2017-11-30
1196
Яскравим прикладом глобальних комп’ютерних мереж є всесвітня мережа Інтернет – сукупність комп’ютерних мереж з спільним адресним простором і розподіленою базою документів. Інтернет можна також розглядати як доповнення до локальних мереж фірм і корпорацій.
При невисокій вартості послуг (часто це тільки фіксована щомісячна плата за лінії зв'язку або телефон) користувачі можуть дістати доступ до комерційних і некомерційних інформаційних служб більше 200 країн світу. В архівах вільного доступу мережі Інтернет можна знайти інформацію практично з усіх сфер людської діяльності, починаючи з нових наукових відкриттів і до прогнозу погоди, можна знайти рекламу багатьох тисяч фірм і розмістити (часто безкоштовно!) свою рекламу. Крім того, Інтернет надає унікальні можливості дешевого, надійного та конфіденційного глобального зв'язку.
Практично всі послуги мережі Інтернет побудовані на технології клієнт-сервер.
Для роботи в мережі Інтернет необхідно:
- фізично приєднати комп'ютер до одного з вузлів мережі Інтернет:
- одержати ІР- адресу на постійній або тимчасовій основі;
- встановити та налаштувати апаратне і програмне забезпечення.
Організаційно доступ до мережі користувачі отримують через провайдера. ISP (Internet Service Provider – постачальник послуг Internet) – це організація (юридична особа), що забезпечує персональний доступ в Інтернет, доставляння і зберігання електронної пошти, а також надання інструкцій щодо налаштування системи.
Як правило, провайдер має постійно увімкнений досить продуктивний сервер, сполучений з іншими вузлами каналами з відповідною пропускною здатністю, і засоби для одночасного підключення користувачів.
Провайдери надають послуги на договірній основі, найчастіше орієнтуючись на час роботи користувача або обсяг даних, які пересилаються по мережі. При укладанні договору провайдер повідомляє клієнту всі атрибути, необхідні для підключення та налаштування з'єднання (ідентифікатори, номери телефонів, паролі тощо).
Користувачі організацій, навчальних закладів, великих фірм, підприємств, як правило, приєднуються до мережі Internet через свою локальну мережу. На один із комп'ютерів локальної мережі покладається вирішення завдань проксі-сервера.
Проксі-сервер (від англ. рroxy – представник, уповноважений) – служба в комп'ютерних мережах, що дозволяє клієнтам виконувати непрямі запити до інших мережних служб. Спочатку клієнт підключається до проксі-сервера і запитує якийсь ресурс (наприклад, e-mail), розташований на іншому сервері. Потім проксі-сервер або підключається до вказаного сервера та отримує ресурс у нього, або надає ресурс з власного кешу (у випадках, якщо проксі має свій кеш). Якщо більшість співробітників компанії часто користується одним і тим же веб-сервером, то сторінки такого сервера збережуться в проксі і, таким чином, будуть запитані з оригінального серверу всього один раз. Також проксі-сервер дозволяє захищати клієнтський комп'ютер від деяких мережевих атак.
Для кожного типу ресурсу Інтернету є свій протокол доступу. Наприклад:
– FTP (File Transfer Protocol) - протокол передачі файлів;
– HTTP (Hypertext Transfer Protocol) - протокол передачі гіпертексту;
– SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) - простий протокол передачі поштових повідомлень;
– SNTP (Simple Network Time Protocol) - простий протокол мережного часу для синхронізації годин (включаючи години ПК) по мережі.
SSL (англ. Secure Sockets Layer) – криптографічний протокол, що забезпечує безпечну передачу даних по мережі Інтернет. При його використанні створюється захищене з'єднання між клієнтом і сервером. Використовує шифрування з відкритим ключем для підтвердження автентичності передавача та одержувача. Підтримує надійність передачі даних за рахунок використання коригуючих кодів і безпечних хеш-функцій.
Інформація в мережі передається не цілими файлами, а частинками файлів (блоками), що називаються пакетами. Кожен блок містить адресу комп’ютерів відправника і отримувача, частину передаваного файлу, а також свій порядковий номер. Це гарантує, що інформація не загубиться по дорозі, і комп’ютер-приймач збере докупи весь відправлений файл.
Для того, щоб комп’ютер-приймач міг визначити, для якої програми призначена інформація в пакеті, до адреси пакету додається ще одне число (порт), яке викликає потрібну програму. Наприклад, 20 – це FTP, 25 – це SMTP, а 80 – HTTP тощо.
Поштова адреса користувача Інтернету – це адрес поштової скриньки, що знаходиться на деякому сервері. Вона складається з 2-х частин, розділених символом @ (“собачка”): ідентифікатора користувача і назви домена сервера, на якому знаходиться поштова скринька. Наприклад:
Petro.avp@yug.kiev.ua
В даному випадку ідентифікатор користувача складається з двох сегментів Petro і avp, а може мати і більше.
Домен (фр. domaine – область) – група ресурсів інформаційної мережі, які працюють або під одним комп'ютером або під однієї мережевою робочою машиною чи мережевим вузлом.
