Підходи до розуміння демократизації освіти

Проблема демократизації школи залишається в центрі уваги суспільних і педагогічних кіл у провідних країнах світу. В розумінні демократизації загальноосвітньої школи є два підходи, що виключають один одного:

• егалітаристський — ґрунтується на ідеї егалітаризму та однаковості. До кінця 80-х років XX ст. був офіційною доктриною шкільної політики колишнього СРСР і значною мірою Японії. Відповідно до такого підходу всі діти рівні від народження. На практиці це призводить до стримування більш успішних у навчанні учнів;

• антиегалігтаристський — ґрунтується на наступності ступенів освіти, а також на ідеях плюралізму, варіативності, диверсифікованості загальноосвітньої школи. Такий підхід нині характерний для провідних країн світу.

Поняття «демократична система освіти» означає:

• рівність усіх членів суспільства перед освітою;

• децентралізацію шкільної системи;

• відкритість освітньої системи;

• право батьків і учнів на вибір навчального закладу;

• організацію навчального процесу, спрямованого на формування творчої особистості.

Ці тези перегукуються з принципами демократизації освіти, проголошеними в Україні та Росії на початку 90-х років, а саме: а) ліквідація монополії держави на освіту; б) децентралізація управління освітою; в) участь місцевої влади в управлінні освітою; г) самостійність навчальних закладів при визначенні напрямів навчальної діяльності; д) перехід у педагогічних відносинах до системи співробітництва.

Гарантії права на освіту — одна з головних проблем демократизації загальноосвітньої школи.

Рівність шансів на здобуття освіти означає можливість громадян не лише навчатися в будь-яких навчальних закладах, а й отримання ними повноцінної освіти.

Нині виникла суперечність між відносним демократизмом шкільних систем і соціальними чинниками отримання освіти. У контексті сучасного світу реалізація права на освіту залишається гострою проблемою через соціальну нерівність учнів. Різко погіршуються можливості отримання освіти в умовах соціально-економічної кризи, наприклад у пострадянських республіках. Хоч у провідних країнах світу закони гарантують безоплатне навчання на рівні загальної освіти, проте батьки регулярно оплачують різні освітні послуги.

Для усунення наслідків суперечності між відносним демократизмом шкільних структур і соціальною нерівністю у разі отримання освіти пропонуються два напрями реформ:

1) певні соціальні заходи щодо підтримання незаможних;

2) удосконалення самих шкільних систем.

Проблема відвідуваності — істотна складова демократизму шкільної освіти. Важливим показником обов'язкового навчання є відвідуваність:

• у тих країнах, населення яких проживає в несприятливих економічних умовах, відвідуваність занять досить низька;

• у країнах зі стабільною економікою рівень відвідуваності порівняно високий.

Диференціація навчання і демократизація. У світовій педагогіці одним із найефективніших напрямів поліпшення якості навчання всіх школярів вважається диференціація (диверсифікованість) освіти і навчання. Вона охоплює широкий спектр навчально-організаційних заходів, за допомогою яких потрібно задовольнити різнобічні інтереси й здібності учнів та різноманітні потреби суспільства.

Диференціація виконує дві функції: слугує розкриттю індивідуальності учнів і подальшому розвиткові суспільства.

На диференціації навчання в старших класах загальноосвітньої школи будується політика провідних країн.

У США, Великій Британії, Японії та деяких інших країнах важливим чинником диференціації є тестування здібностей учнів. Тестометрія корисна тим, що дає можливість об'єктивно оцінити рівень розвитку учнів. Однак прихильники демократизації школи відкидають біотерміністські тлумачення тестометрії, а тести використовують лише як критерій оцінювання результатів навчання. Група американських учених на чолі з Б. Саймоном довела, що рівень здібностей дітей, визначений спочатку за тестами таким, що не вселяє надії, після компенсуючого диференційованого навчання помітно зріс.

Управління освітою і демократизація. Процес демократизації тісно пов'язаний з управлінням освітою.

У Західній Європі історично склалися дві принципово різні системи управління — централізована і децентралізована. Нині спостерігається тенденція до конвергенції цих систем управління. Демократизація відбувається у межах руху світової школи до «золотої середини»: між централізованим управлінням і наданням великих повноважень регіонам, місцевій владі, громадськості, навчальним закладам.

Якщо на Заході й у Японії процес децентралізації доволі помітний, то в Росії та Україні залишається поки що сильною традиція централізованого управління.

Полікультурна освіта і демократизація. Проблема демократизації школи має вирішуватися з урахуванням того, що більшість країн не є гомогенними ні в етнічних, ні в культурних відносинах. Тому дуже важливою є полікультурна (мультикультурна) освіта, тобто врахування освітніх інтересів етнічних меншостей.