коробки приладів повинні бути закриті захисними кришками і опломбовані, а корпуси приладів — заземлені.
6.1.24. Місце підключення приладів та КОПС до абонентської телефонної лінії повинно бути обмежене для доступу сторонніх осіб.
6.1.25. Приміщення з установленими в ньому приймально-контрольними приладами та станціями має бути сухим і добре вентильованим, а також обладнаним аварійним освітленням, мати достатній рівень природного та штучного освітлення.
6.1.26. Електроживлення УПС, КОПС та АУП має здійснюватися згідно з вимогами будівельних норм і ПУЕ та ДНАОП 0.00-1.32-01.
У разі використання, як джерела резервного живлення, акумуляторної батареї, її ємність повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в режимі чергування і не менше трьох годин — у режимі “Тривога”.
6.1.27. Розміщення світлових і звукових сигнальних пристроїв тривоги повинно здійснюватися відповідно до вимог чинних нормативно-технічних документів.
6.1.28. Приймально-контрольні прилади і станції УПС та КОПС треба встановлювати у приміщеннях з цілодобовим чергуванням персоналу. В обґрунтованих випадках допускається встановлення приймально-контрольних приладів у приміщеннях без чергового персоналу за умови забезпечення передання оповіщень про пожежу (несправності) на пожежний пост або в інше приміщення з постійним цілодобовим перебуванням людей і забезпечення контролю каналів зв’язку. У цьому разі мають бути передбачені заходи, які перешкоджають доступові сторонніх осіб до приймально-контрольних приладів.
За наявності технічної можливості сигнали від приймально-контрольних приладів УПС та АУП слід виводити на пульти централізованого спостереження пожежної охорони.
6.1.29. Автоматичні установки пожежогасіння, змонтовані та введені в експлуатацію, повинні відповідати проектній документації та вимогам нормативно-технічних документів.
Унесення будь-яких змін у конструкцію установки, перекомпонування захищуваних приміщень та інші переобладнання допускається здійснювати за згодою з проектною організацією з інформуванням про це органів державного пожежного нагляду.
6.1.30. Переведення установок з автоматичного пуску на ручний не допускається, за винятком випадків, обумовлених у нормативних документах.
Пристрої ручного пуску АУП повинні бути опломбовані, захищені від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень і встановлюватися поза можливою зоною горіння в доступному місці. Для визначення їх місцезнаходження повинні застосовуватися вказівні знаки, розміщені як усередині, так і поза приміщенням.
6.1.31. Елементи та вузли АУП мають бути пофарбовані відповідно до вимог чинних стандартів.
6.1.32. Зрошувачі й насадки повинні постійно утримуватися в чистоті, під час проведення ремонтних робіт бути захищеними від потрапляння на них фарби, побілки тощо. У місцях, де є небезпека механічного пошкодження, їх необхідно захищати надійними огорожами, які не впливають на поширення тепла (для спринклерних зрошувачів) і не змінюють карту зрошування. Не допускається встановлювати замість тих, що спрацювали, та несправних зрошувачів пробки й заглушки.
6.1.33. Забороняється:
використовувати трубопроводи АУП для підвішування або кріплення будь-якого устаткування;
приєднувати виробниче устаткування та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУП;
установлювати запірну арматуру та фланцеві з’єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах.
6.1.34. Вузли керування систем водяного та пінного пожежогасіння повинні бути розташовані у приміщеннях з мінімальною температурою повітря впродовж року не менше +4 град. С.
6.1.35. Приміщення, де розташовані вузли керування, насосні станції, станції пожежогасіння, повинні мати аварійне освітлення і бути постійно замкненими.
Приміщення станцій пожежогасіння, насосних станцій слід забезпечити телефонним зв’язком із диспетчерським пунктом (пожежним постом). Ключі від приміщень повинні бути в обслуговуючого і оперативного (чергового) персоналу. Біля входу в приміщення має висіти табло з написом: “Станція (вузол керування) пожежогасіння”.
