2017-12-14
961
Антикризове управління – це спеціальне, постійно організоване управління,націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущеннявиникнення ситуації його банкрутства.
Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення,своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов’язаних зоб’єктивним циклічним розвитком економіки та суб’єктивними факторами намакро- та мікрорівнях.
Розвиток кризи на рівні мікроекономічної системи структурно поділяєтьсяна 3 фази:
1. Прихована криза (або криза ефективності);
2. Криза платоспроможності;
3. Криза розрахунку (загроза банкрутства, неплатоспроможність).
Наведемо зовнішні ознаки кожної фази розвитку кризи.
1 фаза – криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієїстадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства та інше. Причиноюзниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім – в окремі часові періоди, і поступово – вцілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збиткипокриваються за рахунок внутрішніх резервів; поступово внутрішні резервипротидії поточній збитковості вичерпуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.
2 фаза – криза платоспроможності.
У другій фазі починаються труднощі з готівкою, виявляються деякі ранніознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу та звіту про фінансові результати.
Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямі.
Однак особливу тривогу повинні викликати:
– різке зменшення грошових коштів на рахунках (до речі, збільшення грошових коштів може свідчити про неможливість подальших капіталовкладень);
– збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження також свідчитьпро труднощі зі збутом, якщо супроводжується зростанням запасів готової продукції);
– прострочення дебіторських заборгованостей;
– розбалансованість дебіторської та кредиторської заборгованостей;
– збільшення кредиторської заборгованості (різке зниження за наявностікоштів на рахунках також свідчить про падіння обсягів діяльності);
– зниження об’ємів продаж (незадовільним може бути і різке збільшенняоб’ємів продаж, так як в цьому випадку банкрутство може наступити в результаті наступного розбалансування боргів, якщо за ним буде йти непродуманезбільшення закупівель, капітальних витрат, крім того, зростання об’ємів продаж може свідчити про збут всієї продукції перед ліквідацією підприємства).
3 фаза – криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, фінансова неспроможність).
Підприємство не в змозі своєчасно оплачувати борги, і банкрутство стаєюридично очевидним.Банкрутство виявляється як неузгодженість грошових потоків. Підприємствоможе стати банкрутом як в умовах галузевого підйому, так і в умовах галузевого спаду. В умовах різкого підйому галузі зростає конкуренція, в умовах спаду– падають темпи росту. Таким чином, кожному підприємству доводиться боротися за темпи свого росту.
Антикризове управління на підприємстві можливе та необхідне за ряду причин: кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом’якшувати; до кризових явищ можливо та необхідно готуватися; управління в умовах кризи потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та мистецтва; кризові процесиможуть бути до певної міри керованими; управління кризовими процесами здатніприскорювати їх та мінімізувати наслідки.
Об’єкт антикризового управління – виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, її усунення та запобігання.
Антикризове регулювання – це макроекономічна категорія. Вона міститьзаходи організаційно/економічного та нормативно/правового впливу зі сторонидержави, які направлені на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутству або ліквідації у випадках недоцільності їх подальшого функціонування.
Суб’єктом антикризового управління є певне коло осіб, що реалізують йогозавдання. Можна виділити сім груп суб’єктів антикризового процесу:
1) власник підприємства;
2) фінансовий директор підприємства;
3) функціональний антикризовий менеджер-співробітник підприємства;
4) функціональний антикризовий менеджер-співробітник консалтинговоїфірми, яка залучається на підприємство;
5) державні та відомчі органи;
6) арбітражний керуючий;
7) представники кредиторів або фахівці з кризового управління, що залучені ними, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства –вимушений захід, спрямований на повернення боргів.
Мета антикризового управління полягає не тільки в ліквідації зовнішніхознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й у відновленні здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації.
Процес управління прийнято визначати як послідовність дій, які могли бутиздійснені та які формують управлінський вплив. Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання наступних принципів:
1) цілеспрямованості;
2) послідовності розв’язання проблем;
3) своєчасності прийняття управлінських рішень;
4) гнучкості, маневреності;
5) оцінки позитивних та негативних наслідків рішень.
Принципи антикризового управління (об’єктивні правила управління поведінки, що випливають з потреб об’єкта управління) є наступними:
1) принцип об’єктивності;
2) принцип комплексності;
3) принцип відповідності;
4) принцип контролю;
5) принцип оптимальності;
6) принцип основної ланки (розв’язання основних проблем в першу чергу);
7) принципи законності;
8) принцип ефективності.
В системі антикризового управління виділяють функції антикризового управління: визначення цілей, планування, організації, мотивації, контролю.
Крім цього існує два з’єднувальних процеси: прийняття рішень та комунікації, що об’єднують окремі функції в єдиний процес управління.
Функції антикризового управління також можна розглядати як види діяльності, які відображають предмет управління (в даному випадку – проблеми тауявні й реальні фактори кризи), й визначають його результат. Вони відповідають на запитання: що необхідно зробити для того, щоб успішно керувати в передкризовій ситуації, процесі та наслідках кризи. В цьому відношенні можнавиділити 6 функцій:
– передкризове управління;
– управління в умовах кризи;
– управління процесами виходу з кризової ситуації;
– стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості);
– мінімізація втрат та втрачених можливостей;
– своєчасність прийняття рішень.
Кожен з перелічених видів діяльності (функцій управління) має свої особливості, але в сукупності вони характеризують антикризове управління.
Система антикризового управління складається з наступних підсистеми:
підсистема діагностики;
антикризовий операційний менеджмент;
антикризове фінансове управління;
антикризовий маркетинг;
антикризове управління персоналом;
антикризове організаційне управління.
Антикризове управління, як і будь-яке інше, може бути менш ефективнимабо більш ефективним. Ефективність антикризового управління характеризується ступенем досягнення цілей пом’якшення, локалізації або позитивного використання кризової ситуації у співставленні з витраченими на це ресурсами.