Реєстрація домену – процедура отримання доменного імені. Порядок реєстрації та вимоги залежать від обраної доменної зони. Реєстрація домену може бути здійснена як організацією, так і приватною особою, якщо це дозволяють правила вибраної доменної зони.
Доменна адресація може здійснюватись як за територіальним принципом, так і за тематичним. Наприклад, by (Білорусія), ua (Україна),ru(Росія), fr (Франція) або – com (комерційні організації), edu (навчальні і наукові організації), gov (урядові заклади), net (мережева адміністрація).
У вказаному вище прикладі ім’я домена розділено на три сегменти. Крайній справа (домен верхнього рівня) ua – означає країну – Україна. Наступний (зліва) домен (піддомен) kiev – місто Київ, а yug – це поштовий сервер.
В написанні (використанні) адреси може мати значення регістр літер.
Кожен комп’ютер в мережі має свою адресу, яка називається ІР-адресою і складається з чотирьох чисел (кожне з них знаходиться в діапазоні від 0 до 255), розділених крапками. Наприклад: 125.14.95.5. Важливо запам’ятати! ІР-адреса – це адреса комп’ютера, а не користувача.
DNS (англ. Domain Name System - система доменних імен) – розподілена система (розподілена база даних), здатна за запитом, що містить доменне ім'я комп'ютера або іншого мережевого пристрою, повідомити його IP адресу або (в залежності від потреби) іншу інформацію. DNS працює в мережах TCP/IP. Вона важлива для роботи в Інтернеті, бо для з'єднання з вузлом необхідна інформація про його IP-адресу.
Одна IP-адреса може мати безліч імен, що дозволяє підтримувати на одному комп'ютері безліч веб-сайтів (це називається віртуальний хостинг). Зворотне теж справедливо – на кожне ім'я можна організовувати безліч IP-адрес: це дозволяє створювати балансування навантаження.
URL (uniform resource locator - універсальний локатор ресурсів) описує об'єкт, доступний через Internet, головним чином через опис того, як до нього звернутися. URL складається з трьох частин. Перша – назва протоколу, що використовється для доступу до цього об'єкта. Друга – це ім'я вузла. Остання частина вказує шлях до об'єкта, до якого на цьому вузлі робиться доступ. Наприклад:
http://www.ukma.kiev.ua/ua/general/index.php – головна сторінка сайту Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Тут: http: вказує, що звертання до даного ресурсу буде здійснюватись за допомогою протоколу HTTP. Друга частина опису (www.ukma.kiev.ua) вказує на комп’ютер, що містить даний ресурс, а третя (ua/general/index.php) – шлях до файла на даному комп’ютері.
Електронна пошта (Е-mail) – найпоширеніша послуга, яка забезпечує обмін поштовими повідомленнями з будь-яким абонентом по розподіленій (у тому числі глобальній) комп'ютерній мережі.
Загальноприйнятим у світі протоколом обміну електронною поштою є SMTP (англ. Simple mail transfer protocol, протокол передачі пошти). Він використовує DNS для визначення правил пересилання пошти (хоча в приватних системах, на кшталт Microsoft Exchange, SMTP може діяти виходячи з інформації з інших джерел).
У різних доменах налаштовані свої, незалежні один від одного, поштові системи.
Instant messenger (IM) – програма для обміну повідомленнями через Інтернет в реальному часі за допомогою служби миттєвих повідомлень (Instant Messaging Service, IMS). Передаватися можуть текстові повідомлення, звукові сигнали, зображення, відео, а також проводитися такі дії як спільне малювання або гра. Така програма може застосовуватися для організації відеоконференцій.
Для цього виду комунікації необхідна клієнтська програма, так званий месенджер (від англ. Message - повідомлення). Відмінність від електронної пошти тут у тому, що обмін повідомленнями йде в реальному часі (англ. instant – миттєво).
Служба ICQ призначена для пошуку мережної ІР-адреси людини, комп'ютер якої приєднано в даний момент до мережі Інтернет. Назва служби є акронімом виразу “I seek you - я тебе шукаю”. Необхідність у подібній послузі пов'язана з тим, що більшість користувачів не мають постійної ІР-адреси. їм видається динамічна ІР- адреса, що діє тільки протягом одного сеансу.
Сервіс FTP (File Transfer Protocol) – це протокол передачі файлів, один із перших сервісів Інтернет. Цей сервіс дає можливість абоненту обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп'ютером мережі. Встановивши зв'язок із віддаленим комп'ютером, користувач може скопіювати файл із нього на свій комп'ютер або скопіювати файл із свого на віддалений комп'ютер.
Сервіс Usenet (групи новини або телеконференції). На спеціальних серверах систематизується інформація за певними типами новин. Зацікавлені користувачі можуть не лише познайомитись з ними, але й написати відповідь на цей же сервер. Таким чином здійснюється обмін інформацією між людьми, що мають спільне коло інтересів. І якщо хтось робить на сервер запит з деякої проблеми, то він може невдовзі отримати багато відповідей з усіх куточків світу. Це щось на зразок електронної дошки оголошень, на яку будь-який бажаючий може помістити своє повідомлення, і воно стає доступним для всіх інших. Цей сервіс дає змогу поширювати й одержувати комерційну інформацію, дізнаватися про новини ділового світу. Новини поділяються за темами на групи, що якоюсь мірою їх упорядковує. На певні групи можна оформити підписку і періодично, як і електронною поштою, одержувати всі повідомлення, що проходять за темою групи. Для реалізації цього сервісу існують клієнтські програми, наприклад, Microsoft Internet News.
