Література для самостійного опрацювання

1. Аналитическая философия: становление и развитие (антология). – М., 1993.

2. Витгенштейн Л. Философские исследования. – М., 1994.

3. Гайденко П.П. Понимание времени. Статья первая: Понятие времени в философии науки конца XIX - начала XX века. Э. Мах, А. Пуанкаре // Знание. Понимание. Умение. - 2004. - № 1. - С. 174-184.

4. Корнфорт, М. Открытая философия и открытое общество. - М., 1972.

5. Кун Т. Структура научных революций. – М., 1997.

6. Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.

7. Русский позитивизм. В. В. Лесевич, П. С. Юшкевич, А. А. Богданов. Составитель, автор предисловия, обзорной статьи и указателей С.С, Гусев. - Спб., 1995. - 362 с.

8. Хабарова, Т. М. Концепция К. Поппера как переломный пункт в развитии позитивизма // Современная идеалистическая гносеология. - М., 1968.

9. Шкуринов П. С. Позитивизм в России XIX века. М., 1980. - 416 с.

Ф

Еноменологія

«Кожне переживання володіє

своєю власною часовістю».

Едмунт Гуссерль

Феноменологія – суб’єктивно-ідеалістична течія, яка зводить все суще до феноменів (явищ свідомості, даних з очевидністю) і описує їх за допомогою інтуїції.

Творцем і відомим представником феноменології є Е. Гуссерль.

Едмунт Гуссерль 1859 - 1938 рр.

Його основні праці: «Філософія арифметики», «Ідеї чистої феноменології або феноменологічна філософія» та ін. Згідно з Гуссерлем, феноменологія – це апріорна автономна наука про феномени свідомості. У межах феноменологічної концепції розгорнута характеристика поняття інтенціональності (як спрямованості свідомості до предмета), яке описує

структуру та функціональні залежності смислопокладання.

У цілому сутність вчення Гуссерля можна звести до трьох основних ідей:

1) філософія не має ніякого відношення ні до навколишнього світу, ні до наук про нього; предмет філософії – феномени свідомості, які розглядаються як єдині і безпосередньо дані;

2) феномени – це не психічні явища, а абсолютні сутності, які мають загальне значення, не залежать від індивідуальної свідомості і в той же час знаходяться тільки в ній і не існують поза нею;

3) вказані сутності не пізнаються шляхом абстрагуючої діяльності розуму, а безпосередньо переживаються, а потім описуються так, як вони осягаються в акті інтуїції.

Феноменологічний напрямок у філософії розробляв Ф. Брентано.

Франц Брентано 1838 - 1917 рр.

В своїх працях: «Психологія з емпіричного погляду», «Про походження морального знання», «Істина й очевидність» та інших він виходив з того, що рисою, яка об’єднує психічні феномени (слухання, судження, виведення, поціновування, любов, бажання, відраза, ненависть та ін.), є «інтенціональна невід’ємна присутність предмета» (напр., хтось бачить щось або

бажає чогось).

Брентано виходив із того, що свідомість може вказувати на

предмети або ж мати «спрямованість на щось» завдяки актам сприйняття та ідеації, включаючи відчуття та уявлення; завдяки судженням, включаючи акти визнання (ствердження), відкидання (заперечення) чи пригадування; завдяки актам любові або ненависті, в яких беруться до уваги прагнення, наміри, бажання та почуття людини. Критерієм істинності таких психічних феноменів було проголошено принцип очевидності.

Представником релігійної феноменологічної герменевтики є П. Рікер. Його основні твори: «Філософія волі», «Конфлікт інтерпрета-

Поль Рікер 1913 - 2005 рр.

цій», «Сам як Інший». У центрі філософських досліджень філософа – проблема людини в контексті трагічного досвіду ХХ ст. Завданням філософії, за Рікером, є у вироблення методу аналізу людської суб’єктивності як творця світу культури. Осмислення імпульсів людського «Я» можливе через осмислення їхніх норм сублімації в культурі. В зв’язку з цим він

надає великого значення розгляду мови, яка, на його думку, наділена символічною функцією. Витлумачення цілісних текстів культури є способом включення індивіда в культурний контекст і становлення його суб’єктом культурно-історичної творчості.

Особливого звучання в філософії набирає проблема «Себе як Іншого». Філософ акцентує увагу на необхідності розрізнення понять «Сам» і «Я», оскільки тільки поняття «Сам» пов’язане з турботою про ближнього і справедливістю для кожного. Позаяк «Інший» завжди перебуває в опозиції стосовно власної культури, то погляд на «Себе» як «на Іншого» розкриває конфліктність, розірваність існування людини у світі. Разом з тим, такий ракурс дозволяє людині співвіднести себе з існуванням інших (а отже, й інакших) людей і з повагою поставитися до цієї інакшості. Голос «Іншого» є голосом совісті, яка велить людині справедливо жити для інших і разом з іншими.