Реакція дитини на власне вмирання

Недостаточное развитие речи и абстрактного мышления. Дефицит речевых навыков у очень маленьких детей является труднопреодолимым барьером в понимании их внутреннего мира взрослыми. Профессионалам остается строить гипотезы, порой на основе весьма произвольных допущений о том, что знает и чего не знает ребенок. Другой фактор – показанная сторонниками психологии развития, прежде всего Жаном Пиаже, слабость функции абстрактного мышления очень маленьких детей. В десять лет ребенок находится еще на стадии конкретных мыслительных операций и лишь начинает по-настоящему осознавать "потенциальное", или "возможное". И поскольку смерть, собственная смерть, бытие и небытие, сознание, смертность, вечность, будущее являются абстрактными понятиями, то многие психологи развития полагают, что у маленьких детей отсутствует четкая концепция смерти.

Реакція дитини на смерть рідних

Смерть ва­го­мих для ди­ти­ни членів сім'ї са­ма по собі при­зво­дить до се­рй­оз­но­го зри­ву процесів роз­вит­ку.

Умов­чу­ван­ня, при­хо­ву­ван­ня звістки про не­щас­тя, брех­ня ото­чу­ю­чих не по­кра­щу­ють, а тільки погіршують ситуацію.

При цьо­му важливі різні ас­пек­ти: вік ди­ти­ни, якість відносин з по­мер­лим, чи бу­ли це ма­ти чи бать­ко або далькі родичі або друзі. Важливі всі особливі об­ста­ви­ни, супутні смерті, реакція на смерть ото­чу­ю­чих і ін.

Дорослі час­то на­ма­га­ють­ся за­хис­ти­ти дітей від кон­так­ту зі смер­тю. Од­нак це не пра­виль­но, не слід пе­ретво­рю­ва­ти смерть в "за­бо­ро­не­ний плід". Ди­ти­на має пра­во дізнатися про смерть близької лю­ди­ни без не­до­мо­вок: по­ви­нен бу­ти хтось, хто йо­го емоційно підтримає, до­по­мо­же сприй­ня­ти сум­ну звістку і по­до­ла­ти по­чут­тя печалі.

Смерть завдає удар по осо­бис­то­му роз­вит­ку, посилює невротичні конфлікти, мо­же при­звес­ти до зри­ву соціальної адаптації.

При відсутності до­по­мо­ги спотворюється про­цес по­даль­шо­го психологічного зрос­тан­ня, що викликає се­рй­оз­ну псіхопаталогію - особ­ли­во як­що ди­ти­на втра­ти­ла матір чи бать­ка.

Не слід за­бу­ва­ти, що в світі до­рос­лих поведінка в ситуації тяжкої втра­ти ритуалізована і підкорюється за­галь­но прий­ня­тим стан­дар­там. Але во­ни позбавлені сен­су для ди­ти­ни.

Ди­тя­ча реакція на смерть відрізняється від дорослої. Вся спра­ва в незрілості дитячої психіки.

У ди­ти­ни ко­рот­ший період яв­но вираженої печалі – во­на не здат­на дов­го го­рю­ва­ти. За­те у неї мо­жуть з'яви­ти­ся інші реакції - з'являється страх власної смерті.