Відеоконференція – це вид телекомунікацій між двома і більше абонентами, який дозволяє їм бачити і чути один одного незалежно від відстані, що їх розділяє. Для організації відеоконференцій використовується технологія – відеоконференцзв'язок. Спілкування в режимі відеоконференцій також називають сеансом відеоконференцзв'язку.
Відеоконференцзв'язок (ВКЗ) – телекомунікаційна технологія, що забезпечує організацію відеоконференцій між двома і більше абонентами по мережі передачі даних. Під час сеансу ВКЗ забезпечується інтерактивний обмін звуком і зображенням. Також абоненти можуть транслювати телеметричні дані, комп'ютерні дані, демонструвати документи та об'єкти з використанням додаткових відеокамер.
Для спілкування в режимі відеоконференції абонент повинен мати термінал ВКЗ: мікрофон, відеокамеру, пристрої відображення інформації та відтворення звуку, а також центральний пристрій – кодек, що забезпечує кодування/декодування потоку даних. В якості кодека може використовуватися комп'ютер з програмним забезпеченням або програмно-апаратний комплекс. Для підключення до мережі передачі даних використовуються протоколи IP або ISDN.
Сервіс IRC (Internet Relay Chat). Він забезпечує проведення телеконференцій у режимі реального часу. Переваги: можна анонімно поговорити на цікаву тему або швидко одержати консультацію. На відміну від системи телеконференцій, в якій спілкування між учасниками обговорення теми відкрито для всього світу, в системі IRC беруть участь, як правило, лише кілька чоловік. Іноді службу IRC називають чат-конференціями, або просто чатом.
Форум (forum, веб-конференція, www-conference) – це інструмент для спілкування на сайті. Повідомлення у форумі в чомусь схожі на поштові – кожне з них має автора, тему і зміст. Але для того, щоб відправити ("запостити", від англ. to post – пошта) повідомлення на форум, не потрібна ніяка додаткова програма – потрібно просто заповнити відповідну форму на сайті.
Принципова властивість форуму полягає у тому, що повідомлення в ньому об'єднані в треди (від англ. thread - нитка). Коли ви відповідаєте у форумі на чиєсь повідомлення, ваша відповідь буде "прив'язана" до початкового повідомлення. Послідовність таких відповідей, відповідей на відповіді і т.д. і створює тред. У результаті форум є деревовидною структурою, що складається з тредів.
Господар форуму визначає правила поведінки в ньому.
На відміну від чатів, повідомлення, відправлені до форуму, можуть зберігатися необмежено довго, і відповідь у форумі може бути дана зовсім не того ж дня, коли з'явилося питання. Окремий випадок форуму – прес-конференція в Інтернеті, коли форум організовується як спілкування користувачів сайту із запрошеними гостями.
Соціальна мережа – платформа, онлайн-сервіс і веб-сайт, призначені для побудови, відображення і організації соціальних взаємовідносин в Інтернеті.
Facebook – найбільша у світі соціальна мережа, що почала працювати 4 лютого 2004 року як мережа для студентів деяких американських університетів. Засновником та головою сервісу є Марк Цукерберг. За даними Alexa, сайт Facebook.com займає у світі 3 місце за відвідуваністю. Станом на липень 2016 року, кількість користувачів становила 1,7 млрд, з яких 1,1 млрд відвідує свої аккаунти щодня. Кількість українських користувачів, станом на травень 2014 року, становила близько 6 млн. 30 червня 2017 року кількість користувачів досягла 2 млрд чоловік у всьому світі, в Україні 10 млн чоловік
Сервіс WWW (World Wide Web- всесвітня павутина) – це єдиний інформаційний простір, який складається із сотень мільйонів взаємозв'язаних гіпертекстових електронних документів, що зберігаються на Web - сервeрах. Окремі документи всесвітньої павутини називаються Web - сторінками. Групи тематично об'єднаних Web - сторінок утворюють Web -вузол. Для передавання інформації у WWW використовується протокол HTTP. Web - сторінка – це текстовий файл, що містить опис зображення мультимедійного документа на мові гіпертекстової розмітки - НТМL (HyperText Markup Language). Сторінка може містити не тільки форматований текст, а й графічні, звукові та відео об'єкти.
Веб-сайт (від англ. Website: web – павутина, мережа; і site – місце, букв. «Місце в мережі») або просто сайт – в комп'ютерній мережі об'єднана під однією адресою (доменним ім'ям або IP - адресою) сукупність документів приватної особи чи організації. За замовчанням мається на увазі, що сайт розташовується в мережі Інтернет. Всі веб-сайти Інтернету в сукупності складають Всесвітню павутину (див вище). Для прямого доступу клієнтів до веб-сайтів на серверах був спеціально розроблений протокол HTTP. Коли кажуть «своя сторінка в Інтернет», то мається на увазі цілий веб-сайт або особиста сторінка в складі чужого сайту. Крім веб-сайтів в мережі Інтернет так само доступні WAP -сайти для мобільних телефонів.
