Святий миколай і Касіян

НАРОДНІ КАЗКИ, ПЕРЕКАЗИ, ЛЕГЕНДИ

ПЛАН

1. Характерні особливості народної казки.

2. Види народних казок, їх особливості.

3. Легенди, перекази.

4. Виховна значимість народних казок, переказів, легенд.

Казка – прозовий жанр усної народної творчості, у якому реальна дійсність, народні мрії та прагнення зображені за допомогою вигадки, фантастики.

Особливості народної казки:

d головна ідея – боротьба добра проти зла і перемога правди і справедливості;

d реалістичне відображення явищ дійсності, народного побуту, взаємин між людьми;

d цікавість казкових сюжетів, чіткість і конкретність характеристик, типовість образів героїв;

d невелика кількість дійових осіб (три – чотири);

d простота композиції, емоційна насиченість, гумор;

d традиційні прийоми побудови народної казки: зачини, повтори, кінцівки, приказка;

d характерні ознаки мови (словесні повтори, співзвучні слова – давним-давно, казкові вислови);

d прозова форма;

d невеликий обсяг.

Казки кумулятивного типу (кумуляція – повторення «з нарощуванням») – «Ріпка», «Рукавичка».

Особливості цих казок:

- повтори;

- лаконічність;

- простота моралі.

Казки про тварин.

Особливості цього жанру:

- втілення в образах тварин типових людських характерів;

- стислість характеристик (Вовк – сильний, жорстокий, проте незграбний і не дуже розумний). Лисиця – гарна, розумна, проте хижа, підступна, жорстока й брехлива; Заєць – полохливий, знедолений, проте часом винахідливий і спритний; Ведмідь – сильний, працьовитий, добрий, вайлуватий;

- тема казок – це тема моралі.

Найдавнішими є, звичайно ж, казки про тварин. Їх складали ще в ті давні часи, коли люди були слабкими й беззахисними перед природою, а хотіли бути сильними й дужими, швидкими, як олень, гострозорими, як орел, хитрими, як лисиця, могутніми, як лев. Вони вірили, що походять від цих звірів, і кожен рід чи плем’я обирав собі за покровителя якогось звіра. Про нього складали різні історії, приписували йому людські слова і думки. Пройшли віки, люди стали сильнішими, могутнішими, підкорили собі природу. І звірі у їхніх історіях уже не були такими страшними і недосяжними, а навпаки, набирали чимало поганих людських рис – жадібності, зажерливості, боягузтва, лінивства, підступності, тупої жорстокості, брехливості. Більше того, у вигляді звірів люди стали зображати самих себе, своїх покровителів, господарів, царів і в такий спосіб насміхалися з них. Так і з’явилися улюблені нам казки про хитру Лисичку і дурненького Вовчика, жадібного Ведмедика і боягузливого Зайця, підступну Змію і брехливу Сороку. Люди складали казки і про свійських тварин, при чому часто наділяли їх кращими рисами характеру, як диких; приписували їм неабиякий розум, дружбу, взаємодопомогу. У війнах між дикими і свійськими звірами переважно перемагали свійські. Щоб у цьому переконатися, прочитайте казку «Звірі хату будують».

Серед казок про тварин виділяється ще одна група – це казки-байки. Їх характерними особливостями є стислість, наявність не більше 2-3 героїв, опис однієї або двох подій, обов'язкове повчання в кінці казки. З таких казок згодом виникли перші байки.

ПЕС І КІТ

Раз зійшлися Пес з Котом тай почали один одному скаржитись, що їм недобре на світі жити. Пес каже Котові: «Тобі ще так-сяк, побіжиш, де хочеш, а мене присилять на ланцюг – та й гавкай». А Кіт каже Псові: «Тобі ліпше, тебе присилять та лиш гавкаєш, а я маю цілу ніч миші ловити». Один каже: «Тобі ліпше», а другий каже: «Тобі ліпше» … Та й з того посварилися і ще дотепер ненавидять ся.

Чарівні казки – це твори усної народної поезії, які найбільшою мірою сконцентрували в собі творчу вигадку, фантазію народу, його прагнення і мрії.

Особливості цього жанру:

- боротьба за правду, справедливість – провідна ідея казок;

- здатність героїв активно боротися проти зла і перемагати, втілення в героях кращих людських якостей;

- відображення живих, сповнених національного колориту картин народного побуту;

- наявність чарівного оточення персонажів, яке допомагає або ж, навпаки, шкодить їм (чудодійна зброя і бойовий кінь, наділений фантастичними можливостями; гребінець, клубочок ниток, чоботи-скороходи, килим-літак, скатертина-самобранка, дубинка і т.ін.);

- багатство, виразність мови, наявність властивих постійних стилістичних зворотів («Швидко казка мовиться, та не швидко діло робиться»), лаконічних описів природи та портретних характеристик, образних порівнянь і ін., традиційні зачини, повторення, кінцівки.

