Моделі і шляхи переходу до ринкової економіки

Трансформування планової економіки в ринкову включає стратегію і тактику. Стратегія — визначення мети, тобто основних параметрів економічної системи, яка створюється. Тактика — сукупність способів переходу від існуючої економічної системи до нової. Іншими словами, у процесі реформування економіки необхідно мати чіткі уявлення про те, яку економіку будує держава і яким чином;

Одержати уявлення про створювальну економіку можливо лише шляхом визначення її ознак. Основними ознаками економічної системи є: форми власності та відповідні їм сектори економіки; співвідношення між державними та ринковими важелями управління всім господарством; рівень економічної та соціальної ефективності суспільного виробництва та ін.

В економічній літературі, засобах масової інформації, офіційних документах вказується, що Україна переходить до ринкової економіки. Назва «ринкова економіка» вірно відображає зміст основних перетворень планової економіки, але дуже часто створює викривлене зображення сутності майбутньої економічної системи. Невірно думати, що наче створюється повністю лібералізована економіка, тобто ринок вільної конкуренції. Система вільної конкуренції існувала з початку XVI до кінця XIX століття. За теперішнього часу досконала конкуренція не можлива ні в Україні, ні в будь-якій іншій державі.

Результати вивчення сучасного світового господарства показують, що жодна економічно розвинена країна нині не мав моделі так званого «вільного ринку». Ринкові відносини знаходяться під безпосереднім впливом державної економічної політики. Економічна система сучасних країн функціонує в правовому полі державних та міжнародних структур. Регулюються та контролюються не лише системи валютно-фінансового та кредитного оборотів, курсова, процентна, податкова, страхова та емісійна сфери, але й цінова політика, політика обсягу ринкової пропозиції високодефіцитних ресурсів; Ц6не суперечить, а, навпаки, сприяє розвитку конкурентоспроможного виробництва.

Економічна система розвинених країн з високим рівнем життя являє1 собою замішану економіку. Для змішаної економіки характерне поєднання приватної та державної форм власності, об'єднання плану та ринку, регулювання соціальних проблем та ін. Ця система виникла на початку і остаточно сформувалася у другій половині XX століття.

Труднощі реформування економіки України збільшуються зв'язку з тим, що існують декілька варіантів змішаної економіки, але до теперішнього часу не визначений варіант, що найбільш припустимий для України.

Теоретичним джерелом змішаної економіки є інституційно-соціальний напрямок (інституціалізм), представники якого (Т.Вебер, А. Гарсон та ін.) стверджували, що головним інститутом економічної системи є не ринок, а держава, яка повинна здійснювати регулювання всіх інших інститутів — ринків, корпорацій та ін. Представники інституціалізму вважали за необхідне обмеження сфери приватної та розширення сфери державної власності.

Тепер у країнах зі змішаною економікою мають місце різні співвідношення приватної та державної власності, ринкових та державних важелів управління господарством. За цією ознакою США відрізняються від Японії та країн Західної Європи.

Економічні системи країн Західної Європи також суттєво відрізняються. Наприклад, у Франції дуже велика роль держави в управлінні виробництвом та в перерозподілі національного доходу. У цій країні близько 50 відсотків власності належить державі. Майже півстоліття Франція здійснює регулювання економіки за допомогою п'ятирічних планів. У Швеції держава менше регулює сферу виробництва, але бере значно більшу участь у перерозподілі національного доходу.

В Японії успішно виконуються державні загальнонаціональні програми завдяки традиціям спільної групової діяльності з високим рівнем організації та дисципліни у кожному колективі. В світі немає аналогів системі органів управління японською економікою, У функціонуванні цієї системи беруть участь держава, приватний сектор та підприємства змішаного капіталу (приватного та державного).

Американська економіка зовнішньо найбільш лібералізована, але держава має величезний вплив на внутрішню та всю світову систему господарювання за допомогою банківсько-кредитних та валютно-фінансових міжнародних організацій.

Особливості економічної системи, яка створюється в нашій державі, визначені Президентом України так: «...наша мета — державно регульована, соціально спрямована ринкова економка». Слід розуміти, що Україна не одночасно створює державно регульовану та соціально орієнтовану економіку. Це дві різні моделі економічної системи, які неможливо разом реалізувати. Державне регулювання — це змішана економіка, головною задачею якої є зростання ефективності суспільного виробництва. Соціальне спрямована економіка — другий, більш прогресивний етап розвитку економічної системи, на якому значно зростає можливість і необхідність вирішення соціальних проблем.

Перехід України до ринкової (змішаної) економічної системи можливий лише після подолання кризи економіки. Паралельно вирішувати ці дві задачі — виходити з кризи та здійснювати ринкові перетворення — неможливо, бо для цього необхідні діаметрально протилежні ринкові механізми. Вихід з економічної кризи вимагає посилений державного регулювання економіки, а перехід до ринку — зміни державного управління механізмом саморегулювання конкуренції).

