Моральні правила ведення господарства у Старозавітному законодавстві (Староєврейська цивілізація)

Оскільки людина відповідно до вчення Біблії – духовна істота, творіння Бога, створене за Його образом і подобою, ні вчення Старого Завіту, ні тим більше, вчення Нового Завіту, не могли ігнорувати проблему існування людини у цьому світі, і в господарській діяльності, в тому числі. Спасіння людини багато в чому залежить від її поведінки в цьому світі, який пронизаний господарськими відносинами. Саме тому як в Старому Завіті, в Євангелії, так і в творіннях апостолів, творах отців Церкви, нормам поведінки людини в господарському житті приділено достатньо велику увагу.

Старозавітне законодавство не вичерпується десятьма заповідями. Древнім євреям даються детальні правила поведінки в усіх сферах життя, від релігійної до побутової і економічної. У таких книгах Біблії (Старому Завіті) як Вихід, Левіт, Повторення Закону, ми знаходимо перші приклади моральних законів у сфері господарського життя. Вони стосуються дотримання прав власності, відшкодування збитку при псуванні або крадіжці чужої власності, обов'язків чесної торгівлі, оплати найманої праці, відношення до рабів; правил, що стосуються позик, ритму праці, милостині. Чи випадково це? Навіщо так детально описувати правила поведінки, здавалося б, в такій далекій від релігії і духовності сфері як економіка. У Бога немає дрібниць і випадковостей. Для того, щоб виростити народ сильний і морально, і фізично, і матеріально, необхідно виховати його, привчити його поводитися морально в усіх сферах життя, у тому числі сфері економічній. У сфері, пов'язаній з виникненням спокуси матеріального збагачення, в збиток власному духовному розвитку, в збиток іншій людині, народу і державі, спокуси неправедного придбання власності, багатства.

Старозавітне законодавство суворо охороняє право власності. Так, за навмисну крадіжку найбільш цінного на ті часи майна – худоби, необхідно відшкодувати збиток в чотирикратному (якщо вкрадена вівця) або п'ятикратному (якщо вкрадений віл) розмірі (Вих. 22:1) [8]. За псування поля або винограднику іншої людини винуватець повинен віддати краще зі свого урожаю (Вих. 22:5) [8]. А у разі нанесення неумисного збитку, винуватець зобов'язаний відшкодувати збиток (Вих.21:33, 34; Вих. 22:6) [8]. Моральні правила встановлюються і в торгових стосунках: „не делайте неправды в суде, в мере, в весе и в измерении” (Левит 19: 35-36) [8]. Господь закликає Свій народ до правди в усіх справах, у тому числі торгових: „В кисе твоей не должны быть двоякие гири, большие и меньшие. В доме твоем не должна быть двоякая ефа, большая и меньшая. Гиря у тебя должна быть точная и правильная, и ефа у тебя должна быть точная и правильная, чтобы продлились дни твои на земле, которую Господь, Бог твой, дает тебе. Ибо мерзок пред Господом, Богом твоим, всякий делающий неправду” (Втор. 25:13-16) [8].

Наступна найважливіша економічна категорія, яка розглядається в Старозавітному Законодавстві, – праця. Заповідь праці людина отримує ще в раю, вона ж залишається з нею і в її земному житті. Старий завіт задає ритм праці, підкреслює важливість праці духовної – для Бога, важливість відпочинку фізичного. Пам'ятай день суботній, щоб святити його: „Шесть дней работай, и делай всякие дела твои; а день седьмой – суббота Господу Богу твоему: не делай в оный никакого дела ни ты, ни сын твой, ни дочь твоя, ни раб твой, ни рабыня твоя, ни скот твой, ни пришелец, который в жилищах твоих. Ибо в шесть дней создай Господь небо и землю, море и все, что в них; а в день седьмой почил. Посему благословил Господь день субботний и освятил его” (Исх. 20: 8-11) [8].

Важливим питанням є і оплата праці. Священне Писання говорить: „Не обижай наемника… В тот же день отдай плату его… чтобы он не возопил на тебя к Господу, и не было на тебе греха” (Втор. 24.14-15); „Горе тому, кто... заставляет ближнего своего работать даром и не отдает платы его” (Иер.22.13); „Вот, плата, удержанная вами у работников, пожавших поля ваши, вопиет, и вопли жнецов дошли до слуха господа Саваофа” (Иак.5.4) [8].

В той же час заповідь Божа наголошує необхідність піклування про тих людей, які з різних причин не можуть заробляти собі на життя, – про немічних, хворих, сирот і вдов – і ділитися з ними плодами праці, „чтобы Господь, Бог твой, благословил тебя во всех делах рук твоих” (Втор. 24.19-22) [8].

