Принцип народності виховання

К.Ушинський неодноразово говорить про принцип природовідповідності, як основу навчання і виховання

Концепція досконалого виховання у педагогічній спадщині К.Ушинського відповідає у сучасній українській педагогіці сутності національного виховання як цілісної системи, яка є конкретно історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання [2, 84]. Окрім основних принципів навчання і виховання (науковість, єдність навчання і виховання, системність і послідовність, доступність, індивідуальний підхід), концепція досконалого виховання у педагогічній спадщині КУшинського виявляє відповідність основоположним принципам народності, природовідповідності та культуровідповідності.

Основними принципами, прийомами та методичними настановами педагогічного вчення К.Ушинського є наступні: 1) віра в розум дитини, чіткі вимоги до неї, врахування її інтересів, організація її самостійної роботи, продуманість всього процесу роботи; 2) обґрунтування всього процесу навчання і виховання на основі логічних роздумів у процесі пізнавальної роботи дитини, знайомство з навколишнім світом, зосередженість на ідейному пізнавальному боці курсу; 3) народний характер матеріалу, піклування про правильне мовлення учня; 4) поєднання наукової системи (її елементів) з дидактичними вимогами, відбір із наукової системи найосновнішого, найголовнішого, що є необхідним на даному рівні навчання, і роз’яснення цього дитині, не уникаючи і труднощів].

К.Ушинський важливого значення надавав тим методам і формам, які допомагали дитині у саморозвитку і самовихованні.

К.Ушинський розмірковує над властивостями самосвідомості людини і вказує на відмінності свідомості і самосвідомості: “здатність відчувати і порівнювати і розрізнювати предмети своїх відчуттів – це свідомість; здатність повертати думку на саму себе, спостерігати не предмети почуттів, а саме почуття; не тільки бажати, але й думати про своє бажання, це і є самосвідомість, корінь свободи вибору, мови, психології, філософії, логіки, граматики, естетики”

 

 

ідеї народності

Під народністю розумів своєрідність кожного народу, націй, їх історичного розвитку, географічними і природніми умовами, тобто це те самобутнє найтиповіше, найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої і забезпечує їй успішне функціонування і розвиток.

народ без народності- це тіло без душі. якому лишається лише піддатися розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність.

«виховання, коли воно не хоче бути безсилим має бути народним.»

перший ввів концепцію «народна педагогіка» в широкий науковий обіг, теоретично і практично довів, що народна педагогіка є фундаментом наукової педагогіки.

особливе значення у навчанні і вихованні відводив казці.

сформулював основні вимоги щодо вивчення іноземних мов у співвідношенні з рідною.

Принцип народності виховання

Ця ідея є центральною у педагогічній системі Ушинського. Вона характерна також для поглядів таких видатних українських педагогів як О.Духнович з Закарпаття, Ю.Федькович з Буковини та ін. Але цю проблему на дійсно науковій основі вперше розробив Ушинський.

Термін "народність" Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність – це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу.

Ушинський виступив проти намагань російського уряду провести шкільні реформи шляхом запозичення якоїсь іноземної системи виховання. Він вважав, що громадське виховання є продуктом довготривалого історичного розвитку нації, його неможливо придумати у кабінеті або запозичити в інших народів. Мета виховання, на його думку, визначається особливою ідеєю про людину, властивою для кожного народу: "Кожний народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях." "Виховання бере людину всією зі всіма її народними й частковими особливостями, – її тіло, душу, розум, – і, перш за все, звертається до характеру, а характер і є саме той ґрунт, у якому коріниться народність..."

Ушинський доводить, що не тільки на практиці, але і в теорії не існує за­гальної виховної системи для всіх народів. У кожного народу своя особлива система виховання, і як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою.

