З книги Йосипа Флавія «Іудейська війна» про сарматів

Сармати – ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – іраноязичні племена з-за Уралу та Поволжя. Вони проживали там кілька століть, розподіляючись на язигів, аланів і роксоланів. У своїй масі сармати були кочовими скотарями, їхні житла, зброя майже не відрізнялись від скіфських. Жили сармати на возах-халабудах, а напівосідлі сармати-орачі – в грубошерстних наметах. Назва сарматів походить, можливо, від іранського слова «саоромат», що означає «перепоясаний мечем». Дійсно, головним предметом їхнього культу був меч – уособлення бога війни. Сарматська кіннота вважалася непереможною, до того ж жінки й дівчата теж майстерно володіли верховою їздою, зброєю, брали участь у походах. Вони нарівні з чоловіками їздили на конях, стріляли з лука, добре кидали дротини, билися мечем. Воювали вони до одруження. Дівчину, що не вбила трьох ворогів, ніхто не брав за жінку. Звідси, мабуть, побутує записана Геродотом легенда про походження сарматів від шлюбів скіфів з амазонками, а також прізвисько сарматів – «покірні жінкам».

У І ст. до н.е. племена язигів та роксоланів проникли на землі Римської імперії, а грецькі міста – колонії Причорномор’я й Криму сплачували їм данину. Наприкінці І ст. об’єднання сарматських племен, прозване аланами, підкоривши інші споріднені народи, примусило до сплати данини й Рим. Через деякий час сарматів розгромили гуни, і частина сарматів разом з ними рушила в Європу, а звідти – до Африки. Невелика частина сарматського населення влилася в праслов’янське середовище.

* * *

«… До Риму дійшла звістка про повстання скіфів проти римлян. Численне скіфське плем’я – сармати – непомітно переправилась через Дунай в Мізію у великій кількості і напали на римлян, розповсюджуючи паніку несподіваністю свого нападу, знищили значну частину римського гарнізону, вбивши виступившого проти них легата Фонтея Агріппу, після чого вони пограбували і спустошили всю переможену країну. Віспасіан (римський імператор 69-79 рр.), дізнавшись про ці події і про спустошення Мізії, відрядив для помсти сарматам Рубрія Галла, який знищив значну кількість сарматського війська, а тих, що залишилися в живих, примусив тікати на батьківщину. По закінченні цієї війни полководець подбав про майбутню безпеку краю: він виставив більш численні і більш сильні гарнізони, які б зробили неможливим для варварів перехід через Дунай…»

Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – С. 9-10.

З книги візантійського історика Прокопія Кесарійського «Війна з готами»