У більшості випадків в Інтернеті одному веб-сайту відповідає одне доменне ім'я. Великі сайти (веб-портали), щоб логічно відокремити різні види послуг, що надаються, часто використовують кілька доменів (mail.google.com, news.google.com, maps.google.com). Непоодинокі випадки виділення окремих доменів для різних країн або мов. Наприклад, google.ru та google.fr логічно є сайтом Google на різних мовах, але технічно це різні сайти. Об'єднання кількох сайтів під одним доменом характерно для безкоштовних хостингів.
Один і той же сайт може бути доступний за різними адресами і зберігається на різних серверах. Копія оригінального сайту в такому випадку називається дзеркалом.
За доступністю сервісів сайти можна класифікувати як:
• відкриті – всі сервіси повністю доступні для будь-яких відвідувачів.
• напіввідкриті – для доступу необхідно зареєструватися (зазвичай безкоштовно).
• закриті – повністю закриті службові сайти організацій (у тому числі корпоративні сайти), особисті сайти приватних осіб. Такі сайти доступні для вузького кола людей. Доступ новим людям зазвичай дається через т. н. інвайт (запрошення).
За структурою вмістимого:
• статичні –весь вміст заздалегідь готується. Користувачу видаються файли в тому вигляді, в якому вони зберігаються на сервері.
• динамічні – вміст генерується спеціальними скриптами (програмами) на основі інших даних з будь-якого джерела.
За фізичним розташуванням:
• зовнішні сайти мережі Інтернет.
• локальні сайти – доступні тільки в межах локальної мережі. Це можуть як корпоративні сайти організацій, так як і сайти приватних осіб в локальній мережі провайдера.
За схемою подання інформації, її обсягом і категоріями вирішуваних завдань можна виділити такі типи веб-ресурсів:
• Інтернет-представництва власників бізнесу (торгівля та послуги, не завжди пов'язані безпосередньо з Інтернетом):
– представницький сайт містить загальні дані про власника сайту (організація або індивідуальний підприємець): вид діяльності, історія, прайс-лист, контактні дані, реквізити, схема проїзду, докладний опис послуг, портфоліо, відгуки, форма зворотного зв'язку тощо;
– корпоративний сайт містить повну інформацію про компанію-власника, послуги / продукцію, події в житті компанії. Відрізняється від представницького сайту повнотою наданої інформації, часто містить різні функціональні інструменти для роботи з контентом (пошук і фільтри, календарі подій, фотогалереї, блоги, форуми). Може бути інтегрований з внутрішніми інформаційними системами компанії-власника (КІС, CRM, бухгалтерськими системами). Може містити закриті розділи для тих чи інших груп користувачів - співробітників, дилерів, контрагентів.
– інтернет-магазин – веб-сайт з каталогом продукції, за допомогою якого клієнт може замовити потрібні йому товари. Використовуються різні системи розрахунків: від пересилання товарів післяплатою або автоматичною пересилання рахунку по факсу до розрахунків за допомогою пластикових карт.
– портал (portal) – веб-ресурс, що надає комплекс сервісів і послуг: пошук в Інтернеті, новини, всілякі довідники, безкоштовну електронну пошту, дискусійні групи за інтересами, онлайн-шопінг, а також інтернет-каталог посилань на інші сайти. Слово "портал" прийшло в Інтернет з архітектури в значенні "головний вхід". Переважна більшість порталів побудована навколо пошукових машин і каталогів. Порталів досить небагато – на кожному рівні (глобальному, національному, регіональному) їх звично одиниці.
Слово "портал" часто вживають до будь-яких сайтів, окрім хіба що домашних сторінок. Іноді сайти, призначені для широкої аудиторії, називають "горизонтальними" порталами, а тематичні - "вертикальними" порталами.
• Веб-сервіс – зазвичай вирішує конкретне завдання безпосередньо пов'язану з мережею Інтернет. Приклад – пошуковий сервіс.
Основу пошукових систем складають тематичні каталоги, в яких вся інформація розсортована за темами. При цьому для кожного ресурсу (сторінка, документ, сервер) існує коротка довідка: зміст, посилання на інші ресурси, автор, фірма тощо. Основними критеріями якості їх роботи є повнота бази, врахування морфології мови тощо.
Серед міжнародних пошуковиків можна виділити: A9 (належить компанії Amazon і працює на механізмі Google); Google; Yahoo!; AltaVista;:Aport; Mail.Ru; Rambler; Яндекс; Улітка
Українські:META (meta) Йохохо;Шерлок Холмс
Спеціалізовані пошукові системи: пошук файлів – Filesearch.ru; GlobalFileSearch; пошук наукової інформації – Scirus; пошук освітньої інформації – ReSearch.