У методологічному плані принцип народності виховання виступає як корінна закономірність розвитку системи освіти і виховання у будь-якій країні. Ця система повинна будуватись у повній відповідності з особливостями і потребами своєї країни. За умови дотримання даного принципу виховання здійснюється в дусі народних звичаїв, традицій, рис національного характеру і психології свого народу.

Складовою частиною ідеї народності в Ушинського стояло питання про жіночу освіту, без чого він не уявляв суспільної системи виховання.

Ушинський намагається творчо використати традиції народної педагогіки у своїй педагогічній системі. Це особливо добре проглядається у його підручниках "Дитячий світ" і "Рідне слово", де він ознайомлює дітей з народним життям, широко використовує народний фольклор: приказки, загадки, прислів’я, казки, вірші.

Видатний педагог не заперечував використання педагогічного досвіду інших народів, але вимагав, щоб його засвоєння було критичним. Вказуючи на недопустимість механічного перенесення виховних систем з однієї країни в іншу, він говорив про доцільність використання кращих елементів виховного досвіду народів, але повністю побудувати виховання у своїй країні на цих елементах також неможливо.

Найважливішою ознакою і найкращим виразником народності Ушинсь­кий називає рідну мову. У статті "Рідне слово" розкрив роль мови у житті народу. У ній сконцентровано весь історичний досвід народу, його куль­тура: " Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ ".

Оскільки виховання повинно бути народним, то, як вказує Ушинський, рідна мова повинна займати центральне місце у вихованні людини. Він критикував політику російського царизму в українських школах і наголошував, що навчання у них повинно відбуватися рідною мовою.

 

44.

дидактичні погляди:

· спробував дати відповідь на всі питання, які ставить дидактика;

· визначив мету освіти як поєднання формальної і матеріальної освіти;

· ідея обов*язкової початкової освіти;

· запропонував навчальний план для народної школи, що складалася з двох циклів: 1.елементарний (підготовчий) 2.початковий;

· навчально-виховні функції: 1.освітню 2. виховну 3. розвивальну

· детально описував у своїх творах дидактичні принципи

· велике значення приділяв уроку, описував різні типи уроків

· велику увагу приділяв у дітей пам*яті, уваги, дав рекомендації як їх розвивати

«педагогічна подорож до Швейцарії»

«рідне слово»

«дитячий світ»

Дидактичні погляди

Ряд сформульованих Ушинським дидактичних положень лежать в основі сучасної вітчизняної педагогіки.

Він подолав розбіжності між матеріальною і формальною концепціями про найбільш доцільний характер освіти. Згідно теорії матеріальної освіти функція навчання полягає, передусім, у засвоєнні учнями фактичного матеріалу; згідно теорії формальної освіти – у розвитку розумових сил учнів (їх мислення, пам’яті, уваги тощо). Ушинський науково обґрунтував положення про органічну єдність оволодіння знаннями і розумового розвитку школярів у процесі навчання.

У тісному зв’язку з першою проблемою Ушинський розв’язував питан­ня про функції навчання. Перед навчанням ставив три основні завдання: освітнє, виховне і розвиваюче, які завжди повинні виступати в єдності.

Ушинський по-новаторському підійшов до розробки дидактичних принципів. У його творах знайшли обґрунтування такі принципи навчання: наочності, свідомості й активності, послідовності й систематичності, міцності знань, зв’язку навчання з життям, емоційності, поєднання інтересу й відповідальності. У процесі навчання всі принципи не висту­пають самостійно, а органічно переплітаються і обумовлюють один одного.

Ушинський першим науково обґрунтував принцип наочності навчання. Він пов’язав його не лише з зоровими відчуттями, як це було у попередників, а дав психологічний аналіз, вказавши, що наочне навчання випливає з особливостей мислення школярів: "Дитина мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі..." і не можна примусити її мислити інакше. Тому навчання повинно будуватися на живому спогляданні, на конкретних образах, за формулою: від конкретного до абстрактного. Вказує на тісне поєднання наочності і слова (читання, розповіді, бесіди тощо).