Світовий досвід підтверджує, що подолання кризової ситуації можливе лише шляхом державного управління економікою.

Саме завдяки посиленню державного управління економікою вийшли з кризи 1929—1933 рр. Сполучені Штати Америки. Державу вивів з «великої депресії» Ф. Рузвельт, який став Президентом Америки 4 березня 1933 р. Він розумів, що без втручання держав-ної влади вийти з економічної кризи та підвищити рівень життя американців неможливо. Програма виходу з кризи шляхом державних заходів була незвичайною для капіталістичної економіки і отримала назву «нового курсу». «Новий курс» Ф. Рузвельта має два основних положення контроль держави над монополістами та розширення платоспроможного попиту населення.

Для здійснення «нового курсу» президент наполіг прийнятті Конгресом США трьох законів про: банки; регулювання сільського господарства; ввідновлення національної промисловості. Ф.Рузвельт своїм указом закрив всі банки для Державної перевірки. Були відкриті тільки ті банки, які не займалися спекуляцією у погоні за надприбутками, і до призводило до розорення дрібних власників.

Держава планувала розвиток сільського господарства, щоб його врятувати. Був заборонений на три роки продаж землі. Встановлені леготи на виробництво сільськогосподарської продукції та ціни на цю продукцію. Ціни давали можливість не тільки відшкодовувати витрати, а й одержувати прибуток. Уряд відшкодував борги фермерів і відкрив їм кредити.

Закон про відновлення національної промисловості передбачав асигнування в розмірі 3,3 млрд. дол. на громадські роботи спорудження житла, доріг, будівництво військових кораблів та ін. Законодавчо були закріплені заходи по соціальному захисту населення, заборонена дитяча праця; встановлені мінімальна заробітна плата (за одну годину — 25 центів) І максимальна тривалість робочого тижня (44 години).

В зв'язку з великим безробіттям серед молоді уряд організував трудові табори, через які пройшли близько 3,3 млн. молодих американців. Вони будувати дороги, мости, садили дерева та ін.

Рузвельт не просив кредитів у інших країн. Він пустив у виробництво величезні гроші, які лежали без руху в комерційних банках. Через 100 днів економіка країни вийшла з кризи й перейшла у фазу пожвавлення.

За допомогою централізованого державного управління відновилася економіка Німеччини у післявоєнний період. Програма відновлення економіки була розроблена міністром народного господарства Л. Едвардом. Ось що він писав у своїй книзі «Добробут для всіх»: «Перший індустріальний план, який був вироблений на основі Потсдамських угод від 2 серпня 1945 року, намагався звести обсяг німецької промисловості до рівня, який склав 50—55 відсотків рівня 1938 р. або приблизно 65 відсотків рівня 1936 р....Другий економічний план, який був введений англійським і американським управліннями для їх зон окупації 29 серпня 1947 р., давав право відновлювати свою промисловість у повному обсязі 1936 р....». Недивлячись на те, що з Німеччини примусово вивозилися вугілля, ліс та інші ресурси, в яких вона мала велику потребу, планування економіки привело до зростання виробництва.

Централізоване командне управління економікою використовувалося для відновлення народного господарства і в інших державах Західної Європи. У Франції з 1945 р. до кінця 60-х рр. застосовувалися обов'язкові для підприємств плани. Перший план, що був прийнятий у 1945 р., визначав обсяг виробництва сталі у тоннах, електроенергії в кіловат-годинах і т. п., а також ціни на всі вироби та систему контролю над ними.

Директивне управління економічною системою застосовувалося для подолання кризової ситуації Японією, Південною Кореєю та іншими країнами Південно-Східної Азії.

Підйом японської економіки у післявоєнні роки здійснювався за допомогою цілеспрямованого розподілу обмежених ресурсів на розвиток ключових галузей — металургії, машинобудування, морського транспорту, а також введенням твердих цін на основні, продукти і товари. Лише у 1975 р. Японія прийшла до моделі вільного ринку.

Подібні централізовані методи управління економічною системою забезпечили ефективний розвиток економіки Південної Кореї, яка на початку 50-х рр. знаходилася у десятці найбідніших держав, а сьогодні наблизилася до десятки найбагатших країн світу. Корейські економісти вважають, що успішний розвиток економіки це результат особливого господарського механізму, суть якого полягає у поєднанні планових основ з вільним ринком. Планові основи — загальнодержавне планування — ввів президент Пак Джон Гі. Галузі, які вважалися найбільш важливими (суднобудівна, автомобільна та ін.), одержували від держави велику фінансову підтримку.

Прикладів із світової практики цілком достатньо, щоб переконатися у необхідності посилення державного управління економікою для виведення її з кризи.

Тільки після подолання економічної кризи можлива заміна державного управління економікою ринковими методами, тобто трансформація планової економіки у змішану.

