Опозиція проти гетьмана і кінець правління Івана Виговського

Здавалося, блискуча перемога зміцнить становище гетьмана, але цього не сталося. Більшість старшин, невдоволена відмовою Польщі прийняти «додаткові пункти», не хотіла продовження воєнних дій з Московією й розпочала пошук шляхів до взаємопорозуміння. Гостре невдоволення козаків викликали репресії Виговського: були спалені всі села між Гадячем і Лохвицею, а їх мешканці перевезені на правобережжя. Зростання опозиції в армії і відхід хана до Криму спонукали гетьмана зняти облогу Гадяча й повернутись до Чигирина.

Після цього на Лівобережжі розпочався масовий антигетьманський рух. Повстанці розгромили урядові залоги, вбили Ю. Немирича, С.Сулименка та інших однодумців І. Виговського. Ненависть до нього зумовлювала поширення промосковських настроїв серед населення, і до кінця вересня на вірність царю присягнула більшість лівобережних полковників. Скориставшись сприятливою обстановкою, О. Трубецький переходить у наступ. На початку жовтня він увійшов до Переяслава.

Водночас різко погіршується становище гетьмана на Правобережній Україні, де опозиційні сили зосереджуються навколо Ю. Хмельницького. Щоб урятувати ситуацію, гетьман прибув до табору під Германівкою і 21 вересня скликав Чорну раду. Спроба врятувати ситуацію зазнала повної невдачі. Прибічники Виговського були вбиті. За такого положення відбулось друге обрання на гетьмана Юрія Хмельницького (1659-1663). Спочатку його проголосила на чолі уряду Рада в Германівці (Правобережжя). Це була перемога антипольського напрямку серед козацько-старшинської еліти України, яка в цей час більшістю схилялась до союзу з Москвою і територіально знаходилась в Правобережних полках. Під тиском стягнутих російських військ на чолі з Шерементєвим та Ромодановським і промосковськоналаштованої старшини та духовенства відбулась рада в Переяславлі. Нові статті угоди різко обмежували багато прав українців усіх станів і прошарків, викликаючи гостре обурення громадянства.

Розпочалися переговори, в результаті яких Виговський погодився віддати опозиції булаву, яка перейшла до рук Ю. Хмельницького. Сам Виговський подався до Польщі і в 1664 році був страчений поляками за наказом полковника Тетері.
Так драматично завершилося дворічне гетьманування І. Виговського, що спричинило втягнення українського суспільства у вир громадянської війни та старшинських міжусобиць, а відтак – у трагічний процес руйнування національної держави.

ВИСНОВКИ

До сих пір вчені сперечаються щодо того яку ж все-таки роль відіграв Іван Виговський в історії Української держави. У радянському варіанті він був зрадником Москви і, відповідно, України та підлабузником Польщі. Також вінбув гетьманом не всього народу, а «гетьманом тільки старшини». Але Грушевський характеризував Виговського так: «Чоловік дуже освідчений, розумний, бувалий, не кепський політик, при тім без сумніву – патріот український…»

Для держави, яку розбудовував цей гетьман, були притаманні традиції справжньої суто Козацької держави та істинної правонаступниці Київської Русі.

Також неможливо не помітити те, що більшість старшини або не розуміла справжніх намірів Виговського, або хотіла використати їх проти нього самого і тим самим підняти свій авторитет в очах Московської держави. Така її поведінка ніяким чином не сприяла тому, щоб допомогти Україні в її тяжкому становищі, а навпаки, робила його ще гіршим. Тому можна з упевненістю сказати, що провини тільки Виговського в тому, що Україна після його правління все більше не могла протистояти втручанню Москви немає

І. Виговський сприйняв ідею державної самостійності України з розумом і серцем і свідомо поклав в ім’я її реалізації своє життя. Він започаткував трагічну галерею гетьманів котрі, попри всі свої прорахунки та помилки, несли в міру своїх сил і можливостей любов до Вітчизни та її незалежності.