Необхідно проводити щотижневі випробування насосів автоматичних систем пожежогасіння, про що робити записи в журналі.
6.1.36. Підлягають дозарядці (перезарядці) посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизилися відносно значень, установлених експлуатаційною документацією, на 10% і більше.
Посудини та балони АУП треба захищати від потрапляння на них прямих сонячних променів та безпосереднього впливу опалювальних або нагрівальних приладів.
6.1.37. Приміщення, захищувані установками об’ємного пожежогасіння, повинні бути обладнані самозачинними дверима.
6.1.38. Автоматичні установки об’ємного пожежогасіння, котрі мають електричну частину і призначені для захисту приміщень з перебуванням у них людей, повинні мати:
звукову й світлову сигналізацію, яка сповіщає про подавання у ці приміщення вогнегасної речовини;
пристрої переключення автоматичного пуску на ручний з видаванням відповідного сигналу у приміщення чергового персоналу; пристрої затримання випуску вогнегасної речовини у захищуваний об’єм.
Усередині захищуваного приміщення повинен видаватися світловий сигнал у вигляді напису на світлових табло “Газ — виходь!” ("Піна — виходь!” тощо) та звуковий сигнал оповіщення. Біля входу до захищуваного приміщення повинен установлюватися світловий сигнал “Газ — не заходити! “ ("Піна — не заходити!” тощо), а в приміщенні чергового персоналу — відповідний сигнал з інформацією про подавання вогнегасної речовини.
6.1.39. Модульні автономні установки пожежогасіння слід застосовувати для захисту вибухопожежонебезпечних і пожежонебезпечних приміщень категорій А, Б, В, площа або об’єм яких не перевищують значень показників “захищувана площа” або “захищуваний об’єм” відповідної установки. Ці установки експлуатуються, як правило, в приміщеннях, де немає постійного персоналу. Приміщення, обладнані автономними модульними установками пожежогасіння, можуть забезпечуватися первинними засобами пожежогасіння на 50% від їх норм належності для цих приміщень.
Проектування, монтаж і експлуатацію модульних установок пожежогасіння необхідно здійснювати відповідно до технічної документації підприємств-виготовлювачів цих установок.
6.2. Системи протидимного захисту, оповіщення людей про пожежу і керування евакуацією, засоби зв’язку
6.2.1. Необхідність обладнання будинків і приміщень системами протидимного захисту та технічними засобами оповіщення про пожежу, вимоги до їхнього улаштування встановлюються будівельними нормами. На системи протидимного захисту, оповіщення людей про пожежу та керування евакуацією поширюються вимоги пунктів 6.1.1-6.1.5, 6.1.26 цих Правил.
6.2.2. Системи протидимного захисту
6.2.2.1. Не менше одного разу на місяць слід проводити випробування систем протидимного захисту з увімкненням вентиляторів (ручним способом або від пожежних сповіщувачів), про що складається акт.
6.2.2.2. Для підтримання систем протидимної вентиляції у працездатному стані необхідно:
щотижня перевіряти стан вентиляторів, виконавчих механізмів, положення клапанів, заслонок; наявність замків та пломб на щитах електроживлення автоматичних пристроїв, захисного засклення на кнопках ручного пуску;
періодично очищати від бруду та пилу (у зимовий час — від обледеніння) вентиляційні решітки, клапани, виконавчі механізми, плавкі замки, кінцеві вимикачі; регулювати натяг пасів трансмісії вентиляційних агрегатів, усувати несправності електричних пристроїв, вентиляційних установок, порушення цілості повітроводів та їх з’єднань.
6.2.2.3. Біля кнопок дистанційного пуску повинні бути пояснювальні написи (таблички) про їх призначення.
Щит (пульт) ручного керування пристроями системи протидимного захисту повинен бути забезпечений інструкцією про порядок їх включення в роботу.
6.2.2.4. Двері, які входять до системи протидимного захисту, повинні мати справні пристрої для самозачинення та ущільнюючі прокладки у притворах, а також засклення з армованого скла (або бути суцільними).