Ідеальною моделлю переходу до змішаної економіки є послідовна зміна існуючих виробничих відносин новими, ринковими, при якій виключені руйнівні процеси для економічного потенціалу країни й життя населення.

Світовий досвід виробив три основні види моделей переходу до ринкової економіки: еволюційну, «шокової терапії», жорсткого регулювання.

Еволюційна модель вимагає дуже багато часу. Еволюційним шляхом створювалася економіка розвинених країн протягом декількох століть.

Метод «шокової терапії» — швидка зміна планових економічних відносин ринковими — не може бути застосований, оскільки для цього потрібна величезна створю вальна робота: по перетворенню продуктивних сил, створенню інфраструктури ринку, зміні надбудови та ін. Досвід країн СНД та інших держав переконливо показав, що «шокова терапія» успішно лише руйнує існуючу економічну систему і неминуче призводить до спаду виробництва, різкого погіршення життя населення, зростання безробіття і т. п. Нова економічна система раптово не створюється. Чим більше руйнувань відбувається у перехідний період, тим більше часу потрібно для створення нової економічної системи. Іншими словами, «шокова терапія» робить неминучим еволюційний шлях побудови змішаної економіки, для якого потрібні десятиліття, а можливо, і більше століття.

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку передбачає здійснення перехідного процесу під контролем держави. Таким чином, відбувається реформування економіки у Білорусі та в Китаї. Зростання економіки у цих країнах показує безперечні достоїнства цієї моделі порівняно з методом «шокової терапії». Найбільш ефективно розвивається економіка в КНР.

Реформування економіки Китаю почалося в 1978 р. Головні недоліки попередньої господарської системи, на думку китайських спеціалістів, полягали у надмірній централізації управління, використанні переважно адміністративних методів, застосуванні, головним чином, морального стимулювання, строго вертикальної підпорядкованості підприємств та ін.

Були визначені принципові напрямки реформи, головними з яких є:

- використання різноманітних форм господарювання, включаючи

кооперативні та індивідуальні;

- звуження сфери директивного планування за рахунок посилення ринкового регулювання;

- проведення відкритої зовнішньоекономічної політики; розмежування функцій центральних та місцевих органів, розширення господарської самостійності підприємств.

Підсумком проведення реформи повинно стати створення господарської системи нового типу, визначеної китайськими спеціалістами як «соціалістичне планово-товарне господарство». Провідне місце відведено суспільній (загальнонародній та колективній) власності на засоби виробництва, яка доповнюється індивідуальною формою власності.

Управління економікою повинно здійснюватися переважно не командними (директивними) засобами, а державним стимулюванням та ринковими важелями.

У Китаї вважають, що створення господарської системи нового типу повинно привести до зміцнення та підвищення ефективності соціалістичного суспільства, кінцевою метою якого є комунізм.

У кінці 80-х рр. у концепцію господарської реформи Китаю стали вноситися певні корективи. Зокрема були відхилені заклики до приватизації загальнонародної власності, концепція «всемогутності ринку», теза про «користь обмеженої інфляції», думка про «неминучість розкладу та корупції кадрів» та ін. Модель економіч­ного зростання була пере орієнтована на підвищення ефективності виробництва та кращу відповідність виробництва суспільним потребам. Китайці стали підкреслювати, що реформа потрібна не заради себе самої, а для забезпеченості прогресивного розвитку народного господарства.

Було змінено уявлення про взаємодію плану та ринку. Нова інтерпретація взаємодії плану та ринку полягає у такому:

- ця проблема становить собою ядро реформи;

- процес поєднання плану та ринку в єдиний механізм вимагає порівняно довготривалого періоду;

- головними формами поєднання плану та ринку є директивне: планування та ринкове регулювання;

- форми поєднання плану та ринку повинні постійно вдосконалюватися;

б) основним критерієм ефективності сполучення планового господарства з ринковим регулюванням є підвищення соціально-економічної ефективності народного господарства.

На другому етапі реформ прийнято рішення про посилення централізації управління економікою. Зокрема ставиться задача: підвищити роль директивного плану.

Реформи Китаю мають позитивні економічні та соціальні наслідки. Збільшились темпи зросту виробництва у всіх галузях народного господарства і в економіці в цілому, підвищився рівень життя населення. У Китаї не було економічної кризи, як в Україні та інших країнах, де застосовувались моделі «шокової терапії».

Досвід реформування, економіки в Китаї та в інших державах показує, що жорстке регулювання переходу до ринку найбільш відповідає ідеальній моделі переходу. У процесі такого реформування економічна та соціальна ефективність виробництва підвищуються.

Кожна держава, яка прагне перейти до ринкової (змішаної)економіки, визначає для себе принципову модель переходу та її суттєві параметри. Неможливо повністю перенести на будь-які умови модель переходу до ринкових відносин Китаю чи іншої держави, які майже успішно здійснюють такий перехід. Модель переходу повинна враховувати специфічні умови кожної конкретної держави і в першу чергу — особливості стану економіки.