Правова охорона мультимедійних творів

Наприкінці ХХ ст. внаслідок розвитку комп’ютерних технологій з’явилися нові результати інтелектуальної діяльності – мультимедійні твори, що наразі є невід’ємною частиною сучасної культури. Розвиток інформаційних технологій призвів до появи Інтернет – сайтів, комп’ютерних ігор, віртуальних музеїв, цифрових бібліотек, що охопили різні сфери життєдіяльності суспільства. Мультимедійні твори породжують сучасні форми художньої творчості і є новітніми засобами комунікації.

Водночас суспільні відносини щодо мультимедійних творів не врегульовані на належному рівні у вітчизняному законодавстві. На відміну від інших об’єктів авторського права і суміжних прав, жодних норм щодо мультимедійних творів чинне законодавство України не містить. Проте з розвитком техніки, технологій з часом з’явилися багато нових «складних комплексних об’єктів» в художній, мистецькій, технічній сфері. Невизначеність правового режиму мультимедійних творів перешкоджає створенню ефективного механізму охорони, розпоряджання правами і захисту прав на ці об’єкти.

На сучасному етапі розповсюдження об’єктів мультимедіа у різних сферах життєдіяльності призвели до появи низки досліджень зазначених об’єктів з позиції різних галузей знань. Так, мультимедійні твори розглядаються як явище культури, жанр сучасного мистецтва. Це пов’язано з тим, що в Інтернеті існує безліч веб-сайтів музеїв і галерей, що містять експозиції і виставки, а також надають можливість участі у віртуальній екскурсії. Розповсюдження також отримали веб-сайти цифрових бібліотек і архівів. Безумовно такі віртуальні компоненти мережі Інтернет привертають увагу та інтерес користувачів до мистецтва, культури, літератури, історії тощо. Крім того, мультимедійні твори використовуються у педагогічній сфері шляхом роботи зі спеціальними навчальними програмами з метою вивчення певних навчальних дисциплін.

Судова практика часто визнає мультимедійні твори як комп’ютерну програму (програму для ЕОМ) або як базу даних. Так, зокрема, в судовій практиці Японії мультимедійні твори визначені як комп’ютерні програми, а також іноді об’єкти мультимедіа визначають як кінематографічні твори. Судова практика США пішла шляхом визнання мультимедійних творів як аудіовізуальних творів. У Великобританії тривалий час розглядали мультимедійні твори як базу даних, а пізніше як аудіовізуальний твір. У Франції судова практика визначає правовий режим мультимедійних творів як колективного твору. За законодавством Франції колективним є твір, створений за ініціативою фізичної або юридичної особи, яка публікує цей твір під власним ім’ям. У колективному творі особистий творчий внесок різних авторів, які беруть участь в його створенні, об’єднується в один твір, без можливості наділення кожного автора окремим правом на такий твір в цілому. До таких творів законодавство Франції відносить, зокрема: енциклопедії, словники, періодичні твори. В Німеччині та Бельгії суди розглядають мультимедійний твір як комп’ютерну програму або як кінематографічний твір.

Проте, видається, що вищенаведені варіанти кваліфікації мультимедійного твору є не зовсім юридично некоректними. Необхідно зазначити, що попри те, що мультимедійні твори створюються за допомогою комп’ютерних програм, це не дає підстави для їх кваліфікації як програм для ЕОМ. На відміну від комп’ютерної програми, де єдиним автором є, як правило, програміст, в процесі створення мультимедійного твору бере участь низка суб’єктів права – композитори, художники, сценаристи тощо. Крім того, незважаючи на те, що окремі об’єкти мультимедіа є компіляцією або включають раніше створені твори, їх не можна визначати як бази даних, база даних – це складений твір, а мультимедійний твір – це єдиний твір. До того ж не можна кваліфікувати ці об’єкти як аудіовізуальні твори у зв’яжу з тим, що існують розбіжності в їх змісті та процесі їх створення.

На думку іноземних науковців в сфері авторського права щодо мультимедійних творів необхідно визначити їх правову природу, а також вказати на їх певну автономність серед інших об’єктів – авторського права, що дозволить запобігти застосування щодо них норм про інші результати інтелектуальної діяльності. Іноземні дослідники (А. Мілле, І. Стаматуді) порівнюючи мультимедійні твори з іншими об’єктами авторського права, зокрема, з літературними, колективними, складними творами, базами даних, аудіовізуальними творами, комп’ютерними програмами, – дійшли висновки про те, що наразі жоден з правових режимів вищезазначених об’єктів авторського права не підходить для мультимедійних творів. Водночас, вони вважають, що найбільш оптимальним для мультимедійних творів є правовий режим, в рамках якого даному об’єкту надається правова охорона як єдиному твору, а не як сукупності різних частин, що складають цей об’єкт.