При роботі з пошуковими системами варто скористуватись з наступних порад:
- відповіді на одне ж і те запитання в різних пошукових системах можуть не співпадати;
- для отримання повної відповіді на своє запитання потрібно здійснити пошук за допомогою декількох пошукових систем;
- для першого ознайомлення з темою, що вас цікавить, краще починати з тематичних каталогів.
Хостинг (веб-хостинг, hosting, web-hosting) – надання послуг розміщення, підтримки і супроводу призначених для користувача або корпоративных веб-сайтів на серверах компаній, що спеціалізуються на таких послугах (хостинг-провайдеров). Лідери цього бізнесу створюють центри зберігання і хостингу даних, забезпечені резервними джерелами електроживлення, захистом від попадання вологи, стійкістю до землетрусів і т.д., що дозволяє забезпечити стійкий цілодобовий доступ до веб-сайтам клієнтів.
Дата-центр (від англ. data center) - спеціалізоване приміщення (майданчик) для розміщення серверного і комунікаційного устаткування і підключення до каналів мережі Інтернет. Дата-центри підключені до різних вузлів зв'язку (каналами). Саме якість і ширина каналів впливають на рівень послуг, що надаються, оскільки основним критерієм оцінки якості роботи будь-якого дата-центру є час доступності сервера (англ. uptime).
Дата-центр часто називають центром зберігання і обробки даних (ЦХОД) або центром обробки даних (ЦОД).
Типовий дата-центр складається з інформаційної інфраструктури, що включає в себе серверне обладнання та забезпечує основні функції дата-центра – оброблення та зберігання інформації; телекомунікаційної інфраструктури, що забезпечує взаємозв'язок елементів дата-центра, а також передачу даних між дата-центром і користувачами; інженерної інфраструктури, що забезпечує нормальне функціонування основних систем дата-центра (підтримання температури і рівня вологості в заданих параметрах, безперебійне і гарантоване електропостачання, охоронно-пожежна сигналізація і система пожежогасіння).
У ряді країн є спеціальні стандарти на обладнання приміщень дата-центрів.
Як приклад, можна навести кількісні параметри ЦОД ВАТ «Укртелеком»: кількість корпоративних користувачів — понад 30 тисяч, кількість ЦОД — 6, загальна площа приміщення — 880 кв.м, кількість технологічних шаф — 153, загальний обсяг зберігання транзакційних даних — 249 ТБ, загальна кількість серверів — 361, у тому числі 8-ми, 4-ох та 2-ох вузлові кластери, потужність системи кондиціонування — 824 КВт. Укртелеком (www.ukrtelecom.ua) є найбільшим в Україні оператором фіксованого телефонного зв’язку, обслуговуючи понад 10 млн. телефонних ліній, а також є лідером серед провайдерів Інтернет.
Електронна комерція
Електронна комерція (англ. e-commerce, electronic commerce) – це система, яка використовує комп'ютерні мережі та засоби обробки цифрової інформації для здійснення комерційної діяльності.
Електронна комерція забезпечує процеси розробки, просування на ринок, продажу, доставки, післяпродажного обслуговування й оплати товарів і послуг за допомогою Інтернет.
Електронна комерція включає в себе не тільки on-line транзакції. До області, що охоплюються цим поняттям, включають і такі види діяльності, як проведення маркетингових досліджень, визначення можливостей та партнерів, підтримка зв'язків з постачальниками і споживачами, створення віртуальних співтовариств споживачів і бізнес-партнерів, фінансові розрахунки, організація документообігу тощо.
Виділяють такі напрями в електроній комерції:
– бізнес-споживач (В2С, business-to-consumer: відносини між фірмою і споживачами). Включає віддалену торгівлю, банківське обслуговування, торги на біржі тощо.
– бізнес-бізнес (В2В, business-to-business: відносини між двома фірмами). Електронні співтовариства, віртуальні робочі групи і підприємства, об’єднання розрізнених груп фахівців у єдиний інформаційний простір.
– бізнес-адміністрація (B2G, business-to-government: відносини між фірмою і урядовими організаціями). Електронна податкова звітність, … що ще?
– споживач-адміністрація (consumer-to-government: відносини між і урядовими організаціями). Електронний уряд;
– споживач-споживач (consumer-to-consumer: відносини між споживачами). Обмін інформацією, chat.
Електронна комерція використовує ресурси Інтернет, Інтранет та Екстранет, інших комп’ютерних мереж для обслуговування кожної ланки в цьому ланцюжку. Наприклад, вона може включати:
– інтерактивний маркетинг;
– замовлення й оплату товарів через World Wide Web;
– Екстранет – доступ покупців і постачальників до баз даних товарів;
– Інтранет – доступ дистриб’юторів, продавців і служби підтримки покупців до баз даних покупців (?);
– залучення до процесу розробки продуктів споживачів і бізнес-партнерів за допомогою електронної пошти та дискусійних груп.
Деколи виділяють такі види електронної торгівлі як торгівля «м’якими» товарами і «жорсткими».
«М’які» товари (товари в електронному вигляді) – програмне забезпечення, відео- та аудіо продукція, графіка, ігри, мультимедійні продукти. Подібний on-line бізнес формує новий канал для збуту – «віртуальний», який майже не потребує матеріальних вкладень. Якщо інформація, послуги або продукція (наприклад, програмне забезпечення) можуть бути поставлені через Інтернет, то весь процес продажу (включаючи оплату) може відбуватися в on-line режимі.