6.2.2.5. Вентилятори систем протидимної вентиляції слід розміщати в окремих від вентиляторів інших систем приміщеннях. При цьому вентилятори димовидалення і підпору повітря не допускається розміщати в загальній камері.
6.2.2.6. Пристрої для повітрозабору систем підпору повітря повинні розміщуватися таким чином, щоб виключити потрапляння в них продуктів горіння, які виходять із систем димовидалення та вікон будівель.
6.2.2.7. У каналах димовидалення і підпору повітря прокладання будь-яких комунікацій не дозволяється.
6.2.2.8. Сигнали про виникнення пожежі та включення в роботу протидимного захисту будівель з підвищеною кількістю поверхів повинні, як правило, передаватися на місцевий диспетчерський пункт (у житлових будинках з підвищеною кількістю поверхів — на об’єднані диспетчерські системи житлових господарств).
6.2.2.9. У черговому режимі димові клапани системи протидимного захисту на всіх поверхах повинні бути закриті.
6.2.3. Системи оповіщення про пожежу
6.2.3.1. Системи оповіщення про пожежу повинні забезпечувати у відповідності з розробленими планами евакуації передавання сигналів оповіщення одночасно по всьому будинку (споруді), а за необхідності — послідовно або вибірково в окремі його частини (поверхи, секції тощо). У лікувальних та дитячих дошкільних закладах, а також спальних корпусах шкіл-інтернатів повинні оповіщатися тільки адміністрація та обслуговуючий персонал.
6.2.3.2. Порядок використання систем оповіщення необхідно визначати в інструкціях з їх експлуатації та в планах евакуації, де потрібно також указувати осіб, котрі мають право приводити систему в дію.
6.2.3.3. Кількість оповіщувачів, їх розміщення та потужність повинні забезпечувати необхідну чутність у всіх місцях перебування людей. Оповіщувачі-динаміки не повинні мати регуляторів гучності, підключення їх до мережі слід виконувати без роз’ємних пристроїв.
6.2.3.4. Для передавання текстів оповіщення та керування евакуацією допускається використовувати внутрішні радіотрансляційні мережі та інші мережі мовлення, наявні на підприємстві (за умови забезпечення надійності оповіщення). Текст оповіщення повинен бути заздалегідь записаний на магнітофон (для іноземців текст оповіщення записується англійською або їх рідною мовою).
6.2.3.5. Системи оповіщення та керування евакуацією необхідно виконувати з урахуванням можливості прямої трансляції мовного оповіщення та керівних команд через мікрофон для оперативного реагування в разі зміни обстановки або порушення нормальних умов евакуації.
6.2.3.6. Приміщення, з якого здійснюється керування системою оповіщення, слід розміщувати на нижніх поверхах будівель, переважно біля входу на сходові клітки, у місцях з цілодобовим перебуванням чергового персоналу.
При обладнанні приміщень будівлі УПС її приймально-контрольні прилади слід установлювати в тому приміщенні, з якого здійснюється керування системою оповіщення.
6.2.3.7. У будівлях, де немає потреби в технічних засобах оповіщення про пожежу і керування евакуацією, керівник підприємства повинен наказом визначити порядок оповіщення людей про пожежу та призначити відповідальних за це осіб.
6.2.3.8. У вибухонебезпечних зонах технічні засоби оповіщення про пожежу повинні мати виконання, що відповідає категорії та групі вибухонебезпечної суміші.
6.2.4. Засоби зв’язку
6.2.4.1. Населені пункти й окремо розташовані (віддалені)
підприємства необхідно забезпечувати засобами зв’язку (телефонами, радіозв’язком, сповіщувачами), передбачаючи можливість використання їх для передавання повідомлення про пожежу в будь-який час доби. Номер телефону для виклику пожежної охорони — “01”.
Обов’язок щодо забезпечення засобами зв’язку населених пунктів покладається на місцеві органи влади і самоврядування, а на об’єктах — на їх власників.
