Основними правами, які входять у цю групу прав людини, є наступні з них: а) право вільно розпоряджа-тися своїми здібностями до праці, обирати рід занять та професію; б) право на належні, безпечні та здорові умови праці; в) право на своєчасне одержання заробітної плати не нижчої від визначеної законом; г) право на захист від безробіття; д) право на захист своїх прав через механізм індивідуальних та колективних трудових спо-рів із використанням установлених законом способів їх вирішення, включаючи право на страйк; є) право на соціальний захист; ж) право на відпочинок; і) право на отримання заробітної плати.
3. Серед основних тенденцій розвитку трудових прав на початку XXI ст. слід виділити наступні. Для трудових прав характерним є єдність приватних і публічних засад. Трудові права за своєю природою є невід'ємними, невідчужуваними правами людини, базуються на принципах свободи і рівності. У цьому значенні трудові права слід розглядати як природні права. З іншого боку, обсяг, зміст трудових прав визначаються державою, забезпечення трудових прав людини є обов'язком держави.
В умовах глобалізації посилюється значення міжнародних стандартів трудових прав, проголошених в актах ООН, МОП, регіональних організацій.
Наступна тенденція розвитку основних трудових прав пов'язана з посиленням гнучкості правового регулювання трудових відносин, розвитком нетипових форм зайнятості, розширенням сфери індивідуально-договірного регулювання. У нових умовах важливим питанням є визначення меж здійснення трудових прав працівників і роботодавців. Якщо до недавнього часу зазначені межі визначалися забороною погіршення становища працівників, порівняно з рівнем, передбаченим чинним законодавством, то нині до цього принципу слід додати заборону зловживання трудовими правами.
Остання тенденція пов'язана з розвитком соціального діалогу у сфері праці, його різних організаційно-правових форм. Міжнародні стандарти колективних трудових прав реалізуються в національній юридичній практиці сторонами колективних трудових правовідносин, основним принципом взаємодії яких є принцип соціального діалогу.
Держ. гарантії труд. прав за зак-вом У-ни.
Права людини забезпечуються системою гарантій у державі. В теорії права під гарантіями розуміється система соціально-економічних, політичних, моральних, юридичних, організаційних передумов, умов, засобів та способів, що створюють рівні умови особі для здійснення нею своїх прав, свобод та інтересів.
Гарантії прав людини також прийнято поділяти на загально-соціальні та спеціальні. До загальносоціальних відносять економічні, політичні, а до спеціальних — встановлені державою юридичні норми, які спеціально скеровані на забезпечення прав людини, а також практичну діяльність щодо застосування цих норм.
Значною мірою права людини забезпечуються юридичними гарантіями, тобто правовими та організаційно-правовими засобами і способами, за допомогою яких забезпечуються реалізація прав та виконання обов'язків, передбачених законодавством.
гарантії (галузеві) містяться у ст. 43 Конституції України. Зокрема передбачено, що для громадян, які бажають працювати, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Правове регулювання такої діяльності здійснюється на підставі Закону України "Про зай нятість населення" (2012 р.) та положень, інструкцій, прийнятих для його реалізації.
Із наведеного змісту ч. 2 ст. 43 Конституції України випливає, що держава забезпечує зазначені гарантії лише громадянам України, тоді як право на працю проголошено для кожного (ч. 1 ст. 43 Конституції).
Згідно з ч. 5 ст. 43 Конституції України використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Це також є юридичною гарантією.
Право працюючого на відпочинок забезпечується низкою спеціальних заходів. Зокрема, в законодавстві передбачаються вихідні й святкові дні, обов'язок роботодавця надати працівникові щорічну та інші відпустки; для певних категорій працівників законом встановлюється скорочена тривалість робочого часу тощо.
Стаття 44 Конституції містить гарантії щодо здійснення права на страйк: порядок здійснення цього права встановлюється законом, і заборона страйку можлива лише на підставі закону. Водночас ніхто не може бути примушений до участі у страйку. Ці відносини регламентуються Законом України "Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)" (1998 p.).
Конституція України передбачає, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43); право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Ст. 36 Конституції України передбачає низку гарантій для забезпечення права громадян брати участь у профспілках.
Суттєвою юридичною гарантією права на працю є судовий захист такого права. Особливе значення в цьому зв'язку мають положення ч. З ст. 8 Конституції України, які передбачають, що "звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод
КЗпП України встановлює низку гарантій забезпечення права на працю та працевлаштування. Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і в працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Закон України "Про зайнятість населення" встановлює державні гарантії у сфері зайнятості та працевлаштування. Частково ці гарантії повторюють встановлені у КЗпП. Разом з тим сюди включено й низку спеціальних гарантій, зокрема виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю; надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів держави, заявленим підприємствами, установами, організаціями.
З 1 січня 2001 р. уведено в дію Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., який передбачає систему прав та обов'язків між застрахованими особами, страхувальниками і страховиками в рамках такого страхування. Створено Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, який здійснює діяльність щодо збору та акумулювання коштів на соціальне страхування та фінансування соціальних виплат та послуг безробітним.