Групова динаміка. Потреба особистості в групі

Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі.

Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Соціальна психологія звертає увагу передусім на те, як мала група формується, розвивається, досягає вершини або зникає чи модифікується.

Описуючи її властивості, вчений К. Левіним використовував такі закони:

1. Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона часто змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впливати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індивідів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів;

2. Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєднуються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчувають свою належність, навіть якщо їх поведінка є недружньою.

За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують:

— ідіосинкразійний (грец. — особливий, незвичний і — змішування) кредит лідера. Феномен "ідіосинкразійного кредиту" є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту а високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший.

— розв'язання внутрігрупових суперечностей. Виокремлюють такі типи суперечностей між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї (ця суперечність зводиться до з'ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвитку групи

— психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність

Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки.

1. Механізми розвитку:

— ідіосинкразійний кредит лідера;

— нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення;

— внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей.. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2. Механізми стабілізації:

— конформність (лат. — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків;

— сумісність і спрацьованість.

— згуртованість..

Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.

Потреби, будучи психічним відображенням об'єктивного прагнення до чогось, формуються і розвиваються, зазнаючи значного впливу соціального життя і виховання.

Соціальні потреби відображають потреби людини належати до якоїсь групи, у визнанні, домінуванні, лідерстві, самоствердженні, уваги та прихильності оточуючих, у повазі і любові, дисциплінованості, незалежності-залежності.під час визначення власного місця в соціосередовищі людина не стільки керується потребами цього середовища, скільки орієнтується на задоволення власних потреб, більша частина яких виникає внаслідок життя в суспільстві. Незадоволення цих потреб, на відміну від вітальних, не призводить до смерті, але спричинює порушення внутрішньої рівноваги, міра останньої залежить від гостроти, з якою людина відчуває певну потребу як необхідність. Найвагомішими для детермінації процесу самореалізації соціальнообумовлених потреб особистості ми вважаємо:

· потребу в споживанні матеріальних і духовних благ;

· потребу в спілкуванні;

· потребу в мирному співіснуванні з іншими членами соціуму;

· потребу в соціальній можливості вибору параметрів самореалізації;

· потребу в об’єктивних передумовах для досягнення самостійно поставленої мети;

· соціально-економічну потребу в засобах виробництва;

· потребу в досягненні суспільного престижу;

· соціально-політичну потребу у владі для поширення сфери зовнішньої свободи.

Потреба у визнанні та самоствердженні дозволяє визначити своє місце в суспільстві.

Ми дотримуємося погляду, що людині одвічно притаманна внутрішня свобода як якість особистості і що ступінь суб’єктивного відчуття себе свободним відіграє вирішальну роль у дійсно творчому процесі самореалізації.