«Жорсткі» товари – всі інші товари. Приклади Інтернет-магазинів: побутова техніка – megashop.ru; intershop.ru; книги – Amazon.com; Barnes&Noble.
Окремим сегментом електронної комерції на споживчому ринку є інформаційно-розважальний. За його допомогою в Інтернет формується нове комунікаційне середовище, яке одержало назву infotainment (information –інформація, entertainment – розвага). Дане середовище охоплює спектр послуг від навчання до ігор і розваг.
Сфери поширення електронної комерції: маркетинг, продаж і сприяння продажу; фінансування і страхування; комерційні операції: замовлення, отримання, оплата; обслуговування та підтримка продукту; спільна розробка продукту; адмініструванні бізнесу (концесії, дозвіл, податки, митниця тощо); бухгалтерський облік.
Маркетингова робота в мережі значно дешевша, ніж всі інші засоби масової інформації. Інтернет забезпечує миттєвий зворотний зв’язок зі споживачем.
Комп’ютерні системи в Інтернет здатні забезпечувати підтримку клієнтів 24 години на добу, сім днів на тиждень. Замовлення можуть прийматись в будь-який час з будь-якого місця.
Особливості електронного ринку полягають у тому, що він:
– є відкритим, тобто доступним для компаній будь-яких розмірів;
– є глобальним, тобто доступ до нього можливий з будь-якої точки земної кулі;
– вимагає менших вкладень порівняно з організацію торгівлі традиційним способом;
– швидко реагує на попит;
– забезпечує якісне задоволення потреб замовники методом персоналізації товарів і послуг (підлаштування під потреби кожного покупця).
При цьому віддаленість і анонімність відносин між покупцем і продавцем вимагає дотримання належної безпеки.
Для обміну комерційною інформацією в електронній формі використовується відповідний набір стандартів для пересилання фінансових документів телекомунікаційними мережами системи. Наприклад:
- EDI (Electronic Data Interchange – набір стандартів для пересилання фінансових документів телекомунікаційними мережами);
- EFT (Electronic Funds Transfer – електронне переказування грошей).
Внутрішньодержавна платіжна система – платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів винятково в межах держави.
Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) – це загальнодержавна платіжна система, яка є власністю Національного банку України та забезпечує розрахунки в електронній формі між банківськими установами в національній валюті України і в найбільш вживаних іноземних валютах.
СЕП НБУ є закритою системою, де грошові кошти циркулюють у закритому фінансовому просторі та перебувають під суворим емісійним контролем з боку Національного банку. Основним режимом роботи є обмін електронними платіжними документами та службовими повідомленнями.
Національна система масових електронних платежів (НСМЕП) – це внутрішньодержавна банківська багатоемітентна платіжна система масових платежів, в якій розрахунки за товари та послуги, одержання готівки та інші операції здійснюються за допомогою платіжних смарт-карток за технологією, що розроблена Національним банком України.
Система Інтернет-платежів Інтерплат дозволяє в режимі реального часу здійснювати розрахунки за послуги та товари картками НСМЕП
Для того, щоб мати змогу здійснювати сплату за послуги (товари) в інтернет-магазинах або на сайтах, підключених до системи Інтерплат, потрібно мати:
1) персональний комп’ютер, підключений до мережі Інтернет;
2) платіжну картку НСМЕП, яку можна придбати в банках-членах НСМЕП;
3) зчитувач смарт-карток, під'єднаний до комп'ютера;
4) встановлену та налаштовану клієнтську частину інтернет-терміналу – спеціальне програмне забезпечення, яке надає доступний інтерфейс користувача при виконанні платежів, "спілкується" з платіжною карткою користувача та забезпечує захист інформації, що передається в систему під час виконання платежу. Це програмне забезпечення можна безкоштовно завантажити за адресою: http://www.interplat.com.ua/cust.
Розрахунки в системі інтернет-платежів Інтерплат відбуваються за такою схемою:
1. Покупець через Інтернет відвідує веб-сторінку інтернет-магазину, обирає товари та вирішує сплатити платіжною карткою НСМЕП.
2. Інтернет-магазин формує замовлення, встановлює захищене з'єднання з системою Інтерплат та передає дані замовлення. Виконуються відповідні перевірки. У разі успішної перевірки система Інтерплат передає дані інтернет-магазину для виконання платежу.
3. На комп'ютері покупця автоматично запускається клієнтська частина інтернет-терміналу НСМЕП, яка отримує дані для платежу та ініціює встановлення захищенного з'єднання з серверною частиною інтернет-термніалу. Покупець вставляє платіжну картку в зчитувач і після встановлення захищеного з'єднання отримує специфікацію замовлення.
4. Покупець підтверджує специфікацію. Картка покупця проходить необхідні перевірки, після чого виконується платіж. Покупець отримує електронний чек, який є аналогом фіскального чеку.
5. Система Інтерплат повідомляє інтернет-магазин про результат завершення транзакції і передає електронний чек.
