Типи стратегічних змін

Стратегічні зміни забезпечують перехід організації з теперішнього стану до бажаного, збільшують її конкурентоспроможність. В останні роки, як свідчить практика, 500 найуспішніших американських компаній, виявивши необхідність стратегічної зміни свого стану, вибрали один з трьох її типів — реінжиніринг, реструктуризацію чи нововведення.

Основні типи стратегічних змін:

Ø реінжиніринг,

Ø реструктуризація

Ø нововведення (рис. 4.1).

 

Непередбачені зміни в зовнішньому середовищі, наприклад, поява небезпечних нових конкурентів чи принципово нових технологій, змушують організації впроваджувати нову стратегію своєї діяльності. За таких умов є підстави застосовувати перебудову діяльності організації, щоб значно поліпшити її результати, так званий реінжиніринг. Реінжиніринг тісно пов'язаний з інжинірингом організації, тобто постійним проектуванням певних видів її діяльності.

 

Рис. 4.1. Основні типи стратегічних змін в організації (за Ч. Хіллом).

1. Реінжиніринг — це фундаментальне переосмислення та радикальна перебудова ділових процесів з метою досягнення суттєвого поліпшення.

Автором теорії реінжинірингу вважають М. Хамера, який разом з
Д. Чампі опублікували працю "Реінжиніринг корпорації: маніфест для революції в бізнесі". Початком практичного втілення теорії реінжинірингу є перебудова господарських процесів у компаніях "Форд" (постачання) та
"Ай Бі Ем" (оплата рахунків).

Суть реінжинірингу: відмова від застарілих правил, систем і структур, які склались, та пропозиція нових способів організації діяльності з метою суттєвої зміни показників діяльності.

Варінти ситуацій для застосування реінжинірингу:

ü організація перебуває в стані глибокої кризи, яка супроводжується високими витратами, масовою відмовою споживачів від продукту організації;

ü поточний стан організації можна визнати задовільним, але прогнозовані тенденції рівня конкурентоспроможності, доходності, попиту тощо є несприятливими;

ü успішні організації ставлять собі за мету перемогти конкурентів, створивши унікальні конкурентні переваги.

Основні принципи реінжинірингу:

– орієнтація на процес,

– амбіційність,

– порушення усталених норм і правил,

– творче використання інформаційних технологій.

У системі реінжинірингу процес трактується як будь-яка діяльність, наприклад, збут (від вивчення потреби до замовлення), виконання замовлень (від замовлення до оплати) чи послуги (від виникнення проблеми до її вирішення), розроблення товару (від концепції до дослідного зразка), виробництво (від придбання сировини до відвантаження готової продукції).

Основні етапи процесу реінжинірингу:

1. Формування бажаного образу та цілей організації (Цей образ створюється під час розроблення стратегії організації. Правильний вибір цілей забезпечує правильне визначення напрямів, які дійсно можуть бути істотно поліпшені та є особливо пріоритетними).

2. Створення моделі існуючих видів її діяльності (Модель переважно трактується як умовне або уявне представлення певного об'єкта, тобто спрощений образ оригіналу, що відображає основні господарські процеси в їхній взаємодії з середовищем організації. При цьому відбувається реконструкція системи дій і робіт, за допомогою яких організація реалізує свою мету.)

3. Розроблення нової моделі виду діяльності (Передбачає: перепроектування вибраних господарських процесів шляхом створення більш ефективних робочих процедур; формування нових функцій персоналу; визначення обладнання, програмного забезпечення та формування спеціалізованої інформаційної системи СГЦ; тестування нової моделі, тобто її попереднє застосування в обмеженому масштабі).

4. Впровадження нової моделі в практику (Дає результати, які залежать від проведених підготовчих робіт, вмілого стикування та переходу від старих процесів до нових.)

У сучасних умовах реінжиніринг вважають першим поколінням бенчмаркингу, що здебільшого трактується як спосіб постійної оцінки стратегій і цілей діяльності організації з метою реалізації принципу від "кращого до кращого".

Для реалізації цього принципу досліджують такі питання:

? Яка організація перебуває на вершині конкуренції?

? Чому певна організація не є кращою?

? Що необхідно змінити в її діяльності?

? Як скоригувати діючу стратегію, щоб організація стала кращою з кращих?

 

2. Реструктуризація організації — це проведення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури, форми власності, організаційно-правової форми організації для підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції чи фінансового оздоровлення.

 

Основні способи реструктуризації:

ü об'єднання (злиття) організацій з утворенням нової юридичної особи;

ü виділення окремих структурних підрозділів з утворенням на їх основі нових юридичних осіб або для подальшої приватизації;

ü створення державної холдингової компанії з дочірніми підприємствами;

ü ліквідації чи перепрофілювання організації.

Прикладом може бути послідовність проведення реструктуризації виробничого об'єднання (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Реструктуризація виробничого об'єднання в Україні.