Мультимедійний твір відповідає всім основним критеріям охороноздатності щодо об’єктів авторського права (творчий характер; новизна; оригінальність; унікальність (неповторність); авторська індивідуальність; відтворюваність; об’єктивна форма вираження). Зокрема, формою вираження мультимедійного твору є електронна (цифрова) форма, що надає можливість зберігати, передавати, змінювати, відтворювати та здійснювати інші дії щодо об’єкта за допомогою комп’ютерних програм і пристроїв. При цьому варто зазначити, що від об’єктивної форми вираження необхідно відрізняти матеріальний носій. Мультимедійний твір виражений в електронній (цифровій) формі та водночас може бути розміщений на різних матеріальних носіях (гнучкий диск, USB-флеш-накопичувач, CD, DVD та ін.). Таким чином, мультимедійний твір відповідає критеріям, що встановлені для об’єктів авторського права (перелік об’єктів авторського права не є закритим), а отже є твором, що має охоронятися так само як й інші результати інтелектуальної діяльності.

Мультимедіа – новітня форма, що є продуктом технологічної революції, а також цифровим втіленням ідей, які присутні в різних видах мистецтва та діяльності протягом тисячоліть. Комп’ютери вже давно використовуються не лише для програмування чи з інформаційною метою, вони породжують нові форми художньої творчості. З’явилося нове мистецтво, яке не мало перспектив реалізації в традиційних рамках образотворчого мистецтва, – мережеве мистецтво (О.В. Шликова).

Мережеве мистецтво (Net Art) – це мистецтво, яке використовує Інтернет для реалізації індивідуального творчого потенціалу і продуктивної колективної творчої діяльності, як первинне середовище. До видів мережевого мистецтва належать артистичні Інтернет–сайти, створення віртуальних персонажів в мережі тощо. Головною особливістю сучасного мистецтва є спрямованість на комунікацію. Тобто, метою творця є не нав’язування власної точки зору, а комунікація – спілкування з аудиторією, творчий діалог. Так, зокрема, деякі художники створюють власні Арт–галереї (Інтернет-сайти, які містять оцифровані зображення творів, створених як традиційним способом, так і віртуальні експозиції) з метою привернення уваги аудиторії до їхньої творчості, спілкування з відвідувачами.

Сьогодні в сфері мистецтва широке розповсюдження отримало нове явище – створення віртуальних музеїв. На Інтернет-сайтах таких музеїв відбуваються виставки електронного (цифрового) мистецтва, віртуальні екскурсії, електронні презентації експозицій. За допомогою комп’ютерної графіки та використання об’єктів мультимедіа з’явилися нові можливості відтворювати живопис, кіно, фотографії, застосовувати новітні технології в художній освіті, надавати вільний доступ до різноманітних ресурсів образотворчого мистецтва, музейної справи та культури. Тобто, формується єдиний культурно-інформаційний простір.

Наразі в науковій літературі також йдеться про феномен «мережевого художника» та «мережевої художньої творчості», а також про новий вид мистецтва – віртуальну художню культуру – сукупність жанрів і комплекс технологічних та художніх засобів, що забезпечують залучення аудиторії за допомогою інтерактивності і моделюючих механізмів до концептуально нового простору твору, створеного на засадах комп’ютерної віртуальної реальності. Поява віртуальної художньої культури пов’язана з глобалізацією комп’ютерних технологій, які з часом почали активно використовуватися в сфері художньої творчості.

Популярність та водночас невизначеність терму «мультимедійний твір» призводить до неоднозначності у розумінні та тлумаченні цього об’єкта. При цьому необхідно зазначити, що в економіці використовується термін «мультимедійний продукт», а в культурології «об’єкт мультимедіа» чи «мультимедійний проект». Проте, використання у правовій літературі та законодавстві цих термінів видається юридично некоректним (натомість пропонується використовувати термін «мультимедійний твір»).

Перші згадки про об’єкти мультимедіа з’явилися у 70-х рр. ХХ ст. та застосовувалися до журналів, рекламних телепередач, засобів масової інформації. Зокрема, цей термін позначав сукупність засобів для обробки та представлення відео-, аудіо- та друкованої інформації. З часом цей термін почав розглядатися в більш широкому значенні, і до нього також відносили комп’ютерні засоби обробки інформації (І. Вернер). Водночас необхідно зазначити, що наразі найбільш розповсюдженим в літературі є розуміння об’єктів мультимедіа з технічної точки зору. Дана категорія визначається як особливий вид комп’ютерної технології, що об’єднує традиційну статичну візуальну інформацію (текст, графіку) та динамічну інформацію (музику, відео-фрагменти, анімацію тощо).

