Особливості композиції «Лісової пісні»

Вступ

Драматургія Лесі Українки – феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями, поетичною красою, високою культурою вірша. Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби.

Творчість Лесі Українки – якісно новий етап у розвитку української драматургії. За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним з найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.

Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи й Азії, письменниця зверталася до переломних етапів історичного розвитку, відшукувала такі події, які були б співзвучними українській сучасності. Так розширювалися обрії нашої драматургії, порушувалися злободенні соціально-політичні й морально-етичні проблеми, які хвилювали українське громадянство. Так українська драматургія піднімалася на художні вершини, яких сягнули драми Генріка Ібсена, Гергарта Гауптмана, Антона Чехова, Бернарда Шоу, входила в світ найрозвиненіших європейських літератур.

З іменем Лесі Українки пов'язаний розквіт драматичної поеми в нашій літературі. Цей жанр приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні, морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтернативних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей. Крім того, драматична поема дає ширший простір для виявлення суб'єктивного ставлення автора до зображуваного, а звідси її емоційність, задушевність, схвильованість. Монологи персонажів, особливо так звані внутрішні, сприяють виявленню їх психічного стану, загостренню ідейних конфліктів.

Використання класичних образів світового мистецтва дозволило письменниці порушувати не тільки буденні проблеми тогочасної дійсності, а й роздумувати над філософськими питаннями. М.Євшан зазначав, що образи європейської класики стали органічним елементом душі Лесі Українки [2].

У своїх драматичних творах письменниця порушувала широкий спектр проблем, намагаючись дати їм власну інтерпретацію. Нашу увагу привернуло насамперед те, що було для неї важливим у зовнішньому й внутрішньому світі героя, а що – другорядним, адже з’ясування цього дає змогу по-новому прочитати художні твори Лесі Українки з погляду культурної ситуації її епохи.

Розглядаючи основне коло проблем, на яких зосереджувалася увага Лесі Українки, важко не помітити її чітко задекларовану позицію, що так різко виламується з тодішнього середовища. Пояснити це можна хіба тим, що будучи напрочуд ерудованою й зорієнтованою в тогочасній філософсько-мистецькій ситуації Західної Європи, вона значно переросла й випередила своє (та й не тільки) покоління, запропонувавши колонізованому народові літературу з державницькою свідомістю. Такий підхід до реалізації художнього тексту ставить творчість Лесі Українки в цілковито окрему нішу тогочасного українського літературного процесу.

Більшість дослідників творчості Лесі Українки схиляються до думки, що вершиною її літературного таланту є драма-феєрія “Лісова пісня”. Перебуваючи останні роки життя більше часу за межами України, поетеса все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської природи, адже тут вона дитиною бігала до лісу, аби побачити мавку, або до озера, щоб зустріти водяника. Леся Українка написала цей драматичний твір всього за декілька днів, майже відразу набіло, ожививши в ній наймелодійнішим поетичним словом образи, навіяні казками, легендами і повір`ями, почутими в дитинстві на Волині. До своєї драми-феєрії вона підібрала і 16 мелодій, записаних власноручно на землі свого дитинства.

1."Я в серці маю те, що не вмирає”

Одним з найкращих творів Лесі Українки є драма-феєрія "Лісова Пісня". Разом з поемами "Кам"яний господар" та "Оргія" вона за словами М. Рильського творить "діамантовий вінець Лесі Українки". Цей твір був давньою мрією поетеси, і здійснили вона її 1911 року далеко від України, в Кутаїсі, будучи тяжко хворою. Зусиллями звичайної волі перемагала недугу й змушувала своє немічне тіло слугувати "богині фантазії".

Цей шедевр всесвітньої драматургії був створений влітку 1911 р. за дванадцять днів. Авторка назвала твір драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, в якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. Французький термін феєрія, що є похідним від слова фея, тобто чарівниця, в прямому розумінні означає театральну чи циркову виставу на основі міфічного, казкового сюжету.

