2015-10-14
891
Кожна з форм контролю має особливості й залежить від мети, змісту та характеру навчання.
Усне опитування допомагає контролювати не лише знання, а й вербальні вміння, сприяє виправленню мовних помилок. Відтворення студентом раніше вивченого матеріалу сприяє кращому запам'ятовуванню, активному використанню наукових понять, що неможливо без достатнього застосування їх у мові.
Усне опитування може бути індивідуальним і фронтальним. За фронтального опитування студенти відповідають з місця, доповнюючи один одного. Частковим випадком фронтального опитування є групове опитування, коли опитується 5-6 осіб одночасно. Індивідуальне опитування здійснюється у процесі проведення співбесіди під час лабораторних робіт, семінарських занять, при вирішуванні задач біля дошки, під час захисту рефератів, курсових і дипломних робіт.
Запитання для усної перевірки знань поділяють на основні, додаткові і допоміжні. Основні запитання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання щодо змісту лабораторного заняття). Додаткові - спрямовані на уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу та ін. Допоміжні запитання мають на меті виправлення помилок та неточностей, якщо такі мали місце у відповіді студента. Усі запитання викладача мають бути логічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукупність - послідовною і системною.
Письмовий контроль можна здійснювати у вигляді диктантів, відповідей на запитання, розв'язання задач, виконання вправ, тестових завдань, лабораторних робіт, графічних робіт, написання рефератів, доповідей тощо. Письмові роботи допомагають за короткий час з'ясувати рівень засвоєння матеріалу у великої кількості студентів. Результати письмових робіт зберігаються, і тому можна з'ясувати деталі і неточності у відповідях та діагностувати їх причини. Але при письмовому опитуванні слід виключити можливість списування. Письмові роботи також потребують великої кількості часу для перевірки, і оскільки викладачі не завжди вимагають правильної орфографії, то є ризик зниження грамотності студентів.
У деяких випадках можна організувати комбіноване (ущільнене) опитування, за якого викладач одночасно запрошує до відповіді декількох студентів, один з яких відповідає усно, один - два готуються до відповіді біля дошки, інші - виконують індивідуальні письмові завдання на місцях.
Програмований контроль здійснюється за допомогою перфокарт, посібників з друкованою основою, комп'ютерних програм.
Практичний контроль - контроль, за якого виявляються вміння і навички студентів, набуті під час практичної діяльності (проведення дослідів, лабораторних експериментів, проходження різних видів виробничої практики). Така перевірка дає змогу виявити, на якому рівні студент засвоїв теоретичні основи цих дій.
Тестовий контроль (від англ. test - випробування, іспит) все ширше використовується для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни. Такий вид передбачає однакові вимоги до усіх студентів, допомагає уникати надмірних хвилювань, надає можливості ефективніше використовувати час, стимулює студентів до самоконтролю. Однак тестування краще використовувати для виявлення знання фактів, для визначення вмінь творчо використовувати набуті знання більш ефективними є інші методи контролю.
Дидактичний (педагогічний) тест - система завдань специфічної форми, певного змісту, що дозволяє якісно оцінити і виміряти рівень знань, умінь і навичок студентів. Тест має містити достатню кількість тестових завдань.
Тести можуть бути:
- короткими (10-20 завдань);
- середніми (до 300 завдань);
- довгими (більш як 300 завдань).
Оптимальна кількість - 40-60 завдань (B.C. Лозниця). Складання тестів передбачає таку послідовність дій:
1. Визначення мети тестування.
2. Структурування навчального матеріалу.
3. Вибір оптимальної форми тестових завдань.
4. Визначення методики оцінювання.
5. Складання тестових завдань та їх апробація.
6. Визначення якості тесту.
7. Організація тестування. Існує декілька форм тестових завдань.
Закрита форма - коли студентам пропонується декілька готових відповідей, що мають правдоподібний зміст, але тільки одна (декілька) з них є правильною. Відповідей може бути 2, 5 та більше. Завдання закритої форми будуються у вигляді стверджувального речення, тобто висловлювання, правильного чи неправильного. Це речення має бути завершеним, коротким, чітким і ясним. Зрозумілість завдання повинна бути абсолютною. Завдання в тесті позначається послідовною цифровою нумерацією, відповіді можуть позначатися цифрами або літерами. До кожної групи завдань подаються інструкції.
Час тестування має бути регламентованим з урахуванням потреби 1-1,5 хв. для відповіді на кожне запитання
Завдання відкритої форми - такі завдання, відповіді до яких не додаються. Студенти повинні відповідати, висловлюючи власну думку та відношення до проблеми.
Приклад. ІНСТРУКЦІЯ. Для виконання пропонуються завдання, до яких немає готових відповідей. Ці відповіді необхідно написати власноруч розбірливо і чітко.
Акції-це...
Функції грошей полягають у... Банк - це...
Для студента вищої школи великого значення набувають вміння самоконтролю. Самоконтроль, самоаналіз і самооцінка формує критичність мислення, адекватну самооцінку, позитивно впливає на розвиток здібностей рефлексії.