Мультимедіа розглядається також як програма інтерактивного типу для ЕОМ, що заснована на інтерактивній взаємодії користувача з ЕОМ. Об’єкти мультимедіа також визначають як цифрове втілення ідей, що присутні в різних видах мистецтва і діяльності (Н.Г. Семенова, Н.Ю. Хлизова). О.В. Шликова визначає мультимедійні продукти як документи, що містять інформацію різних типів та передбачають використання спеціальних технічних пристроїв для їх створення і відтворення. Н.А. Савченко наводить декілька складових розуміння терміну «мультимедіа»: 1) технологія, що описує порядок розробки, функціонування та застосування засобів обробки інформації різних типів; 2) інформаційний ресурс, створений на основі технології обробки і надання інформації різних типів; 3) комп’ютерне програмне забезпечення, функціонування якого пов’язано з обробкою і наданням інформації різних типів; 4) комп’ютерне апаратне забезпечення, за допомогою якого стає можливою робота з інформацією різних типів. Таким чином, характеризуючи об’єкти мультимедіа, під ними розуміють перш за все засоби обробки інформації чи комп’ютерні технології.

Л. Подшибіхін, К. Леонтьєв розглядають мультимедійні продукти як об’єкти, що створюються для використання за допомогою технічних засобів (в т.ч. інтерактивних пристроїв, що відтворюють звуки чи зображення), які є поєднанням різних способів надання інформації (в т.ч. в інтерактивному виді), і є одночасно доступними для сприйняття в різних поєднаннях усних і письмових текстів, графіку, мультиплікацію, музику, фотографії, зображення, відеоінформацію тощо. Вищезазначені автори виокремлюють такі ознаки цих об’єктів: 1) поєднання різних видів інформації, що виражені в цифровій формі; 2) необхідність застосування спеціальних технічних пристроїв для використання.

К.С. Басманова визначає мультимедійний продукт як багатофункціональну комп’ютерну систему, що включає текстові, графічні, музичні, аудіовізуальні та ін. твори. Ф. Годра зазначає, що мультимедійний твір – це звичайний класичний твір (аудіовізуальний, графічний, літературний, музичний тощо), перетворений в цифрову форму за допомогою засобів обробки даних, включаючи програмне забезпечення, а також базу даних. І. Стаматуді визначає мультимедійний продукт як об’єкт, який на єдиному носії поєднує в цифровій формі декілька елементів: текст, звук, зображення, комп’ютерну програму та інші дані. При цьому користувач може здійснювати вплив на зміст цього об’єкта. Крім того, якщо з початку існували об’єкти мультимедіа першого покоління (електронні енциклопедії, електронні бази даних), з часом з розвиток технологій з’явилися об’єкти мультимедіа другого покоління (комп’ютерні ігри, комп’ютерні презентації, Інтернет-сайти).

Відповідно до положень Зеленої книги ЄС «Авторське право і суміжні права в інформаційному суспільстві» 1995 р. зазначається, що мультимедійні твори – це комбінації даних та об’єктів різних видів, зокрема: зображення, текст, музика та програмне забезпечення. Відповідно до положень Білої книги США з інтелектуальної власності 1995 р. мультимедійні твори – це сукупність різних елементів в одному об’єкту, зокрема: тексту, звуків, зображень, відео.

Таким чином, можна констатувати, що більшість авторів визначають мультимедійні твори як складні, комплексні твори, що містять відповідно різни результати інтелектуальної діяльності. При цьому вони зазначають, що кваліфікуючими ознаками мультимедійних творів є їх вираження в електронній (цифровій) формі, а також наявність особливої ролі користувача щодо їх функціонування. Отже, можна дійти висновку, що мультимедійний твір – це вираженій в електронній (цифровій) формі об’єкт авторського права, що містить низку охоронюваних результатів інтелектуальної діяльності (зокрема, музичних творів, аудіовізуальних творів, літературних творів, творів образотворчого мистецтва, комп’ютерних програм тощо) та за допомогою комп’ютерних пристроїв функціонує в процесі взаємодії з користувачами.

Окрім такої ознаки мультимедійних творів як – електронна (цифрова) форма вираження, варто також зазначити ще одну важливу ознаку цих творів – віртуальність. Змістовна характеристика віртуальності означає створення за допомогою комп’ютерних технологій імітації об’єктивної реальності чи відображення світу, вигаданого автором. Тобто, у мультимедійному творі може з одного боку імітуватися об’єктивна реальність (наприклад, віртуальні музеї, електронні бібліотеки), а з іншого – відображатися світ, вигаданий автором (комп’ютерні ігри).