Фольклорно-міфічний матеріал драматургом органічно переплавлено в горнилі власної душі, піднесено на верховини філософських узагальнень. Отже, й сприймається «Лісова пісня» як глибинний твір про високе покликання людини, про невмирущість світлих гуманістичних ідеалів. Гострота філософсько-психологічного конфлікту драми визначається суперечностями між високою поетичною мрією й обмеженим практицизмом реального життя селян-поліщуків.

Центральний образ Мавки став уособленням роздумів письменниці про роль високого, прекрасного, роль мистецтва у розбудженні духовних начал людини, у її піднесенні до розуміння власного призначення на землі.

«Лісова пісня» – це гімн єднанню людини й природи, щира лірично-трагедійна драма-пісня про велич духовного, про порив людини до щастя, про складні, болісні шляхи до нього, до реалізації високої мрії.

Органічна єдність природи і людини, дійсного і вигаданого, реальності й мрії, притаманна «Лісовій пісні», народилася з глибини філософського мислення письменниці. Ця якість драми з винятковою глибиною художнього узагальнення виявилася в образі Мавки – незрівнянної і неповторної, за спостереженням Миколи Бажана, «своєю національною особливістю, своєю загальнолюдською значущістю» [2,3].

Фольклорно-міфічний образ лісової русалки глибинною переосмислений, творчо інтерпретований, поетично узагальнений Лесею Українкою. Одна з істот язичницького світу, створеного нашими пращурами, стала символом високої людської мрії, одвічного пориву до світлого майбутнього, торжества правди над кривдою, облагороджуючої духовності над мізерією буденного, рослинного існування.

Міфічна образність піднесена в драмі на такий рівень художнього узагальнення, що годі шукати якихось конкретних відповідностей образів істот, створених уявою первісної людини, дійовим особам зі світу природи, змальованим у драмі-феєрії. Мавка, Водяник, Лісовик, Перелесник, Потерчата, інші фантастичні персонажі достовірно відбивають певні риси людей, сутність взаємин між ними, вказують на реальні події, явища, факти сучасної авторові української дійсності.

Романтичному пафосу драминайадекватніше відповідає метафоризація зображення, втілена в формі персоніфікації, уособлення явищ природи. Так розкриваються сторони доброго, гарного і лихого, потворного, наявні і в житті людей, і в бутті представників лісового царства. Все ж, як говорить Лісовик, «ніяка туга краси перемагати не повинна», що й стверджує драма.

Поетична уява письменниці з дитинства живилася фольклорними джерелами, збагачувалася образами народних легенд, переказів, балад. Свідченням цьому є «Лісова пісня», в якій опоетизовано зачакловані хащі волинських лісів. Фантазія письменниці линула в нічну тишу повитих місячним маревом озер, творила химерний Олімп народної міфології.

Особливості композиції «Лісової пісні»

Справді, найхарактернішою особливістю композиції «Лісової пісні» є органічне переплетення життя двох світів – природи й людини. Лісове царство представлене образами Мавки, Лісовика, Водяника, Перелесника, Русалки Водяної, Того, що греблі рве, Того, що в скалі сидить, Русалки Польової, Пропасниці, Потерчат, Куця, Злиднів. Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, вони наділені певними рисами вдачі, теж за аналогією до людських.

З цими істотами вступають у взаємини реальні волинські селяни – молодий хлопець Лукаш, його дядько, поважний старий поліщук Лев, мати Лукаша, молодиця Килина з своїм Хлопчиком. Зіставлення світу природи і світу людей дало змогу письменниці помітити і те спільне, що єднає їх, і відмінності між ними. Стосунки між людьми й лісовими істотами дають імпульси до зародження і розвитку конфлікту, який визначає сюжет феєрії, в котрому розкриваються характери дійових осіб, реалізується творчий задум автора.

Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року, із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша. У створенні відповідного емоційного настрою важлива роль належить широким поетичним ремаркам, які викликають в уяві читача відповідне пейзажне тло, сприяють докладнішому розкриттю світу дійових осіб.

