Посилання на нормативну літературу

Посилання на нормативну літературу (стандарти, правила, технічні умови, інструкції) і інші джерела (книги, статті, патенти) у тексті документа необхідно наводити у випадку, якщо в них містяться відомості, що підтверджують обґрунтованість прийнятих рішень, методик розрахунків, вибір формул, коефіцієнтів, нормативних величин. При посиланні потрібно вказувати в квадратних дужках порядковий номер наведеного в кінці документа списку літератури, наприклад [1], [3, 5, 7], [5, 107–119].

Оформлення списку джерел інформації

Перелік літературних джерел повинний бути поданий в кінці документа, починаючи з нової сторінки, під заголовком «СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ». Він включає джерела, якими користався студент у процесі виконання роботи і на які є посилання в тексті.

Літературні джерела в списку подаються в послідовності їх згадування у тексті документа. Порядкові номери описів у переліку є посиланнями в тексті (номерні посилання). Відомості про літературне джерело наводять тією ж мовою, якою воно опубліковане.

Бібліографічне посилання містить такі елементи [12]:

а) для книг: прізвище і ініціали автора (або авторів); назва книги; місце видання – однією великою буквою «М.», «К», «Л.» відповідно для міст Москви, Києва і Ленінграда (стара назва) Харкова, Львова і цілком назва інших міст без слова «місто»; видавництво; рік видання і загальна кількість сторінок джерела, наприклад:

1. Шилдт Г. Полный справочник по С++, 4-е изд.: пер. с англ. / Герберт Шилдт. – М.: ООО «И.Д. Вильямс», 2004.

б) для журнальних статей: прізвище і ініціали автора (авторів), повна назва статті, назва журналу, рік видання, випуск, номер журналу, кількість сторінок статті, наприклад,

2. Бабій А.С. Програмна система /А.С. Бабій // Вестн. НТУ «ХПИ». Сб. науч. тр. Темат. вып. «Информатика и моделирование”. – Х.: НТУ «ХПИ». – 2007. – № 19. – С. 12–16.

г) для методичних вказівок: назва вказівок, прізвища і ініціали авторів, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок, приклад:

3. Методические указания к выполнению лабораторных работ по курсу «Архитектура ЭВМ» / сост. А.И. Поворознюк, И.С. Зыков. – Харьков: ХПИ, 2000. – 79 с.

Оформлення додатків

Додатки оформлюють як продовження документа на наступних його аркушах. У додатках, що поміщають в кінці пояснювальної записки, можуть бути включені матеріали допоміжного характеру, такі, як: додаткові ілюстрації та таблиці, проміжні математичні докази, формули, розрахунки, тексти комп'ютерних програм, структури і змісти вхідних і вихідних даних (файлів, копій екранів з результатами роботи програми в текстовому і графічному вигляді), вид інтерфейсу користувача, інструкції, методики тестування.

Кожен додаток починається з нової сторінки і має заголовок, що записують малими літерами з першої прописної, симетрично щодо тексту. Посередині рядка над заголовком малими літерами, крім першої прописної, вказують слово «ДОДАТОК» і прописну букву, що позначає додаток.

Додатки потрібно позначати послідовно прописними буквами українського алфавіту, за винятком Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.

Приклад:

ДОДАТОК А

Структура вхідних та вихідних даних

Текст кожного додатка може бути розбитий на розділи, підрозділи, пункти і підпункти з відповідною нумерацією згідно з зазначеними вище вимогами. Перед кожним номером проставляють позначення додатка (бук-ву) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – підрозділ 3.1 додатка В; Д.4.1.2 – пункт 4.1.2 додатка Д і т.д.

Один додаток позначається як додаток А і за наявності в ньому тільки однієї таблиці, ілюстрації, формули чи рівняння в обов'язковому порядку їх нумерують, наприклад: Рисунок А.1, Таблиця А.1, формула (А.1).

Нумерація сторінок записки і додатків повинна бути наскрізна, причому в змісті пояснювальної записки необхідно перелічити всі додатки.

При посиланнях у тексті додатка на ілюстрації, таблиці, формули чи рівняння рекомендується писати: «на рис. А.2»; «у таблиці Б.3» або «у табл. Б.3»; «за формулою (В.1)»; «у рівнянні (Д.5)».

6 ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ В СЕРЕДОВИЩІ VISUAL C++

При розробці програмного продукту вирішують два головних питання: яку мову програмування обрати та в якому середовищі програмування відлагоджувати програму і створювати файл, що виконується.

Для виконання завдання на РЗ пропонується мова С++, середовище Visual фірми Microsoft та режим створення консольного додатка.

На сьогодні використовуваними є версії Microsoft Visual 6.0 [13], 2003, 2005 [14], 2008 [15], 2010. Visual C++ – це інтегроване середовище розробки є частиною Microsoft Visual і містить усі інструментальні засоби, необхідні для створення, компіляції й запуску програм. Компілятор перетворює початковий код програми в об’єктний код, у процесі компіляції виявляє помилки й повідомляє про них. Компоновщик комбінує всі відкомпільовані файли, додає необхідні модулі з бібліотек. Може виявляти помилки й повідомляти про них. Бібліотека – набір попередньо написаних процедур.

Всі створювані за допомогою Visual C++ додатки являють собою проекти. Проект – це набір взаємозалежних вихідних файлів, компіляція й компонування яких дозволяє створити програму, для її виконання в середовищі ОС Windows. Рішення (Solution) – набір проектів, які вирішують одне завдання і об’єднані разом.

Visual C++ забезпечує можливість настроювати вміст головного вікна (екрана). Як правило, воно розподіляється на три частини: ліворуч –поле для перегляду вмісту проекту (рішення, класу тощо); посередині – поле для введення програмних кодів, знизу – поле для виведення сповіщень про результати роботи компілятора та редактора зв’язків.

6.1 Microsoft Visual C++ 6.0

Створення проекту

Для створення проекту необхідно виконати наступні дії:

1) Обрати пункт меню File->New...

2) У діалоговому вікні, що відкрилося, обрати вкладку Project (проект).

3) У полі Location вказати шлях для збереження проекту, наприклад,

D:\Rgz

4) У полі Project задати назву проекту.

5) Обрати тип проекту Win32 Console Application – консольний додаток.

6) Натиснути мишею кнопку ОК.

7) У вікні, що відкрилося, потрібно обрати варіант A simple application.

8) Натиснути кнопку Finish.