Характеристика основних методів управлінського обліку

Як вже відмічалося, основне завдання управлінського обліку – служити інформаційною опорою для прийняття управлінських рішень. Функції контролінгу значно ширше. Вони включають не лише управлінський облік, але й елементи планування, контролю, аналізу, а також виробку альтернативних варіантів управлінських рішень. Тому у контролінгу розроблені певні вимоги до системи обліку витрат, виконання яких дозволяє вирішувати принципові завдання управлінського характеру:

1) вибирати оптимальні управлінські рішення за умовами не завантаження виробничих потужностей;

2) спрощувати нормування витрат за рахунок зменшення статей собівартості;

3) оптимізувати асортимент виробленої продукції, визначати доцільність прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних, виробляти комплектуючи на підприємства або закупати їх та ін.

У більшій мірі цим вимогам відповідають системи обліку витрат “стандарт-кост” та “директ-кост”.

Система “стандарт-кост”

Перші поминання про систему “стандарт-кост” – у книзі Г.Емерсона “Продуктивність праці як основа оперативної роботи та зарплати”.

Під системою „Стандарт-кост” розуміється розробка норм-стандартів, складання стандартних калькуляцій та облік фактичних витрат з виявленням відхилень від стандартів.

В основі системи лежить принцип управління за відхиленнями, тобто основна увага менеджерів спрямовується на виявлення та аналіз відхилень від нормального ходу роботи з метою їх недопущення (рис. 3.2).

Рис. 3.2 Загальна схема обліку нормативних витрат за методом “стандарт-кост”

Основним контрольним показником системи є відхилення від стандартів.

Стандарт – кількість необхідних для виробництва продукції матеріальних та трудових витрат; кост – грошовий вираз витрат на виготовлення продукції.

Стандарти є основою функціонування системи. Існують різні підходи до встановлення стандартів за статтями затрат. Але при будь-якому підході прийняті стандарти узагальнюються в бухгалтерські карти стандартної собівартості до початку процесу виробництва. Складають їх по виробу, замовленню по виробничим підрозділам, що приймають участь в їх виготовленні.

На основі встановлених стандартів можна завчасно визначити суму очікуваних витрат на виробництво та реалізацію продукції, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про очікувані доходи майбутнього року.

В основі системи лежить попереднє нормування витрат за статтями витрат:

- основні матеріали;

- оплата праці основних виробничих робітників;

- виробничі накладні витрати (зарплата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизаційні відрахування та ін.);

- комерційні витрати (збут, реалізація).

Норми розглядаються як твердо встановлені ставки. При виникненні відхилення норми не змінюють, вони остаються відносно постійними на весь встановлений період. Відхилення між фактичними та прогнозованими витратами накопичуються на окремих рахунках відхилень та повністю списуються не на витрати виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства.

Схематично система обліку “стандарт-кост” виглядає наступним чином:

1. Виручка від продажу продукції

2. Стандартна собівартість продукції.

3. Валовий прибуток (п.1 – п.2)

4. Відхилення від стандартів.

5. Фактичний прибуток (п.3 – п.4).

Стандарти накладних витрат надаються лише в грошовій оцінці без кількісної норми.

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість кожного виробу та визначити загальну суму витрат за кожним центром відповідальності, який приймає участь у виробництві цих виробів.

Таким чином, у системі “стандарт-кост” нормативні та фактичні витрати відстежуються до центрів відповідальності, що надає можливість визначити відхилення від норм та відобразити їх в звіті по відповідному центу відповідальності для подальшого аналізу та прийняття заходів корегування.

Менеджер центру відповідальності несе відповідальність за всю величину відхилень за своїми операціями, а не за окремим виробом (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1 – Нормативні витрати, що проаналізовані за операціями та продуктами

Центр відповідальності	№ операції	Нормативні витрати на операцію, грн	Вироби	Загальні нормативні витрати, грн	Фактичні витрати, грн.
А	Б	В	Г	Д	Е	Ж
І			+	+	-	+	+	+	+
ІІ			-	+	-	+	-	-	-
ІІІ			+	-	+	-	+	-	-
ІУ			+	+	+	-	-	-	+
Нормативна собівартість виробу

Система “стандарт-кост” застосовуватися у всіх сферах підприємництва.

Переваги “стандарт-кост” у порівнянні з іншими методами обліку витрат:

- дозволяє заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво та реалізацію продукції;

- достатньо проста техніка ведення обліку виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції;

- може використовуватися для оцінки виконання встановленого замовлення;

- зменшує бухгалтерський штат, так як враховуються тільки відхилення від стандартів, а не всі витрати.

Система “директ-кост”

Створена у 1936 р. американським економістом Джонатаном Гаріссоном. Має різні назви:

- Німеччина та Австрія – “облік сум покриття”, “облік часткових витрат”;

- Великобританія – “облік маржинальних витрат”;

- Франція – “маржинальна бухгалерія” або “маржинальний облік”.

В основу організації обліку за цією системою покладена класифікація витрат по їх відношенню до обсягу виробництва (постійні та змінні).

Головна особливість системи – собівартість враховується та планується лише за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах та залишки незавершеного виробництва. Постійні витрати збираються на окремому рахунку та періодично списуються у дебет рахунку фінансових результатів.

При системі “директ-кост” звіти про доходи будуються за багатоступеневим принципом:

Звіт про доходи за системою “директ-кост”

Французька модель	Американська модель
1. Виручка 2. (-) Змінні витрати 3. (=) Маржинальний доход 4. (-) Постійні витрати періоду 5. (+) Прибуток (збиток)	1. Доход від реалізації 2. (-) Змінні виробничі витрати реалізованого виробу 3. Виробнича маржа 4. (-) Змінні витрати на реалізацію 5. Торгова маржа 6. (-) Постійні витрати 7. Результат-нетто

Система “директ-кост” має два варіанти:

- простий “директ-кост” – в обліку використовуються дані лише про змінні витрати;

- розвинений “директ-кост” – до собівартості включаються змінні витрати та прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Ступеневий облік сум покриття дає повну інформацію для прийняття рішення про формування та вибір асортименту продукції.

Переваги “директ-кост”:

1) простота та об’єктивність калькулювання собівартості (не потрібно умовно розподіляти постійні витрати);

2) можливість порівняння собівартості різних періодів за змінними витратами, абсолютним та відносним маржам;

3) можливість встановлення зв’язків та пропорцій між витратами та об’ємами виробництва;

4) дозволяє керівництву звернути увагу на зміну маржинального доходу як по організації в цілому, так і по різним виробам; виявити вироби з найбільшою рентабельністю;

5) дозволяє знаходити найбільш вигідні комбінації ціни та обсягу, проводити ефективну політику цін;

6) спрощує нормування, планування, облік та контроль, тому що зменшує число статей витрат;

7) дозволяє контролювати величину постійних (накладних) витрат;

8) розширює аналітичні можливості обліку (на Заході “директ-кост” називаються ще “управління собівартістю”).

Недоліки:

1) труднощі при поділенні витрат на постійні та змінні;

2) не дає відповіді на питання, яка повна собівартість продукції(потребується додатковий розподіл умовно-постійних витрат).

3) ведення обліку собівартості за скороченою номенклатурою статей не відповідає вимогам вітчизняного обліку.