У пролозі окреслюється місце дії драми – простора галявина в старезному лісі, яка переходить «в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину-то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка». Ця картина відповідно до змін пір року також змінюється. Дія прологу – провесна, коли починає оживати природа, і читач знайомиться з другорядними персонажами (Той, що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник), які далі будуть причетними до розгортання основного конфлікту. Тепер же їхні самохарактеристики розкривають певні сторони життя персоніфікованої природи.

Весна, яка повила верховіття дерев і підлісок «ніжним зеленим серпанком», охоплює час першої дії. Саме в цю чарівну пору зустрічаються Мавка і Лукаш, зароджується їхнє кохання, розкривається висока поетичність їхніх душ. Від ніжного голосу Лукашевої сопілки пробуджується Мавка, блискавично, як у казці, замайоріли сережки на вербах та вільхах, залепетала листям береза, розкрились лілеї. На голос веснянки відгукуються зозуля, соловейко, розквітають дика рожа, калина, глід, терен. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: «Ох!. Зірка в серце впала!»

Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання. Щирою схвильованістю пройнятий її монолог наприкінці дії:

Коли б ти, нічко, швидше минала!

Вибач, кохана! Ще ж я не знала

днини такої, щоб була щасна так,

як ти, ніченько, так, як ти, ясна!

Мавка розкриває свою душу, звертаючись до рідної їй природи, вона, як і закохана дівчина, тривожиться за своє майбутнє. Вона збентежена журливістю берези, сльозами верби-матусеньки, що крапають у воду, їй дивний смуток дерев, адже вона в цю мить переповнена щастям:

Батьку мій рідний, темненький

гаю, як же я ніченьку сюю прогаю?

Нічко коротка – довга розлука…

Що ж мені суджено – щастя чи мука?

Монолог, зітканий із запитань і відповідей Мавки, вражає психологізмом у розкритті її внутрішнього світу, створює драматичний у глибині настрій, який супроводжуватиме рух її почуття, власне, пройматиме весь твір.

Пора пізнього літа у другій дії символізує наростання переживань Мавки, посилення її душевних страждань. Поетичний світ високої духовності стикається з меркантильним світом. Під впливом матері, її брутальним тиском Лукаш втрачає щирість, привітність у стосунках з коханою. Мавці нелегко зрозуміти приховану сутність людських взаємин, їй ще важче тоді, коли примушують завдавати болю природі, часткою якої вона є сама. Саможертовність Мавки виявляється в сцені, коли вона рішуче черкає серпом по своїй руці, щоб не жати жито, не руйнувати краси Русалки Польової.

Відчуваючи серцем сум'яття Лукаша, визрівання його зради, Мавка прохає коханого не зневажати «душі своєї цвіту», з якого народилося високе почуття: «Той цвіт від папороті чарівніший – він скарби творить, а не відкриває». Та годі парубкові зрозуміти біль душі Мавки, йому навіть смішно, що одягнена через наполягання матері в буденне, вона «править таке, немов на свято орацію». Мавка побачила в Лукашеві те, чого не мав Перелесник чи Той, що греблі рве, з якими вона раніше була в щирій дружбі. Вона високо цінує здатність людини до творчості. Звідси її болісне одкровення:

Ні, любий, я тобі не дорікаю,

а тільки смутно, що не можеш ти

своїм життям до себе дорівнятись.

Лукаш не може зрозуміти смисл слів коханої, не може збагнути високості її почуття, як і багатства людської душі. Даремно Мавку переконують Русалка Польова і Перелесник, що «кохання – як вода, – плавке та бистре», що «щастя-то зрада, будь тому рада, – тим воно й гарне, що вічно летить». Спілкування з Лукашем, Дядьком Левом змінили колишні, «лісові» переконання Мавки. Їй дуже важко, і все ж вона відбивається від Того, що в скалі сидить, котрий тягне її в світ тіней:

Ні! Я жива!

Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Упевненість Мавки вистраждана, зумовлена нерозділеним, зруйнованим коханням.