6.2.4.2. Театри, кіноконцертні зали, нафтобази та інші потенційно небезпечні в пожежному відношенні підприємства повинні мати прямий телефонний зв’язок із найближчим підрозділом пожежної охорони або центральним пультом пожежного зв’язку населеного пункту. Необхідність улаштування такого зв’язку визначається територіальними органами державного пожежного нагляду.
6.2.4.3. У разі відсутності на об’єкті телефонного зв’язку слід на видних місцях указувати (за допомогою написів, табличок тощо) місцезнаходження найближчого телефону або спосіб виклику пожежної охорони.
Таксофони, встановлені на вулицях і в будівлях, повинні забезпечувати можливість безкоштовного користування ними для передавання, повідомлення про пожежу по лінії зв’язку “01”. На таксофонах мають бути таблички із зазначенням номера виклику пожежної охорони ("01").
6.3. Протипожежне водопостачання
6.3.1. Зовнішнє протипожежне водопостачання
6.3.1.1. Кожне підприємство повинно бути забезпечене необхідною кількістю води для здійснення пожежогасіння (виходячи з вимог будівельних норм та інших нормативних документів).
Мережі протипожежного водогону повинні забезпечувати потрібні за нормами витрату та напір води. У разі недостатнього напору на об’єктах необхідно встановлювати насоси, які підвищують тиск у мережі.
6.3.1.2. Відповідальними за технічний стан пожежних гідрантів, установлених на мережі водогону населених пунктів, є відповідні служби (організації, установи), які відають цими мережами водогону, а на території підприємств — їх власники або орендарі (згідно з договором оренди).
6.3.1.3. Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщуватися згідно з вимогами будівельних норм та інших нормативних документів таким чином, щоб забезпечити безперешкодний забір води пожежними автомобілями.
Перевірка працездатності пожежних гідрантів повинна здійснюватися особами, що відповідають за їх технічний стан, не рідше двох разів на рік (навесні й восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду і снігу, в холодний період утеплені, а стояки звільнені від води. Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.
6.3.1.4. У разі відключення ділянок водогінної мережі та гідрантів або зменшення тиску мережі нижче за потрібний необхідно сповіщати про це підрозділи пожежної охорони.
6.3.1.5. Для контролю працездатності мережі зовнішнього протипожежного водопостачання необхідно 1 раз на рік проводити випробування на тиск та витрату води з оформленням акта. Випробування водогону повинне проводитися також після кожного ремонту, реконструкції або підключення нових споживачів до мережі водогону.
6.3.1.6. Пожежні гідранти і водойми повинні мати під’їзди з твердим покриттям. У разі наявності на території об’єкта або поблизу нього (у радіусі до 200 м) природних або штучних вододжерел — річок, озер, басейнів, градирень тощо — до них повинні бути влаштовані під’їзди з майданчиками (пірсами) розмірами не менше 12 x 12 м для встановлення пожежних автомобілів і забирання води будь-якої пори року.
6.3.1.7. У разі неможливості безпосереднього забирання води з пожежного резервуара (водойми) слід передбачати приймальні (мокрі) колодязі об’ємом не менше 3 куб. м, з’єднані з резервуаром (водоймою) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. Перед приймальним (мокрим) колодязем на з’єднувальному трубопроводі необхідно розміщувати в окремому колодязі засувку з виведеним під кришку люка штурвалом.
6.3.1.8. Витрачений під час гасіння пожежі протипожежний запас води з резервуарів має бути відновлений у якомога короткий термін, але не більше за той, що зазначений згідно з СНиП 2.04.02-84 “Водоснабжение. Наружные сети и сооружения”.
На підприємствах, що мають водогінні мережі, заповнення пожежних водойм слід здійснювати від існуючої мережі трубопроводами діаметром не менше 77 мм із установленням на них запірної арматури.
6.3.1.9. Пожежні резервуари (водойми) та їх обладнання повинні бути захищені від замерзання води.
