Рента та орендна плата

Торговельний капітал і торговельний прибуток.

Позичковий капітал і позичковий процент.

Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення.

Рента та орендна плата.

 

 

1. Сутність торговельного капіталу полягає в тому, що він., по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу і, по-друге, він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням, товарного капіталу в грошовий. Інакше кажучи, торговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців - торгівцями й постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній, а формулою його руху є: Г - Т - Ѓ´, тобто купівля товарів і їх наступна реалізація. Наглядно сутність торговельного капіталу розкривається в схемі (рис.1)

 

 

Рис. 1. Суть і роль торговельного капіталу

 

Відокремлення торговельного капіталу в самостійну форму на певному етапі розвитку суспільного виробництва створило умови для прискорення обороту промислового капіталу й зростання прибутковості. Місцем функціонування торговельного капіталу є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюється ні вартість, ні додаткова вартість, вони лише тут реалізуються.

Торговельний капітал за своїм складом неоднорідний. Він складається з двох частин: капіталу обігу, авансованого на купівлю товару, й капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару, який називається витратами обігу.

Рис. 2. Склад торговельного капіталу

Основу й визначальну масу торговельного капіталу складає капітал обігу.

Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко:

1)як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибуток;

2) як різницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний підприємницький прибуток, умовний процент на власний капітал, умовну ренту від власної земельної ділянки та умовну заробітну плату торгового підприємця.

З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг.

Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв'язки на національному (внутрішньому) ринку.

За стадіями руху товарів розрізняють оптову і роздрібну торгівлю. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між; промисловими і роздрібними торговцями. Вона пов'язує між собою райони виробництва товарів з районами їх споживання, організує реалізацію товарів, вироблених у промисловості і сільському господарстві, формує замовлення виробництву і забезпечує постачання товарів роздрібній торгівлі.

Особливістю оптової торгівлі є те, що оптовий торговець має справу не зі звичайними споживачами, а із промисловцями і роздрібними торговцями. Крім того, це великі масштаби торгових угод, тобто товари продаються не одиницями, а великими партіями.

Роздрібна торгівля — це реалізація товарів безпосередньо споживачам. Роздрібна торгівля відрізняється від оптової тим, що через роздрібне торгове підприємство реалізуються товари в різноманітному асортименті, а також невеликими партіями.

 

2. Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента.

Наочно сутність позичкового капіталу можна представити схемою.

 

Рис. 3. Позичковий капітал

 

Позичковий капітал є відокремленою частиною промислового капіталу, однак він принципово відрізняється від останнього та від торговельного капіталу.

1. Позичковий капітал є капітал-власність на відміну від промислового й торговельного, які виступають як капітали-функції. Тобто, якщо промисловий і торговельний капітали приносять прибуток тому, що вони функціонують, то позичковий капітал приносить процент лише тому, що він є власністю.

2. Позичковий капітал виступає як капітал-товар. Однак, це товар специфічний. На відміну від товару як речі, тут об'єктом продажу виступає не продукт праці, а властивість грошей самозростати, приносити прибуток. Тим самим гроші у формі позичкового капіталу набувають подвійної споживної вартості. По-перше, як гроші вони виступають у ролі загального еквівалента, а, по-друге, вони набувають властивості приносити додаткову вартість, тобто виступають у ролі капіталу.

3. Як товар особливого роду, позичковий капітал має і своєрідну форму відчуження. Так, звичайний товар відчужується від свого власника шляхом продажу, а позичковий капітал посередництвом позики. Тобто, гроші не продають назавжди. Відбувається лише передача грошей в тимчасове користування з метою використання їх другої споживної вартості - властивості приносити прибуток. Тому, після закінчення певного строку позичковий капітал повертається до свого власника та ще й з певним приростом - процентом.

4. Специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпосереднє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торговельного капіталів. Він не набуває ні продуктивної, ні товарної форми й функціонує лише в одній формі - грошовій. Тому формула його руху виглядає так: Г - Г´.

Позичковий капітал у процесі свого руху, як і будь-який інший капітал, повинен не лише зберегтися у своїй початкове авансованій сумі грошей, але й зрости, тобто принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі процента.

Позичковий процент — це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієнтові), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень процента залежить від розміру позик, строків, їх забезпечення, форми кредитування і ступеня кредитних ризиків.

Норма процента являє собою відношення річної суми процента до вартості позичкового капіталу. Норма процента в умовах досконалої ринкової конкуренції не може бути вищою від норми прибутку, яка забезпечується використанням позичкового капіталу. Процент як плата за користування позичковим капіталом є його ціною, а тому, як ціна на будь-який товар на ринку, він залежить від попиту і пропонування на позичковий капітал.

Розмір збільшення або зменшення позичкового процента вимірюється нормою процента. Норма процента - це відношення суми річного доходу, який отримує позичковий підприємець до суми капіталу, що віддається в позику. Розрахунок норми процента ведеться за формулою:

 

 

Нп - норма процента; Σ% - сума річного доходу, отриманого на позичковий капітал; Кп - сума позичкового капіталу.

Норма процента в кожний даний момент визначається пропозицією позичкового капіталу й попитом на нього. Найбільш низькою вона буває тоді, коли пропозиція позичкового капіталу зростає, а попит на нього падає і навпаки. У свою чергу попит на грошовий капітал залежить від фази економічного циклу. Найвищого рівня процент досягає в період кризи, коли різко зростає попит на грошовий капітал.

 

3. З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу — земельна рента.

Рента (від фр. rendre — віддана) — це передача частини доходу землеробом власнику землі за використання його земельної ділянки.

Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком.

Є три основних види земельної ренти: диференційна, абсолютна й монопольна (рис. 4).

 

 

 

Рис. 4. Види земельної ренти

Диференційна рента

Причиною утворення диференційної ренти є монополія на землю як об'єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі земельної ренти. В той ж з час ця монополія не дає можливості господарського використання цих ділянок землі іншими економічними суб'єктами.

 

 

 

 

Рис. 5. Причини, умови формування, джерела та форми вилучення диференційної ренти

 

Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого — кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання: кращі, середні, гірші.

Отже якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на кращих і середніх землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не задовольнятиметься.

Тому суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми витратами виробництва, як у промисловості, а індивідуальними витратами виробництва на гірших ділянках землі. При цьому гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки й реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов урожай, а отже і прибуток від його реалізації з кращих і середніх ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням), буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить диференційну земельну ренту з кращих і середніх ділянок. А на гірших ділянках диференційна рента не утворюється.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти — першу та другу.

Диференційна рента І — це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

Взаємозв'язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов'язана з природною, а друга — з економічною (штучною) родючістю ґрунтів.