Так, за допомогою сучасних технічних засобів можна поринути у віртуальну реальність, де особа не буде розрізняти події справжнього і віртуального світу. Доволі часто розробляються спеціальні програми, що імітують керування певним процесом, апаратом чи транспортним засобом. Зокрема, для навчання спеціальностям, де експлуатація реальних пристроїв і механізмів пов’язана з підвищеним ризиком (пілот літака, машиніст потяга, диспетчер, водій), створюються спеціальні комп’ютерні програми, за допомогою яких користувачі можуть безпосередньо взаємодіяти з віртуальною реальністю.

Окрім комп’ютерних ігор, ознака віртуальності також притаманна й Інтернет – сайту, які створюються за допомогою комп’ютерних програм та часто є імітацією об’єктивної реальності (зокрема, Інтернет – сайти галерей, виставок, музеїв, Інтернет – магазинів), а також відображенням ідей автора (наприклад, персональні сайти). Видається, що віртуальність взагалі є властивою «комп’ютерному мистецтву», що як вид творчої діяльності, засновано на використанні інформаційних технологій, результатом якого є художні твори в цифровій формі. Це, зокрема, твори, що створені за допомогою комп’ютерних технологій і виражені в електронній (цифровій) формі – мультфільми, фільми, створені за допомогою комп’ютерної анімації, цифровий живопис, гіпертекстова література тощо.

Ще однією важливою ознакою мультимедійних творів є інтерактивність. Так, Б. Хугенхольтц зазначає, що інтерактивність як особливість цих творів означає, що користувачі можуть взаємодіяти з інформацією, яка зберігається в мультимедійному творі, та отримувати її в модифікованій формі. А. Мілле зазначає, що інтерактивність – це можливість користувача змінювати організацію і форму представлення мультимедійного твору за допомогою команд, на які твір реагує певним чином. Наприклад, комп’ютерна гра функціонує лише в процесі взаємодії користувача з самою грою. Саме інтерактивність дозволяє користувачу за допомогою комп’ютерних технологій зануритися у створений автором цієї гри простір, сприймати твір «зсередини» завдяки тому, що користувач бере активну участь в процесі проходження гри (вивчає сценарій, обставини взаємодії персонажів, завдання, що необхідно виконати тощо), а також має можливість самостійно обирати напрямок розвитку сюжету. В мультимедійних творах користувач є не пасивним спостерігачем, а активним учасником подій, передбачених авторами такого твору. Отже, ще однією особливістю мультимедійних творів є те, що вони пов’язані з взаємодією з віртуальними виконавцями.

Сьогодні об’єктами мультимедіа є різні результати інтелектуальної діяльності, створені за допомогою комп’ютерних технологій чи перетворені в електронну форму (наприклад, відео-кліпи, флеш-ігри, аудіослайд-шоу, MMS – повідомлення). На думку С.А. Сударікова мультимедійними творами є комп’ютерні презентації, комп’ютерні ігри, мультимедійні енциклопедії, електронні журнали, електронні довідники, навчальні програми, Інтернет – енциклопедії (Wikipedia, Britanica), блоги (blog), «живі журнали» (livejournal). О.В. Шликова вважає, що мультимедійними творами є: комп’ютерні ігри, навчальні програми, віртуальні музеї, віртуальні екскурсії, а також спеціальні програми, що створюють мультимедійні твори. А. Мілле виокремлює такі різновиди мультимедійних творів: електронні видання літературних, музичних, аудіовізуальних творів, журналів, навчальних матеріалів, а також комп’ютерні ігри та Інтернет – сайти.

Щодо суб’єктів прав на мультимедійні твори необхідно зазначити, що в процесі створення мультимедійних творів беруть участь: автори, творчою працею яких створено результати інтелектуальної діяльності, які в подальшому увійшли до складу такого комплексного складного об’єкта (в т.ч. композитори, аніматори, художники, програмісти, сценаристи, дизайнери та ін.); продюсери; редактори; розробники; видавці; організатори; локалізатори; роботодавці та ін.

Отже, мультимедійний твір – це комплексний, складний об’єкт, що є результатом інтелектуальної, творчої праці багатьох авторів та інших суб’єктів, задля створення якого необхідно не простий підбір і розташування інформації і матеріалів (зокрема, база даних), а складний багаторівневий процес, що має схожі риси зі створенням аудіовізуальних творів, зокрема, кінофільмів.