2015-10-13
660
Для полегшення вимови кількох приголосних звуків у нашій мові відбувається спрощення в деяких групах приголосних. У буквосполученнях стн, стл випадає звук [т] (радісний, щасливий), у буквосполученнях ждн, здн, рдц випадає звук [д] (тижневий, проїзний, серце). Спрощення не відбувається у словах іншомовного походження та в словах-винятках: кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, шістнадцять, шістдесят, шістсот, зап’ястний, хворостняк.
ОК 5 – 13. ОРФОЕПІЯ. ОРФОГРАФІЯ
а) Щоб уникнути важких для вимови збігу кількох приголосних звуків, в українській мові відбувається чергування прийменників У з В та сполучників І з Й.
Якщо попереднє слово закінчується на приголосний звук, то пишемо прийменник У (пішов у школу), якщо на голосний - В (пішла в магазин). На початку речення перед голосним пишемо В, перед приголосним - У (в Ольги, у Лариси). У з В не чергуються в словах іншомовного походження (університет, універмаг), у власних назвах (Володимир, Ульяненко), тоді, коли слова з В або з У мають різні лексичні значення (управа - вправа; вклад - уклад). Завжди У пишемо перед буквами та буквосполученнями: В, Ф, ХВ, ЛЬВ, СВ.
Сполучники І - Й чергуються за тим же принципом, що й прийменники. Чергування не відбувається на початку речення та після розділового знака (завжди пишемо І), а також при зіставленні чи протиставленні понять (брати і сестри, дерева і кущі).
Прийменник З пишемо на початку слова перед голосним, перед приголосним (крім С, Ш), на початку речення.
Прийменник ІЗ вживається між приголосними та перед З, С, Ц, Ч, Ш.
Прийменник ЗІ пишемо перед сполученням приголосних на початку слова, серед яких є З, С, Ц, Ч, Ш.
Прийменник ЗО вживається при числівниках два, три.
б) Правопис слів іншомовного походження
Букви И, І в словах іншомовного походження.
Буква И пишеться в таких випадках:
1) Після приголосних, що входять до так званої " дев'ятки " (Д е Т и З 'ї С и Ц ю Ч а Ш у Ж и Р у) перед наступним приголосним (директор, цифра, шифр, титан).
2) У географічних назвах, що закінчуються на - ика, - ида (Арктика, Америка, Флорида).
3) У географічних назвах, що містять буквосполучення -РИ- (Рим, Париж, Великобританія).
4) У географічних назвах після Ж, Ч, Ш (Вашингтон, Чилі, Алжир).
Буква І пишеться:
1) В іменниках загальних назвах після приголосних, що до "дев'ятки" не входять перед наступним приголосним (хімія, література, фізика).
2) Після приголосного перед наступним голосним або Й, незалежно входить приголосний до "дев'ятки" чи ні (акс іо ма, стад іо н, географ ія).
3) На початку слова (історія, Іспанія, ідея).
4) На кінці незмінних слів (поні, парі, колібрі).
Слова-винятки: лимон, бинт, спирт, кипарис, миля, графин, вимпел, єпископ, диякон, митрополит.
Подвоєння у словах іншомовного походження відбувається:
1) У власних назвах та загальних назвах, що пішли від власних (Марокко, марокканець, Голландія, голландець).
2) У деяких словах іншомовного походження загальних назвах: тонна, ванна, брутто, нетто, вілла, панна, білль, пенні, мірра, дурра, булла, манна, беладонна. У решті слів не відбувається (клас, алея, процес, піца, сума…)
Апостроф у словах іншомовного походження ставиться:
1) Після б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, р, г, к, х перед я, ю, є, ї (комп’ютер, миш’як, Аліг’єрі)
2) Після префікса на твердий приголосний (ад’ютант, ін’єкція).
Апостроф не ставиться, якщо я, ю, є служать для пом’якшення попереднього приголосного (пюре, бюджет, купюра).
М’який знак у словах іншомовного походження пишеться за правилами вживання м’якого знака в українських словах.
ОК 5 - 14 ЛЕКСИКА. ФРАЗЕОЛОГІЯ
а) Лексикологія - це наука, що вивчає словниковий склад мови (лексику). Лексикон - запас слів. Лексика – словниковий склад мови.
Лексичне значення слова - це те, що позначає слово. Лексичне значення мають лише самостійні частини мови, службові його не мають. Лексичне значення слова можна з'ясувати за тлумачним словником. Найповніший - "Словник української мови" (СУМ). В одинадцяти томах його витлумачено 135 тисяч слів.
Слова можуть мати одне лексичне значення (однозначні) і декілька лексичних значень (багатозначні). Вони можуть вживатись у прямому і переносному значенні. Пряме значення слова - це безпосереднє його значення, звичайна назва предмета, явища, властивості, дії, стану. Переносне - це надання слову ознаки або дії інших осіб чи предметів (хмарка біжить, небо плаче).
За походженням слова поділяються на власне українські та запозичені, за вживанням – на загальновживані та стилістично забарвлені.