Милостиня, милосердя – обов'язкова умова наближення до Богу. І Бог виховує ці якості в древніх ізраїльтянах. Він наказує не збирати увесь свій урожай із землі і винограднику, а залишати частину плодів бідним людям. Шість років засівати землю, а на сьомий рік – залишати її в спокої, щоб могли живитися бідні люди, а залишками і звіри польові (Вих.23:10-11) [8]. Також на сьомий рік наказувалося відпускати євреїв рабів на свободу, і не з порожніми руками, але з майном (Повторення закону 13: 12-15) [8]. В цілому, хоча в Старому Завіті багатство і вважається ознакою праведності, Господь попереджає древніх євреїв про необхідність, чесного його придбання, а також необхідність ділитися з бідними людьми зі свого народу і не тужити при цьому серцем. „Ибо нищие всегда будут среди земли твоей; потому и я повелеваю тебе: отверзай руку твою брату твоему, бедному твоему и нищему твоему на земле твоей” (Втор. 15:11) [8].

Важливим економічним питанням, що регулюється старозавітним законодавством, є питання про позику і позиковий відсоток. Євреям заборонялося давати позику і при цьому накладати відсоток на суму, що віддається у борг (Вих.22:25-27) [8]. Більше того, на сьомий рік належало прощати усю суму боргу (Повторення Закону 15:1-3) [8]. Це правило поширювалося тільки на єврейський народ і не відносилося до інших народів. З економічної точки зору це було дуже мудро і ефективно для розвитку народу в цілому. Говорячи сучасною мовою, ці постанови попереджували процес сильної майнової диференціації і сприяли економічному росту народу: бідний мав можливість "стати на ноги", вибитися в "середній клас", але і багатий не втрачав, бо народ, держава багатіла, а багата людина зростала духовно.

Необхідно підкреслити такі важливі моменти, а саме те що:

- заповіді давалися, щоб обраний народ став міцним як морально, так і фізично, мав економічну міць; саме тому євреям були дані закони, які стосувалися всіх сторін життя – від релігійно-обрядової до побутової;

- заповіді давалися далеко не досконалому за моральністю народу, але який в порівнянні з іншими знаходився в ідеальному стані, почитав єдиного Бога. Тому заповіді містять дві сторони: обіцянки землі обітованої, Месії, заступництва, сприяння Бога у всіх благих справах, з одного боку, а з іншого –покарання за злочини (порушення) заповідей. Мета – виховання народу. Те, до чого веде недотримання заповідей (падіння моральності, нечесні господарські відносини, в т.ч. нечесна торгівля), можна показати на прикладі міст Тиру та Сидону, найбільших центрів торгово-економічного життя, які практично були знищені саме внаслідок порушення їх жителями моральних норм, в тому числі і в процесі господарської діяльності.

Отже, вже в Старозавітному законодавстві, в староєврейській цивілізації були встановлені моральні правила господарювання, економічних стосунків, правила, спрямовані і на поступове моральне вдосконалення народу і на його економічне благополуччя – забезпечення необхідних життєвих потреб. Причому усі правила економічно доцільні, бо спрямовані на зміцнення сили народу в цілому, кажучи сучасною мовою, забезпечення високої якості життя для усіх. Їх обмеження, як і обмеження Старого Завіту в цілому, в тому, що ці правила відносилися тільки до свого народу (своєї держави).

Староєврейська цивілізація проіснувала близько 1600 років. Її історія – свідоцтво дії Морального Закону в усіх сферах життя народу. Поки ізраїльтяни дотримували Заповіт, у них усе було добре. Їх царство досягло великого багатства і могутності при благочестивому царі Давиді і в першу половину царювання його сина Соломона (Ізраїльське царство існувало 257 років). Коли Соломон і його сини стали порушувати ці заповіді, єврейський народ був покорений язичниками – вавилонським царем Навуходоносором (607 р. до н. е. – рік узяття Єрусалиму Навуходоносором) на початку ІІ ст. по Р.Х. Через п'ять віків іудеїв підкорюють римляни і вже римляни стирають Єрусалим з лиця землі, а іудейський народ розсіюється по різних країнах світу.

Якщо древні євреї були народом глибоко релігійним, то древні греки, або, елліни, виявили свою особливу геніальність у філософії. Еллінська цивілізація проіснувала близько 700 років і саме з нею пов'язано виникнення економіки як напрямку філософської думки.