6. Інтернет-магазин повідомляє покупця про те, що сплата прийнята, і надає послугу (відпускає товар).
7. За встановленим регламентом проходить розвантаження інтернет-терміналу, при цьому кошти надходять до банку на рахунок інтернет-магазину.
8. У разі вичерпання коштів на платіжній картці, клієнт поповнює баланс картки шляхом завантаження коштів зі свого рахунку або здійснює безпосередньо платіж з рахунку.
PayPal (укр. ПейПал) – міжнародна електронна платіжна система, заснована у 1998 році. Це найпоширеніший у світі спосіб розрахунків в Інтернеті. Нині PayPal використовують понад 230 мільйонів людей у 190 країнах світу. PayPal виступає посередником між продавцем і покупцем, забезпечуючи найвищу надійність оплати платіжними картками VISA, MasterCard, American Express та інших платіжних систем.
Власником PayPal є найбільший інтернет-аукціон eBay, де PayPal є основним методом розрахунку за товари. Штаб-квартира компанії розташована у Сан-Хосе, Каліфорнія. Компанія також має операційні центри у містах Омаха, Скоттсдейл, Шарлотт, Бостон, Балтимор та Остін в США; Ченнаї та Бенґалуру в Індії; Дублін та Дандолк в Ірландії; Кляйнмахнов в Німеччині; і Тель-Авів в Ізраїлі. На території Європейського СоюзуPayPal проводить діяльність через банк, базований у Люксембурзі.
Одним із співзасновників сервісу був американський програміст українського походження Максиміліан Левчин.
PayPal один зі світових лідерів серед платіжних систем. Який дозволяє виводити гроші з різних сайтів до себе на банківський рахунок, здійснювати покупки в інтернеті, а також легко переводити гроші між акаунтами всередині системи.
Існують різні рівні послуг, які надає компанія PayPal в різних країнах. На даний момент в Україні можна тільки витрачати гроші зі свого аккаунта PayPal, але не отримувати. Ця модель називається Send only і працює вона в 96 країнах.
Тобто, ви без проблем можете створити обліковий запис в платіжній системі PayPal, поповнити його і витратити з нього гроші (наприклад на покупку в інтернет магазині). Але на жаль ви не зможете отримати платіж у вашу користь і вивести гроші на свій рахунок або карту.
Причини, за якими PayPal не надає такі послуги українцям криються в регулюванні спірних моментів з національним банком України. І можливо просто відсутністю інтересу з боку PayPal в подоланні бюрократичних труднощів для виходу на наш ринок.
The Western Union Company (Вестерн Юніон) – американська компанія, що спеціалізується на наданні послуг грошового посередництва. Є одним з лідерів на ринку міжнародних грошових переказів. За підсумками 3 кварталу 2008 року компанія налічувала понад 365 тис. пунктів обслуговування більш ніж в 200 країнах світу.
Електронні гроші (e-money, e-cash) повністю моделюють реальні гроші. Організація, що керує платіжною системою (емітент), випускає електронні аналоги грошей, звані в різних системах по-різному (наприклад, купони). Вони купуються користувачами, які з їх допомогою оплачують покупки, а потім продавець погашає їх у емітента. Емітувати електронні готівку можуть як банки, так і небанківські організації. Електронні гроші – це послідовності чисел, або файли, які відіграють роль грошей і розміщуються на електронних носіях. Реалізується у вигляді смарт –карти (англ. smart – інтелектуальний, розумний), як а може бути електронним гаманцем (e-purse) чи електронним портмоне (e-porte-monnaie), що зберігає електронне подання готівки. Смарт-карта містить всю інформацію, потрібну для операцій з готівкою в ній, і використовується для дрібних побутових розрахунків типу оплати проїзду, закупів тощо.
Цифрові гроші можна створити, згенерувавши деяку послідовність чисел (аналог номера банкноти) та присвоївши їй певний номінал. Для того, щоб захистити електронну банкноту (купон) від підробки, її підписують цифровим підписом (наприклад, таємним ключем, згенерованим за допомогою програми PGP).
Для отримання від банку чи іншої організації певної суми в електронних грошах, необхідно за неї заплатити реальними грошима в будь-якій формі. Електронну банкноту можна використати в магазині, де приймають цифрові гроші, передати іншій особі чи отримати за неї готівку.
За допомогою спеціальних механізмів можна ділити електронні гроші на менші суми чи приєднувати до інших сум. Вони можуть мати дуже малу номінальну вартість. Такі гроші називаються мікрогрошима, а відповідні транзакції – мікро транзакціями.
Електронні чеки є аналогом звичайних паперових чеків. Це розпорядження платника своєму банку перерахувати гроші зі свого рахунку на рахунок одержувача платежу або видати їх пред'явнику чека. Відмінність від паперових чеків полягає в тому, що:
– виписуючи паперовий чек, платник ставить свій справжній підпис, а в онлайновому варіанті - підпис електроний;
– самі чеки видаються в електронному вигляді.