Загальновживані слова - це такі слова, які ми використовуємо в мовленні постійно, які зрозумілі кожній людині, що володіє українською мовою (хліб, родина, зустрічати).
Застарілі слова - слова, які вийшли з нашого вжитку через те, що зникли окремі предмети і явища, змінився уклад життя (коромисло, рубель, вої). До застарілої лексики належать історизми (слова, які взагалі зникли з нашого вжитку: смерд, кріпак, спис) і архаїзми (слова, які замінені більш сучасними: перст – палець, чолобитна – заява).
Неологізми - нові слова, що з'явились у нашій мові протягом останніх 5 - 7 років у зв'язку з розвитком науки і техніки (роутер, сканер).
Діалектизмами називають слова, що використовуються лише на певній території і зрозумілі лише її жителям (пательня, когут, ровер).
Професіоналізми - це слова, що пов'язані з певним родом діяльності людини, з певною професією (антибіотик, трепанація, отит).
Запозичені слова (слова іншомовного походження) - слова, які прийшли в нашу мову з інших (література, колібрі).
б) Синоніми - це слова однієї частини мови, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але позначають назву одного поняття, іноді з різними відтінками у значенні. Слова близькі за значенням становлять синонімічний ряд (іти, плестись, човпти, плентатись).
Антоніми - слова однієї частини мови, різні за написанням і протилежні за своїм значенням. Вони утворюють антонімічні пари (високо - низько, правда - брехня).
Омоніми - слова, що пишуться і звучать однаково, але зовсім різні за лексичним значенням. Омоніми слід відрізняти від багатозначних слів. Багатозначні слова мають щось між собою спільне, а омоніми спільного нічого не мають.
в) Фразеологія – це розділ мовознавства, в якому вивчаються фразеологізми – лексично неподільні поєднання слів, які допомагають образно змалювати думку.
Фразеологізми – це стійкі сполучення слів, які мають одне лексичне значення і воно подібне до значення одного повнозначного слова. Основні ознаки фразеологізмів такі:
- Усталена конструкція словосполучення чи речення.
- Слова, які є компонентами фразеологізмів, втрачають своє первісне значення і всі разом мають одне лексичне значення (ні Богу свічка ні чорту кочерга – ніщо; по самі вуха – дуже; як кіт наплакав – мало).
- Фразеологізми не створюються в процесі мовлення, а використовуються як готові мовні одиниці.
- У реченні виступають одним членом речення, найчастіше присудком або обставиною.
- Як і окремі слова, фразеологізми можуть мати синоніми чи антоніми (байдики бити, горобцям дулі давати, ні за холодну воду; не розгинаючи спини, не покладаючи рук).
Значна частина фразеологізмів за походженням є виразами професійно-виробничого мовлення: де тонко, там і рветься, розмотатиклубок (з мови ткачів); впіймати на живця, клюнути на вудочку, змотувативудочки (з мови рибалок); брати рубіж, понюхати пороху, здавати позиції (з мови військових) і т.д.
Є в українській мові і фразеологізми біблійного та античного походження (ахіллесова п’ята, гомеричний сміх, олімпійський спокій; нести свій хрест, Іудин поцілунок, за тридцять срібників, тайна вечеря, манна небесна та ін.).
Фразеологічні словосполучення є важливими засобами мовної образності і виразності. Доречно вжиті, вони впливають на читача або слухача, допомагають виразніше передати думку, роблять мову яскравою, надають їй емоційного забарвлення.
ОК 5 -15 БУДОВА СЛОВА. ОРФОГРАФІЯ
а) Будова слова - розділ науки про мову, що вивчає значущі частини слова (закінчення,корінь, префікс, суфікс).
Корінь - основна значуща частина слова, що вказує на лексичне значення його і є спільною для однокореневих слів.
Закінчення - це значуща частина слова, що служить для розрізнення форм одного і того ж слова. За закінченням ми можемо визначити рід, число, відмінок, відміну, час, особу.
Префікс - значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів.
Суфікс - значуща частина слова, що стоїть після кореня і служить для утворення нових слів.
Спільнокореневими називають слова, що мають спільний корінь, але різне лексичне значення. Спільнокореневі слова слід відрізняти від форм одного й того ж слова, що має одне і те ж лексичне значення, але різну граматичну форму.
б) Правопис префіксів.
Префікси РОЗ-, БЕЗ-, ЧЕРЕЗ-, ВОЗ- завжди пишуться з буквою З (безсоння, розказати, возз'єднання).
Префікс ПРЕ- пишемо тоді, коли слово вказує на найвищу міру вияву ознаки і його можна замінити словом ДУЖЕ (премудрий, прекрасно, превеликий).
Префікс ПРІ- пишемо лише в словах ПРІЗВИЩЕ, ПРІЗВИСЬКО, ПРІРВА.
Префікс ПРИ- пишемо у словах, які вказують на неповну дію, приєднання або наближення (припливти, приклеїти, причинити).