Третя дія кладе край стражданням Мавки. Вітряна, хмарна ніч переходить у «хворе світання пізньої осені». Хоч Лісовик перетворив зрадливого коханця своєї дочки на вовкулаку, Мавка знайшла «теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає». У сивому непрозорому серпанку прихилилася нещасна до одвірка Лукашевої хати. На докори Лісовика Мавка відповідає, що вже в подобі людській Лукаш упав їй до ніг, «мов ясень втятий»,глянув знизу поглядом, сповненим туги і «каяття палкого, без надії». Так може дивитися тільки людина, і тепер жертовність Мавки вступає в ще одну, найгострішу фазу – вона прагне допомогти тому, хто схибив, помилився. Заклята Килиною (надзвичайно цікавий штрих, який показує, що в людині приховане й темне єство), Мавка перетворюється на вербу. Коли розлючена Килина хоче її зрубати, Перелесник метеором злітає з неба, обіймає вербу, рятуючи Мавку.[4]

Зрештою, Мавка з'являється перед Лукашем в алегоричній постаті загубленої Долі. Остання вказує Лукашеві на вербову сопілку як останній шанс спокутування вини. В зболених очах Лукаша з'являється щось дитяче, і тоді перед ним постає легка, прозора постать, яка «з обличчя нагадує Мавку». Вона заспокоює Лукаша, бо хоч він і «збавив її тіла», та душу дав.

Останній монолог Мавки – хоч і журний, та оптимістичний спів про невмирущість духовного, про вічність краси. Попіл з водою зростить нове дерево, «стане початком тоді мій кінець», – заспокоює Мавка і Лукаша, і всіх нас, людей:

Я обізвуся до них шелестом

тихим вербової гілки, голосом

ніжним тонкої сопілки, смутними

росами з вітів моїх.

Так торжествує оптимістична ідея нездоланності життя, невмирущості мрії людини.

Краса, поезія, духовність дихають на повні груди в «Лісовій пісні». Цьому сприяє багата, дзвінка, мелодійна мова твору, оформлена не тільки рядками білого п'ятистопного ямбу, а й у відповідних моментах розвитку дії – іншими віршовими розмірами. Зміна ритмічного малюнка зумовлюється характером відповідних сцен, поведінкою, настроєм дійових осіб. Авторка часто вдається й до народнопісенного вірша, що є цілком природним у творі такого жанру.[3,4]

Висновок

Про жодну поетесу світу стільки і так не сказано й не написано, як про Лесю Українку. Різкими контрастами наповнена її творчість. Фізичний біль і душевна сила, ніжність і криза, любов і ненависть - ці антиподи стали постійними для характеристики образу української поетеси. Вона любила людей, їм віддавала всі свої сили, усе своє натхнення й волю,і стала безсмертною у серцях. Писала про минуле і сьогочасне, а бачила майбутнє, відтворювала стародавні часи, а в думці бачила вільну Україну.
Зачарування в якеми поринаємо після читання цієї драми-феєрії, як вона сама називає "співучим полум’ям" у "Лісовій пісні" заспіване і засвітилося на повну силу, давши українському народові неперевершений твір високого й прекрасного духу.

Одне слово, високий гуманістичний зміст твору втілено в досконалу художню форму. Це й забезпечило «Лісовій пісні» безсмертя, та зробило її серцем творчості поетеси.

Таким чином драма-феєрія «Лісова пісня»не тільки є серцем творчості Лесі Українки, а й маленькою частинкою серця кожного з нас, що завжди належить первозданній природі.

Список літератури

1. «Драма Лесі Українки «Руфін і Прісцілла»: проблематика, поетика, становлення тексту». Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Г.О. Гаджилова; НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2001. – 18 с.

2. Бичко А.К. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. – Київ: Український Центр духовної культури, 2000. – 176 с.

3. Євшан М. Леся Українка // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. – К.: Основи, 1998. – 574 с.

4. Українка Леся. Поеми і драми. – К.: Мистецтво, 1980. – 467 с.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………..3

1."Я в серці маю те, що не вмирає”…………………………………….5

2.Особливості композиції «Лісової пісні»……………………………..7

Висновок…………………………………………………………………11

Список літератури………………………………………………………12

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Національний Технічний Університет України

«Київський Політехнічний Інститут»