Побутові казки виникли відносно пізніше, ніж фантастичні чи казки про тварин. Саме тоді, коли людське суспільство почало ділитися на багатих і бідних, на панів і простий народ. Симпатії казкарів, звичайно, стояли на боці обездолених бідних селян, наймитів, сиріт. Панів, багатіїв, царів вони намагалися показати дурними, смішними, зажерливими, брехливими, тобто висміювали їх. Хоча такі казки зображають переважно реальне життя (побут, працю, відпочинок українців), але з'являються у казках і вигадані казкові постаті – Правда і Кривда; Неправда, Доля, Злидні. З фантастичних істот найчастіше діє Чорт, а тварин – вовк або собака, часами з'являються і предмети, що діють, як люди – піч, криниця, яблуня і т.д.

Побутові казки можна поділити, хоча й умовно, на дві групи – соціально-побутові і сімейно-побутові. У соціально-побутових діють завжди дві протилежні сили – багатство і бідність, тому їх героями з одного боку є цар, пан, багатий селянин, з другого – сирота, наймит, солдат, циган, бідний селянин. При чому бідний завжди перемагає багатого, хоча іноді йому доводиться багато перестраждати, перенести. Бідний завжди чесний, справедливий. Правдивий, добрий, щедрий, дотепний. Багатий – дурний, тупий, брехливий, жадібний, зажерливий, підступний. Типовими прикладами таких казок є «Мудра дівчина», «Правда і Кривда», «Як Іван царя перебрехав», «Як пан по-німецькому балакав» і т.д.

У сімейно-побутових казках народ висміював різні людські пороки – балакучість, впертість, лінивство, жорстокість до сиріт, дурість. Ці казки веселі, дотепні. Часами в них діють також різноманітні фантастичні видумані герої («Про дідову і бабину дочку»). Найвідоміші з них – «Язиката Хвиська», «Лінива», «Як чоловік кішку вчив працювати».

Серед побутових казок є ціла група, у яких розповідається про чоловіка чи жінку і Чорта («Як баба чорта обдурила»). У них завжди перемагають люди. Ці казки також веселі, дотепні, смішні. В образах чортів казкарі частенько висміювали негативні людські риси.

Легенди, перекази.

Легенда - (legenda – латинське – те, що слід прочитати) – переказ про якісь події чи людей, але оповитий казковістю, фантастикою.

Легенди поділяються на декілька груп:

- легенди про святих;

- легенди про походження гір, озер, річок, міст або їхніх назв;

- легенди про видатних людей, історичних осіб;

- побутові легенди та інші.

Перекази – це поетична історія кожного села і міста, кожної родини, яка має свої закономірності, побутування, свою поетику. Перекази відзначаються розмаїттям тем, сюжетів, образів, оскільки вони охоплювали всі сфери нашого життя.

Особливості народної легенди

Особливості народного переказу

- розповідь про суспільні й побутові події; - наявність фантастики (казкові герої, фантастичні події, надприродні явища, чудодійні предмети); - невелика кількість основних дійо-вих осіб (дві – три); - вільна побудова; - прозова форма (рідше – віршова); - малий обсяг.

- розповідь про важливі суспільні події; - певне дотримання життєвих фактів; - невелика кількість дійових осіб (дві – три); - вільна побудова; - прозова форма; - малий обсяг.

Легенди та перекази – споріднені жанри народної прози, які відрізняються від казок насамперед посиланням на вірогідність зображуваного.

На відміну від казок, легенди та перекази в меншій мірі зберігають стабільність форми, характерні зачини й закінчення, закономірні розгортання сюжету.

СВЯТИЙ МИКОЛАЙ І КАСІЯН

(Легенда)

Святий Микола Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касіян – за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, - каже, - Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують!»

Бог слухав Касіяна та й каже до янголів: «Покличте мені святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!»

- Нема його на небі! – кажуть янголи.

- А де ж він?

- Пішов на Чорне море людей рятувати!

- Почекай, - каже Бог до Касіяна, - Микола прийде, тоді поговоримо!

За якийсь час Бог знов посилає янголів за святим Миколою.

- Нема його, - кажуть янголи, - на землі людей від пожежі рятує!

Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.

- Нема його, - кажуть янголи, - він кайдани розбиває, казаків з турецької неволі визволяє!

Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязі.

- Де ти був? – спитав Бог, а святий Микола йому відповідає:

- Помагав мужикові воза з багна витягнути!

- Ось бач, - каже Бог до Касіяна, - за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут на небі кутки обтираєш. Іди геть від мене! Будуть тебе люди боятись, але не будуть шанувати.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

1. Придумайте інше закінчення до відомої казки про Колобка.

2. Придумайте продовження казки, що починається так: «Одного разу вовки вирішили не нападати на овечу отару, бо тоді їх неминуче поб'ють пастухи, а викликати на переговори собак і об хитрити їх. Вовки послали собакам лист і стали чекати. Незабаром з'явилися і собаки. Вовки зраділи: «Любі собаки, ми маємо до вас важливу справу…».

3. Знайти легенду про ваше місто, село, вулицю.

4. Підібрати приповідки.

ПРИПОВІДКИ

Кажу, кажу казку

за бубликів в’язку.

Один бублик – на зубок,

Другий бублик – в козубок,

Третій – у кишеню,

А четвертий – в жменю.

А онука – п’ятим

Буду частувати.

Хай він бублика смакує,

Хай над казкою міркує.

Починаєм…