Узимку для забирання води з відкритих вододжерел слід встановлювати утеплені ополонки розміром не менше 0,6 x 0,6 м, які мають утримуватись у зручному для використання стані.
6.3.1.10. Підтримання у постійній готовності штучних водойм, водозабірних пристроїв, під’їздів до вододжерел покладається: на підприємстві — на його власника (орендаря); у населених пунктах — на органи місцевого самоврядування.
6.3.1.11. Біля місць розташування пожежних гідрантів і водойм повинні бути встановлені (відповідальні за встановлення — виходячи з пункту 6.3.1.10 цих Правил) покажчики (об’ємні зі світильником або плоскі із застосуванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них:
для пожежного гідранта — літерним індексом ПГ, цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водогінної мережі (тупикова чи кільцева);
для пожежної водойми — літерним індексом ПВ, цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, котрі можуть одночасно встановлюватися на майданчику біля водойми.
6.3.1.12. Водонапірні башти повинні бути забезпечені під’їздом і пристосовані для відбору води пожежною технікою будь-якої пори року. Не допускається використовувати для побутових та виробничих потреб запас води, призначений для пожежогасіння.
На корпус водонапірної башти слід наносити позначення, яке вказує на місце розташування пристрою для забирання води пожежною технікою.
6.3.1.13. Не допускається використовувати для побутових, виробничих та інших господарських потреб протипожежний запас води, що зберігається в резервуарах, водонапірних баштах, водоймах та інших ємнісних спорудах.
6.3.2. Внутрішній протипожежний водогін
6.3.2.1. Необхідність улаштування внутрішнього протипожежного водогону, кількість вводів у будівлю, витрати води на внутрішнє пожежогасіння та кількість струмин від пожежних кранів визначаються, виходячи з вимог чинних будівельних норм.
6.3.2.2. Внутрішні пожежні крани слід установлювати в доступних місцях — біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах тощо. При цьому їх розміщення не повинно заважати евакуації людей.
6.3.2.3. Кожен пожежний кран має бути укомплектований пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стволом, кнопкою дистанційного запуску пожежних насосів (за наявності таких насосів), а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Елементи з’єднання пожежного крана, рукавів та ручного пожежного ствола мають бути однотипними.
Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним в “гармошку” або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново. Використання пожежних рукавів для господарських та інших потреб, не пов’язаних з пожежогасінням, не допускається.
У вибухопожежонебезпечних приміщеннях за наявності пилу пожежні крани повинні бути укомплектовані пожежними стволами, що подають воду як суцільним струменем, так і розпиленим.
6.3.2.4. Пожежні крани повинні розміщуватись у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.
При виготовленні шаф рекомендується передбачати в них місце для зберігання двох вогнегасників. На дверцята шаф, в яких знаходяться вогнегасники, мають бути нанесені відповідні покажчики за ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”. Спосіб установлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана повинен виключати різкий залом пожежного рукава у місці його приєднання.
6.3.2.5. На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу “ПК” порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.
Зовнішнє оформлення дверцят повинно відповідати вимогам чинних стандартів.
6.3.2.6. Пожежні крани не рідше одного разу на шість місяців підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування.
Пожежні крани повинні постійно бути справними і доступними для використання.
6.3.2.7. Установлювані в будівлях з підвищеною кількістю поверхів відповідно до вимог будівельних норм пристрої (зовнішні патрубки з приєднуваними головками, засувки, зворотні клапани) для приєднання рукавів пожежних машин та подавання від них води у мережі внутрішнього протипожежного водогону повинні утримуватись у постійній готовності для використання в разі необхідності.
6.3.2.8. У неопалюваних приміщеннях узимку вода з внутрішнього протипожежного водогону повинна зливатись. При цьому біля кранів повинні бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання відповідної засувки або пуску насоса. З порядком відкривання засувки або пуску насоса необхідно ознайомити всіх працівників у приміщенні.