Префікс С- пишемо перед п'ятьма приголосними К, Ф, П, Т, Х (спитати, схитрити, стривожитись).
ОК 5 - 16 СЛОВОТВІР. ОРФОГРАФІЯ
а) В українській мові, як і в російській, при словотворенні і словозміні відбувається чергуванняголосних і приголосних звуків.
О чергується з А; Е чергується з И; Е чергується з І перед складом з наголошеним А(Я) (могти - змагатись, летіти - літати, стерти - стирати).
Чергуються також О,Е у відкритому складі з І у закритому (ніч - ночі, беріз - береза). О, Е можуть чергуватися з нулем звука (день - дня, сон - сну).
При словотворенні і словозміні можуть чергуватись не тільки голосні, а й приголосні звуки. Найчастіше чергуються Г, К, Х з Ж, Ч, Ш і з З, Ц, С (нога - ніжка - на нозі).
Можуть також чергуватися приголосні звуки: [Д] \\ [ДЖ]; [Т] \\ [Ч]; [З] \\ [Ж]; [С] \\ [Ш] та ін.
б) При творенні нових слів у кінці основи відбувається зміна приголосних.
Г, Ж, З + -СЬК-, -СТВ- = -ЗЬК-, -ЗТВ- (Запоріжжя – запорізький, убогий – убозтво).
К, Ч, Ц + -СЬК-, -СТВ- = -ЦЬК-,-ЦТВ- (козак - козацький, козацтво).
Х, Ш, С +-СЬК-, -СТВ- = -СЬК-, -СТВ- (Калуш – калуський, птах - птаство).
ОК 5 - 16 СЛОВОТВІР. ОРФОГРАФІЯ
б) Способи словотворення.
Словотвір - розділ науки про мову, що вивчає способи творення слів. Твірна основа - це основа, від якої утворюються нові слова.
Префіксальний спосіб творення слів - це такий спосіб, при якому нові слова утворюються шляхом додавання до твірної основи лише префікса (добрий - предобрий, дід - прадід).
Суфіксальний спосіб - такий спосіб, при якому до твірної основи додається тільки суфікс (ліс - лісок, вчу - вчитель).
Префіксально-суфіксальний спосіб творення - такий спосіб, при якому до твірної основи додаються одночасно префікс і суфікс (хитрий - найхитріший).
Безсуфіксний спосіб словотворення - такий спосіб, при якому до твірної основи додається лише закінчення(писати - підпис).
Складання слів - такий спосіб словотворення, при якому слова утворюються злиттям двох чи більше основ в одну (багато профілів - багатопрофільний).
Складання частини слова і цілого слова (фізкультура, зарплата).
Складання усічених основ (КНУ – Київський національний університет, ЗаТЕС – Запорізька теплова електрична станція)
Перехід однієї частини мови в іншу – це такий спосіб творення, при якому слова, що належать до одних частин мови, переходять в інші. Найчастіше прикметники, числівники переходять в іменники. (За вікном ми побачили знайомий(який? прикм.) краєвид. До нас підійшов мамин знайомий (хто? імен.).
ОК 5 - 17 СЛОВОТВІР. ОРФОГРАФІЯ
а) Складні і складноскорочені слова можуть писатися разом або через дефіс.
Разом пишуться слова:
1) Частини яких поєднані єднальними звуками О, Е, Є (життєлюб, землероб, водовоз).
2) Першою частиною яких є незмінне слово (кінокамера, радіопередача)
3) Слова з ПІВ-, якщо далі йде загальна назва (півогірка, піввідра).
4) Складноскорочені слова (зарплата, міськвиконком).
5) Слова, утворені від словосполучень (вагоноремонтний – вагони ремонтувати, багатопрофільний – багато профілів).
6) Слова, утворені з трьох і більше основ (гідроелектростанція, світловодолікуванні, тепло водоканал).
7) Слова, першою частиною якого є числівник у родовому відмінку (шестирічний, п’ятиденка).
Через дефіс пишуться слова:
1) Частини яких поєднуються без допомоги єднального звука (льотчик-космонавт, лікар-терапевт).
2) Слова з ПІВ-, якщо далі йде власна назва (пів-України, пів-Лондона).
3) Абревіатури з цифрами (ВАЗ-21099, Іл-64).
4) Слова, між основами яких можна вставити сполучник і (хіміко-біологічний – і хімічний, і біологічний, польсько-український – і польський, і український).
5) Відтінки кольорів, смаку (світло-рожевий, темно-коричневий, чорно-білий. Винятки: жовтогарячий, червоногарячий, білосніжний).
6) Слова, першою частиною яких є число, записане цифрою (6-денка, 25-літній).
7) Слова, однакові, близькі чи протилежні за значенням (довго-довго, тихий-претихий, більш-менш).
З великої літери пишуться власні назви країн, установ, організацій (Мін’юст, Донбас), абревіатури (ЕТК, ВП ЗАЕС). З малої літери пишуться загальні назви (вуз, міськуо) та закінчення при абревіатурах (у ЖЕКу, на ГРЕСі).