По-новому пояснив принцип свідомості й активності навчання. Немож­ливе активне навчання, що не супроводжується розумінням. На його думку, і свідомість, і активність невіддільні: активність є формою, у якій здійснюється свідоме навчання. Він вказував, що знати напам’ять – ще не означає знати. Критерій якості знань – ступінь їх розуміння учнями. Умови реалізації цього принципу: навчання рідною мовою, зв’язок навчання з розвитком мислення, доступність матеріалу, чітке формування основних положень і ін.

Принцип послідовності і систематичності розумів у тому, що навчання треба будувати так, щоб воно у певній послідовності виробляло в учнів єдину систему знань і навичок. Для реалізації принципу Ушинський радить вчити дітей порівнювати, класифікувати предмети. У своїх підручниках значне місце відводив відповідним вправам.

Принцип міцності засвоєння знань, як вважав Ушинський, реалізується, передусім, через повторення і вправи. Учитель, який не буде дотримуватись цього правила нагадуватиме візника, який мчить від станції до станції і не оглядаючись розгублює все, що везе.

Новим звучить в Ушинського принцип поєднання інтересу й відпові­дальності у навчанні. Вимагає, щоб навчання мало серйозний характер: " Навчати граючись можна тільки дітей до семирічного віку. " З перших днів треба виховувати у дітей ставлення до навчання як до серйозної праці. А серйозна праця, як вказує великий педагог, завжди важка.

Якість навчального матеріалу, на думку Ушинського, залежить, передусім, від методів, які використовує вчитель. Він надавав важливого значення методам усного викладу, лабораторно-практичним роботам, письмовим і усним вправам, роботі з книгою.

Серед методів усного викладу звертав увагу на розповідь, за допомогою якої у більшості випадків учням передаються нові знання. Тому до розповіді ставив високі вимоги: строга послідовність викладу і виділення головного, переконливість думок, жива і образна мова вчителя.

Кращим методом навчання для всіх вікових груп школярів називав бесіду, особливо сократичну. Але наголошував, що це є надзвичайно складний метод, який вимагає високої майстерності учителя. Застерігав, що бесіда не призначена для передавання нового матеріалу, як це помилково вважали, а "для кращого засвоєння вже поясненого".

Ушинський був прихильником класно-урочної системи навчання і ба­гато зробив для її вдосконалення. Новим було його вчення про структуру та типи уроків. З урахуванням дидактичної мети він виділив такі типи уроків:

– змішаний урок (містить повторення пройденого і пояснення нового);

– урок усних і практичних вправ (повторення і закріплення матеріалу);

– урок письмових вправ (розвиток навичок писемної мови);

– урок оцінки знань;

– урок повідомлення нових знань.

Структуру уроку виводив із загальних ступенів навчання і пізнання. Таких ступенів Ушинський встановив три: чуттєве сприймання; мислительна переробка; закріплення у пам’яті і звичках. На основі цього виділив три послідовно пов’язані між собою структурні частини уроку:

1. Здійснення свідомого переходу від пройденого до нового і створення в учнів цілеспрямованості на інтенсивне сприймання матеріалу;

2. Розв’язання основного завдання уроку;

3. Підведення підсумків та закріплення набутих знань і умінь.

У системі дидактичних поглядів Ушинського важливе місце займає проблема підручника. Хороший підручник називав фундаментом хорошого навчання. Підручники повинні відповідати виховним, освітнім і розвиваючим цілям навчання, основним дидактичним принципам і правилам. Цим вимогам повністю відповідають написані Ушинським підручники "Дитячий світ" і "Рідне слово".

 

45.

вимоги до вчителя:

· відповідне ставлення до обов*язків педагога

· освіченість

· ґрунтовне знання педагогіки і психології

· володіння педмайстерністю

· постійне самовдосконалення

стаття: «про користь педагогічної літератури», «проект учительської семінарії», «людина як предмет виховання»