Сутність українського національного відродження ХІХ ст. Його передумови та етапи

Історія українського національного відродження поділяється на три етапи: 1) збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.); 2) українофільський, культурниць кий етап (40-ві роки XIX ст. — кінець XIX ст.); 3) політичний етап (кінець XIX — 1917 p.).

Умовні стадії в історії національних рухів слов’янських народів,

визначені чеським ученим М. Грохом 1 Фольклорноетнографічна; 2Культурницько-літературна стадія;3Політична стадія

1й етап, кін. XVIII - перша половина XIX ст.− зародження національного руху в формі гуртків, таємних організацій, просвітницької діяльності, збиранням пам'яток старовини, становленням національної літератури та наукових досліджень в галузі історії, етнографії, фольклору, виникненням федералістинної ідеї. На 2 етапі національного відродження в Україні, 60-90 рр. XIX ст., національний рух набуває форм народницького руху− відбувається диференціація національного руху за регіональним принципом. Національна свідомість набуває свого вираження у високих літературних формах і в науковій діяльності. Національна ідеологія перебуває в зародковому стані. 3 періодкінець XIX - початок XX ст., пов'язаний з динамічною політизацією національного руху через залучення широких мас, виникнення політичних партій, парламентську діяльність українців, формування політичних доктрин націоналізму.

соціальні причин и: *перетворення козацької старшини на російське дворянство в Наддніпрянській Україні, На західноукраїнських землях пробудженню національної свідомості сприяло протистояння польському, австрійсько-мадярському, румунському панівним елементам.

Значний вплив на формування першопочатків національної свідомості малбурхливі політичні події в Європі на рубежі XVIII-XIX ст., насамперед Французька революція (1789-І793 рр.), яка породила ідеї вільнодумства, свободи, соціальної рівності.

Особливий вплив на формування національної свідомості української еліти справили німецькі та англійські романтики І .Гердер, Дж.Байрон т а ін.

До політичних передумов процесу національного відродження слід зарахувати також поширення масонства серед українського дворянства, вплив декабристського руху та таємних польських організацій на території України.

Соціальною базою для потенційного відродження було українське село, що зберігало головну його цінність — мову. Виходячи з цього стартові умови для відродження були кращими в Подніпров'ї, оскільки тут ще зберігалися традиції недавнього державного-автономного устрою, політичних, прав, залишки вільного козацького стану, якого не торкнулося покріпачення, а найголовніше — тут хоча б частково збереглася власна провідна верства — колишня козацька старшина, щоправда, переведена у дворянство.

Перший етап національного українського відродження саме й розпочався з видання фольклорних збірок. У 1777 р. у Санкт-Петербурзі вийшла друком етнографічна збірка Г. Калиновського «Описание свадебных украинских простонародных обрядов». У 1798 р. побачила світ «Енеїда» І. Котляревського, з якою найчастіше пов'язують початок українського національного відродження.

Колишня козацька еліта стала основним джерелом постачання діячів першої хвилі українського національного відродження. Вона намагалася відстояти свої права і привілеї, підтвердити своє знатне походження, але разом з тим захищала ідею автономії України. Необхідність документально підтвердити права козацької старшини викликала інтерес до своєї історії і стала імпульсом національного відродження

Національне відродження базувалося на активному збиранні та публікації історичних джерел та пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України. Велику роль у національному відродженні відіграв твір «Історія Русів» (автор невідомий, уперше надрукований 1846 р.). У ній викладений історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 р. Основна ідея твору — природне, моральне й історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний роз виток, а боротьба українського народу за звільнення — головний зміст книги. Центральна фігура «Історії Русів» — Богдан Хмельницький, якому автор дає високу оцінку

Діяльність літературного гуртка «харківських романтиків», очолюваного І. Срезневським. Видання ним «Українського альманаха» (1831), шести випусків фольклорно-етнографічної збірки «Запорожская старина» (1833—1838) У 30-х рр. ХIХ ст. українські літературні гуртки з’являються у Петербурзі та Москві. 1841 р. у Петербурзі вийшов альманах «Ластівка», у якому всі твори вперше були написані українською мовою

Зміни в соціально-економічному розвитку України, поглиблення кризи феодально-кріпосницького ладу привели й до зрушень у суспільно-політичному житті. У 40-х роках XIX ст. в опозиційну до існуючого ладу боротьбу включаються не лише передові представники дворянства, але й різночинці (інтелігенція, службовці). Поступово розвивається національна ідея — ідея, пов'язана з національно-державними перспективами розвитку України, із зростанням національної самосвідомості, усвідомленням українського народу себе як етнічної спільності. Виникають політичні організації, учасники яких ставили за мету не лише соціальне, а й національне визволення українського народу. Першою такою політичною організацією стало Кирило-Мефодіївське товариство (за іменами перших слов'янських просвітителів — Кирила і Мефодія), засноване в січні 1846 р. у Києві. Воно скла далося з 12 осіб та кількох десятків (за деякими даними — до 100) співчуваючих. Організаторами і найактивнішими учасниками товариства були М. І. Костомаров — професор історії Київського університету П. О. Куліш — автор першого українського історичного роману «Чорна рада»; М. І. Гулак — вчений-правознавець, В. М. Білозерський — викладач Полтавського кадетського корпусу. У квітні 1846 р. до товариства вступив Т. Г. Шевченко. За своїми поглядами члени товариства поділялися на дві групи: помірковані (на чолі з Костомаровим і Кулішем) і радикальні (Шевченко, Гулак)

Члени товариства розробили декілька програмних документів, зокрема «Книгу буття українського народу» та Статут. У цих документах було висунуто прогресивні ідеї: республіка — як основна форма політичного устрою; повалення самодержавства; рівність громадян перед законом; скасування станів як чинників не рівності в суспільстві; ліквідація кріпосництва; національне визволення слов'янських народів; поширення освіти. Значну увагу приділяли національному питанню, яке розглядалося у контексті ч панславізму. Ця теорія на той час набула певного поширення. її основною тезою було прагнення об'єднати всі слов'янські народи у федерацію на зразок. Сполучених Штатів Америки. При цьому кожний слов'янський народ зберігав би свою самостійність. Україна ділилась на два штати: Східний (Лівобережжя) і Захід ний (Правобережжя); інші слов'янські народи теж утворювали б по штату кожен. На чолі федерації стояв би загальний сейм із представників усіх слов'янських народів. Київ не повинен був належати до якогось штату й служив би місцем зборів загального сейму. У кожному штаті мав бути свій сейм і свій президент, обраний на чотири роки. Верховна центральна влада належала б всесоюзному президенту, обраному теж на чотири роки.