 

Для визначення варіанта реструктуризації вибирають критерії оцінки підрозділів основної організації та можливостей реорганізації їх у самостійні організації. Такими критеріями можуть бути, наприклад, ступінь освоєння нових ринків (швидкість зміни структури збуту продукції та подолання бар'єрів входження у нові ринки) та рівень специфічних виробничих знань і технологій (можливість освоєння науково-технічних знань підрозділом, який переходить до випуску нової продукції). Легко реорганізується організація, яка швидко освоює нові ринки та володіє низьким рівнем специфічних виробничих знань і технологій. І навпаки, якщо для організації освоєння нових ринків і технологій є проблемою, то найчастіше її ліквідують.

Цьому процесу сприяє поширена на Заході тенденція до децентралізації компаній, керуючись вимогами ринку. В Україні з метою подолання кризового стану також проводиться реструктуризація державних підприємств.

Проведення реструктуризації загалом є прогресивним явищем, хоч під час такої трансформації часто не беруть до уваги те, що впровадження нової структури не дасть бажаного результату, якщо не визначено основний напрям руху. Водночас вибір стратегії є тільки початком шляху, який можна успішно подолати, побудувавши відповідну організаційну структуру, яка володіє потенціалом для реалізації стратегії. Отже, реструктуризацію слід проводити відповідно до сформованої стратегії, вибравши найефективніший варіант реструктуризації та розробивши відповідний бізнес-план для реструктуризованої організації.

Розрізняють два основні рівні перебудови структури:

Ø на першому — організація здійснює диференціацію чи інтеграцію, створює нові структури, ліквідовуючи відділення та відділи, впорядковує рівні ієрархії.

Ø на другому — скорочує чисельність працюючих з метою зменшити виробничі витрати.

Наприклад, наприкінці 90-х pp. XX ст. корпорація "Дженерал Моторе" мала 22 рівні ієрархії та понад 20 тисяч корпоративних менеджерів. Унаслідок реструктуризації залишилося лише 12 рівнів управління та близько 10 тисяч корпоративних менеджерів.

3. Нововведення - це процес створення таких нових технологій чи товарів, які найкраще б задовольняли потреби споживачів.

Наприклад, виявлення нової потреби клієнтів і впровадження змін у технологію виготовлення комп'ютерів зробили їх потужнішими та дешевшими.

Три основні складові нововведення:

Ø потреба (набір функцій, які слід виконати);

Ø концепція об'єкта, яка може задовольнити потребу (нова ідея);

Ø компоненти (сукупність знань, матеріалів і технологій, які сприяють доведенню концепції до відповідного робочого стану).

Завдяки нововведенню організація може досягти значного успіху. Водночас нововведення здебільшого супроводжуються ризиком, який залежить від рівня їх новизни для самої організації (тобто від її обізнаності з ринком і технологією), рівня технологічності інновації, яка необхідна для впровадження концепції об'єкта, та рівня оригінальності й складності концепції, яка визначає сприйнятливість ринку та витрати споживачів.

За рівнем новизни розрізняють товари:

ü нові для світу

ü нові для організації.

Тільки незначна частина нових товарів має світову новизну, решта — доповнення до гами існуючих товарів або їхні модифікації.

За характером концепції, яка лежить в основі нововведення, розрізняють:

ü технологічні нововведення

ü маркетингові нововведення.

Наприклад, " Еппл " "перевернула" ринок, запропонувавши персональний комп'ютер, а " Мері Кей " — індивідуалізований спосіб продажу косметики. Технологічні нововведення змінюють фізичні властивості товару, впливають на застосування нових матеріалів, сприяють створенню нових продуктів. Такі нововведення часто приводять до маркетингових новацій чи навпаки. Загалом технологічні нововведення вимагають більших фінансових ресурсів і більш ризиковані. Маркетингові нововведення переважно стосуються варіантів управління, збуту чи комунікації.

За рівнем інтенсивності розрізняють:

ü принципові нововведення;

ü відносні нововведення.

Їхня інтенсивність визначається новизною концепції й технології реалізації. Чим вищий рівень новизни, тим вища інтенсивність нововведень і більший ризик. Загалом конкурентоспроможна організація має прагнути до контролю над технологіями, які істотно впливають на якість її продукції та обсяг продажу, а також повинна освоїти хоча б одну нову технологію, яка в перспективі була б вирішальною для завоювання ринку, й бути спроможною частково чи повністю відмовитися від використання базових технологій, які загальнодоступні та не зумовлюють особливої конкуренції.

Результат впровадження новацій засвідчив, що основними чинниками їхнього успіху є наявність переваги товару над товарами конкурентів, маркетингового чи технологічного ноу-хау.

Отже,впровадження стратегії переважно вимагає істотних змін в організації, які можуть відбуватися під час реінжинірингу, реструктуризації чи впровадження новацій. Часто ці зміни проводяться паралельно, наприклад, впроваджуються нові товари чи технології та змінюється структура організації.