За наявності в неопалюваному приміщенні (будівлі) трьох і більше пожежних кранів на сухотрубній мережі внутрішнього протипожежного водогону в утепленому місці на вводі необхідно встановлювати засувку з електроприводом. Її відкриття та пуск насоса слід здійснювати дистанційно від пускових кнопок, установлених всередині шафок пожежних кранів.
6.3.3. Насосні станції
6.3.3.1. У приміщенні насосної станції повинні бути вивішені загальна схема протипожежного водопостачання та схема обв’язки насосів. На кожній засувці і пожежному насосі-підвищувачі слід надавати інформацію про їхнє призначення. Порядок увімкнення насосів-підвищувачів повинен визначатися інструкцією.
Приміщення насосних станцій повинні бути опалюваними, у них не дозволяється зберігання сторонніх предметів і устаткування.
Трубопроводи й насоси необхідно фарбувати у відповідний колір згідно з ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”, ГОСТ 14202-69 “Трубопроводы промышленных предприятий. Опознавательная окраска. Предупреждающие знаки и маркировочные щитки”.
6.3.3.2. Приміщення насосних станцій протипожежного водогону населених пунктів повинні мати прямий телефонний зв’язок із пожежною охороною.
6.3.3.3. Категорія надійності електропостачання насосних станцій (установок) повинна відповідати вимогам будівельних норм та ПУЕ.
6.3.3.4. Електрифіковані засувки повинні перевірятися не рідше двох разів на рік, а пожежні насоси — щомісяця й утримуватись у постійній експлуатаційній готовності.
Не рідше одного разу на місяць повинна перевірятися надійність переведення пожежних насосів з основного на резервне електропостачання (у тому числі від дизельних агрегатів) з реєстрацією результатів у журналі.
6.3.3.5 Розміщення запірної арматури на всмоктувальних і напірних трубопроводах пожежних насосів повинне забезпечувати можливість заміни або ремонту будь-якого насоса, зворотного клапана, запірної арматури без припинення подавання води в зовнішню мережу протипожежного водопроводу.
6.3.3.6. Біля входу в приміщення насосної станції слід розміщувати напис (табло) “Пожежна насосна станція” з освітленням уночі.
6.3.3.7. Якщо насосна станція не має постійного чергового персоналу, то приміщення повинно замикатися на замок, а місце зберігання ключів зазначатися написом на дверях.
6.4. Пожежна техніка. Первинні засоби пожежогасіння
6.4.1. Кількість та номенклатура основних видів пожежної техніки для захисту населених пунктів і об’єктів (пожежних автомобілів, мотопомп, причепів тощо) регламентується вимогами державних та(або) галузевих стандартів, будівельних норм, правил та інших чинних нормативних актів.
На стадії проектування повинна визначатися потреба об’єктів у пожежній техніці, у тому числі в первинних засобах пожежогасіння.
6.4.2. Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного обладнання, інвентарю та інструменту, для господарських, виробничих та інших потреб, не пов’язаних з пожежогасінням або навчанням протипожежних формувань, не дозволяється.
У разі аварій та стихійного лиха застосування пожежної техніки для їх ліквідації можливо з дозволу органів державного пожежного нагляду.
6.4.3. Пересувна пожежна техніка (пожежні автомобілі, мотопомпи, причепи) повинна втримуватися в опалюваних (з температурою середовища не нижче 10 град. С) пожежних депо або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах), котрі повинні мати освітлення, телефонний зв’язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для забезпечення нормальних і безпечних умов роботи.
6.4.4. Пожежні автомобілі, мотопомпи та причепи, введені в експлуатацію (поставлені на бойове чергування або в резерв), повинні бути у повній готовності до виїзду (застосування) за тривогою: бути справними, мати повний комплект придатного до застосування пожежно-технічного озброєння, заправлені пальним, мастильними матеріалами, забезпечені запасом вогнегасних речовин.
6.4.5. За кожним пожежним автомобілем, мотопомпою, пристосованою (переобладнаною) для завдань пожежогасіння технікою, слід закріпляти водія (моториста), який пройшов спеціальну підготовку. На пожежні автомобілі та мотопомпи повинні бути визначені бойові обслуги.