Для самоконтролю студенти можуть використовувати: тестування, перевірку знань за допомогою комп'ютера, авторецензування, виконання контрольних завдань з подальшим обговоренням результатів з викладачем та інші методи.
Юридична практика. Поняття і структура.
Для початку необхідно підкреслити, що юридична практика - це компетентна діяльність з видання (тлумачення, реалізації, конкретизації, систематизації і т. д.) юридичних приписів, яка розглядається в єдності з накопиченим соціально- правовим досвідом.
Отже, найбільш переважним поняттям юридичної практики є наступне: це що розглядаються в єдності правова діяльність і сформований на її основі соціально- правовий досвід, без якого неможливі ефективне правотворчість і тлумачення, правозастосування, систематизація та конкретизація правових норм, заповнення прогалин у праві.
Юридичній практиці як однієї з основних різновидів соціальної практики властиві як характерні риси, притаманні будь-якій практиці, так і відмінні специфічні юридичні риси. Юридична практика впорядкована різними правовими приписами. Без даного виду соціальної практики не має сенсу виникнення, розвиток і функціонування правової системи суспільства.
Юридична практика пов'язує воєдино суб'єктивні права і юридичні обов'язки, правові ідеї і прийняті на їх основі юридичні рішення. Більшість практичних дій і винесених рішень вимагають закріплення в суворо визначених офіційних актах - документах. На відміну від теоретичної (наукової) діяльності юридична практика спрямована на об'єктивно - реальну зміну навколишньої дійсності.
Юридична практика завжди породжує відповідні юридичні наслідки. Крім того, вона впливає в тій чи іншій мірі на всі сторони суспільного життя; займає відносно самостійне місце в правовій системі суспільства і відіграє важливу роль у механізмі правового регулювання.
Слід зазначити, що юридична практика - це утворення полиструктурное. Структура юридичної практики - це будова, розташування її основних елементів і зв'язків, які забезпечують їй цілісність, збереження об'єктивно необхідних властивостей і функцій при впливі на неї різноманітних факторів дійсності.
Отже, структура юридичної практики включає в себе два основних елементи:
1) юридична діяльність - це динамічна сторона юридичної практики;
2) соціально- правовий досвід - це статична сторона юридичної практики.
У свою чергу юридична діяльність і соціально- правовий досвід також структуровані.
Структурний аналіз такої правової категорії, як «юридична практика», передбачає дослідження її змісту і форми.
Таким чином, елементами змісту юридичної практики є такі поняття:
а) об'єкт - це те, на що спрямована юридична практика, тобто конкретні юридичні дії та операції її суб'єктів і учасників. Як об'єкт юридичної практики можуть виступати матеріальні та нематеріальні блага, суспільні відносини, дії, інші предмети і явища;
б) суб'єкт - це основний, провідний носій правових відносин (наприклад, суд у судовій практиці). Тут же слід виділити таке поняття, як «учасник», - це окремі особи (організації), які так чи інакше сприяють суб'єктам юридичної практики у виконанні правових дій та операцій. Як учасника юридичної практики можуть виступити свідки, що проходять по конкретній кримінальній справі;
в) юридичні дії - це зовні виражені соціально перетворюють і тягнуть певні юридичні наслідки акти суб'єктів та учасників юридичної практики. При цьому під юридичною операцією розуміється сукупність взаємопов'язаних між собою юридичних дій;
г) юридичні засоби - це допускаються законом предмети і явища, за допомогою яких забезпечуються досягнення мети і необхідний результат. Всі юридичні засоби можна поділити на такі види:
- Громадські,
- Спеціально - юридичні,
- Технічні, які у своїй сукупності і складають юридичну техніку;
д) юридичний спосіб - це конкретний шлях досягнення наміченої юридичної мети (результату) за допомогою конкретних засобів і за наявності відповідних умов і передумов юридичної діяльності. При цьому родинні, складові єдине ціле юридичні способи утворюють юридичний метод впливу, який у своїй сукупності становить юридичну тактику;
е) результат - це підсумок юридичних дій (операцій), який дозволяє задовольнити індивідуальну або суспільну потребу.
Вище була розглянута динамічна сторона юридичної практики. У свою чергу соціально- правовий досвід, що становить статичну сторону юридичної практики, також має свій структурний підрозділ.
Складовими елементами юридичного досвіду, який може відображати як сукупний підсумок всієї юридичної діяльності, так і її окремі моменти, є правові становища. Правові положення - це досить усталені, вироблені в ході багаторічної юридичної практики приписи загального характеру, які акумулюють соціально цінні та стабільні боку тієї чи іншої практичної діяльності.
Як було зазначено вище, структурний аналіз категорії «юридична практика» передбачає дослідження як її змісту, так і форми. Отже, форма юридичної практики - це спосіб її організації, існування та зовнішнього вираження такої організації. У свою чергу форма юридичної практики розділяється на наступні два види:
• зовнішня - це юридичні акти-документи, що супроводжують юридичну практику,
• внутрішня - це процедурно - процесуальне оформлення юридичної практики.