На сьогоднішній день домінуючим платіжним засобом при on-line покупках є кредитні картки. Однак на сцену виходять і нові платіжні інструменти: смарт-карти, цифрові гроші (digital cash), мікроплатежі та електронні чеки.
Банківська платіжна картка – стандартизований пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого клієнту надається змога здійснювати операції сплати за товари, послуги та отримувати готівкові кошти.
Платіжна картка є власністю емітента (організації, що випускає в обіг платіжні картки) і надається ним клієнту відповідно до умов договору.
Емісія платіжних карток у межах України проводиться виключно банками, що уклали договір з платіжною організацією відповідної платіжної системи та отримали її дозвіл на виконання цих операцій (крім одноемітентних внутрішньобанківських платіжних систем).
Порядок проведення емісії платіжних карток та здійснення з ними операцій, у тому числі обмеження щодо цих операцій, визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України, прийнятими на виконання вимог законів України.
Вид платіжної картки, що емітується банком, тип її носія ідентифікаційних даних (магнітна смуга, мікросхема тощо), реквізити, що наносяться на неї в графічному вигляді, визначаються платіжною організацією відповідної платіжної системи, в якій ця картка застосовується.
Обов'язковими реквізитами, що наносяться на платіжну картку, є реквізити, що дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента.
Платіжні картки внутрішньодержавних платіжних систем повинні містити ідентифікаційний номер емітента, визначений в порядку, встановленому Національним банком України.
У межах України переказ за операціями, які ініційовані із застосуванням платіжних карток, виконується тільки у грошовій одиниці України.
Видача готівки через банківські автомати в межах України здійснюється в національній валюті, а через банківські автомати уповноважених банків-емітентів – у валюті рахунку платіжної картки.
Система платіжних банківських карток забезпечує вигоду для усіх учасників розрахунків: клієнта, торгової точки (точки обслуговування) і банку. Клієнту не обов’язково мати при собі значну суму, чим підвищується оперативність і безпечність використання коштів. На залишок по картковому рахунку клієнт отримує відсотки, і за багатьма видами карток у певних межах забезпечене кредитування. Для торгової точки спрощується інкасація готівки і відповідно зменшуються витрати. Завдяки розширенню можливостей клієнтів збільшується товарообіг, що приваблює кожного підприємця. Оскільки гроші знаходяться на рахунках, а не у кишенях клієнтів, банк може гнучкіше планувати використання залишків на рахунках і отримувати комісійні за обслуговування клієнтів, в тому числі і торгової точки.
До магнітних карток разом з магнітною смугою прилаштовано видавлений текст з основними відомостями про власника, банк-емітент, номер рахунку клієнта. Кожний клієнт має відомий тільки йому PIN-код, що автоматично ідентифікується платіжною системою.
Чіпова картка має замість магнітної смуги мікросхему для проведення основних операцій з карткою через електронні канали. Розрізняють картки з пам’яттю, що збільшує обсяг збереженої інформації порівняно з магнітною смугою, і мікропроцесорні смарт-картки (Smart Cards) з вмонтованим процесором, який забезпечує значно вищий рівень захисту на основі криптографічних методів. Звісно, смарт-картки коштують набагато дорожче за магнітні.
Зараз поширилися комбіновані картки, на яких разом з мікросхемою нанесена магнітна смуга. Таку картку можна використовувати як чіпову у замкнених регіонах і як магнітну у мандрівках до великих міст, де переважно розвинута інфраструктура магнітних карток.
Найбільше розповсюдження в світі набули банківські платіжні картки емітовані міжнародними системами «Visa» та «MasterCard».
Вигоди від електронної комерції:
– зменшення витрат і часу на рекламу та спілкування з покупцями;
– зниження витрат на доставку («м’які» товари);
– скорочення витрат на дизайн, пакування і виробництво;
– можна краще рекламувати продукцію: презентація, мультимедіа;
– скорочення часу виходу продукції на ринок;
– поліпшені аналіз ринку і стратегічне планування (інформація по конкретних ринках збуту і товарах, електронні ділові каталоги, загальнодержавні і регіональні інформаційні телеконференції);
– великі можливості для маркетингового дослідження ніш на ринку;
– доступ до нових ринків збуту;
– залучення замовників до розробки і впровадження нових продуктів і послуг;
– глобальна присутність і глобальний вибір;
– оцінка кожного покупця як окремого ринкового елемента (принцип Парето стверджує, що приблизно 80% доходу компанії забезпечують 20% її клієнтів).
– використання споживачів як джерела інформації;
– заміна недружнього інтерфейсу навчальним;
– надання максимального обсягу інформації;
Проблеми в електронній комерції:
– порядок оподаткування угод в електронній формі;
– тарифи;
– вимоги до форм угод і відповідальність;
– регулювання криптографії;
– правила аутентифікації;
– захист інформації;
– охорона прав споживачів.
– невідповідність рівня освіченості і підготовленості персоналу, користувачів. Ефективність застосування інформаційних технологій у бізнесі на 80% залежить від людського фактору, корпоративної культури і менше, ніж на 20% визначається власне технологіями.
– неготовність бізнес-партнерів до зовнішньої інтеграції;
– нормативно-правове забезпечення;