Ставлячи зазначену пожежну техніку на бойове чергування, належить організовувати цілодобове чергування на ній особового складу (членів ДПД).
На об’єкті повинен бути відпрацьований порядок направлення і прибуття (доставки) техніки на місце пожежі згідно з розкладом виїзду, у тому числі і на поруч розташовані об’єкти житлового сектору.
Підприємство, де організовано цілодобове чергування на виїзній пожежній техніці, зобов’язане щоденно інформувати про її боєготовність найближчий підрозділ державної пожежної охорони.
6.4.6. Перед уведенням в експлуатацію (постановкою на бойове чергування) пожежні автомобілі, мотопомпи та причепи необхідно піддавати випробуванням на відповідність вимогам нормативно-технічної документації за участю представників пожежної охорони.
6.4.7. Види, періодичність, зміст та технологічна послідовність робіт з технічного обслуговування пожежних автомобілів, мотопомп та причепів повинні відповідати вимогам, установленим в експлуатаційній документації на вироби конкретних типів (марок).
Про перевірку стану агрегатів із запуском двигуна необхідно робити запис у спеціальному журналі, який зберігається у приміщенні, де встановлена ця техніка.
6.4.8. Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного матеріалу, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.
Ця вимога стосується також будівель, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими типами установок пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кранами.
Уперше збудовані, після реконструкції, розширення, капітального ремонту об’єкти (будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння (згідно з нормами належності) до початку їх експлуатації.
6.4.9. Норми належності первинних засобів пожежогасіння для конкретних об’єктів повинні встановлюватися нормами технологічного проектування та галузевими правилами пожежної безпеки з урахуванням вимог щодо оснащення первинними засобами пожежогасіння відповідно до додатка 2.
За відсутності норм належності вид та необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння допускається визначати відповідно до додатка 2.
6.4.10. Для зазначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння слід установлювати вказівні знаки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті 2-2,5 м від рівня підлоги як усередині, так і поза приміщеннями (за потреби).
6.4.11. Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств, як правило, повинні встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).
На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному приміщенні, споруді, установці.
Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння повинні бути пофарбовані у відповідні кольори згідно з ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”.
6.4.12. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони.
Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу “ПШ”.
6.4.13. Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:
захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних променів, а також захист знімних комплектуючих виробів від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів та стендів, установлюваних поза приміщеннями);
зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.
6.4.14. Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщений на об’єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:
очищення від пилу, бруду та слідів корозії;
відновлення фарбування з урахуванням вимог стандартів;
випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення залишкових деформацій після використання;
відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з дотриманням вимог стандартів.
6.4.15. Вогнегасники слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі. При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів та безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.
Вибір типу та необхідна кількість вогнегасників визначається відповідно до Типових норм належності вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 N 151 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за N 554/9153.
Відстань між місцями розташування вогнегасників не повинна перевищувати:
15 м — для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини);
20 м — для приміщень категорій В, Г, а також для громадських будівель та споруд.
Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.
6.4.16. Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:
навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;
установлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).
6.4.17. Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинні забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.
6.4.18. Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися у відповідності до Правил експлуатації вогнегасників, затверджених наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 02.04.2004 N 152 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 29.04.2004 за N 555/9154, а також ДСТУ 4297-2004 “Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні вимоги”.
6.4.19. Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:
облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;
пломби на пристроях ручного пуску;
бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.
6.4.20. Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на технічне обслуговування.
6.4.21. На перезарядження (технічне обслуговування) з об’єкта дозволяється відправити не більше 50% вогнегасників від їх загальної кількості.
6.4.22. Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У такому разі на пожежних щитах та стендах повинна розміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.
6.4.23. Відповідальними особами за своєчасне і повне оснащення об’єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правилам користування вогнегасниками є власники цих об’єктів (або орендарі згідно з договором оренди).
