Співучасть з розподілом ролей

Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні або різнорідні функції. У частині 1 ст. 27 КПУ вказуються види співучасників, якими, крім виконавця, визначаються організатор, підбурювач і посібник.
Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, власне, є підбурювач або ініціатор. Тому законодавець не пішов по шляху виділення такого суб’єкта співучасті як ініціатор злочину.
1. Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин.
Ознаками такої особи відповідно до ч 2 ст. 27 КПУ є такі:
1) вона є суб’єктом злочину;
2) вчинила злочин, передбачений ККУ;
3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, об’єктивної сторони злочину.
Вчинення злочину у співучасті з іншими суб’єктами злочину означає, що виконавець вчиняючи злочин діє спільно з іншими особами, які, будучи суб’єктами злочину, виконують роль організатора, посібника підбурювача чи співвиконавця.
Особа визначається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує суб’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об’єктивну сторону складу злочину або особисто виконує частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або всі такі дії виконують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
Вказаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності:
а) взагалі – через неосудність особи чи недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність;
б) за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом).
Такими обставинами не можуть бути визначені передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності.
У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину – співучасник, який фактично діє як організатор, посібник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ним діяння як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визначається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину.
Якщо для виконання об’єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальній відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який вона вчинила, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 ККУ як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність[9].
2. Організатор (ч. 3 ст. 27 ККУ) – це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність.
Особа, яка організувала вчинення злочину – це співучасник, що об’єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об’єкт злочину.
Організатором є також особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готується до вчиненні конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов’язки тощо.

Крім того організатором визначається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може організовувати одну злочинну групу чи навіть керувати об’єднанням із двох або більше груп. Створення і керівництво групою може виражатися у розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (при наявності великих організованих злочинних груп, коли має місце своєрідне ідейне обґрунтування організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами.
Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Організатором визначається особа, що організовувала приготування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов’язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець).
З суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці).організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. У великих організованих групах, що характеризується ієрархією різноманітними зв’язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення певних злочинів, що входять до плану відповідної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або вчиняються відповідні злочини, але й бажає цього.
3. Підбурювачем визначається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схилення до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанні, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 ККУ йдеться про схилення “іншого співучасника”, то підбурювання може бути визнано лише схилення до вчинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину.
Є такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину:
1) умовляння – систематичне або одноразове, постійне прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину;
2) підкуп – це надання або обіцянка надання особі матеріальної або іншої вигоди у разі вчинення нею злочину;
3) погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невиконання нею злочину;
4) примус – передбачає домагання від іншої особи вчинення злочину шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.
5) Схилення іншим чином – вчинення будь-яких інших дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик.
Підбурювання може виражатися у словесній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів як у прямій, так і завуальованій формі.
Підбурювання має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схилення особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли йдеться про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні злочини чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину.
З об’єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінально караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або утворює склад іншого злочину. Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.1
4. Посібником (ч. 5 ст. 27 ККУ) визначається особа, яка порадила, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину [2].
Посібник зміцнює своїми діями або бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця або інших співучасників на вчинення злочину. Посібник не викликає своїми діями такої рішучості (на відміну від підбурювача), ця рішучість уже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює таку рішучість.
З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем.

З суб’єктивної сторони посібник обов’язково повинен бути проінформований про злочинні наміри співучасників. Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення.
Ці ознаки обумовлюють відповідальність посібника. Пособництво можливе щодо певного конкретного злочину (крадіжки, зґвалтування, вбивства).
Пособницькі дії поділяються на два види:
а) пособництво фізичне – надання засобів чи знаряддя або усунення перешкод або іншим чином виражене приховуванню злочину;
б) посібництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті таких предметів.
Фізичне посібництво:
- надання засобів чи знарядь виявляється в тому, що пособник передає в розпорядження виконавця чи інших співучасників різні предмети матеріального світу, що забезпечує досягнення співучасниками їх злочинних намірів. Так, посібник може надавати знаряддя злому, відмички, зброю, кошти тощо і тим самим сприяє вчиненню злочину;
- усунення перешкод вчиненню злочину полягає в усунення перешкод, що заважають реалізації злочинних намірів співучасників. Так, посібник може для полегшення вчинення крадіжки отруїти чи приручити собаку, що охороняє склад.
Усунення перешкод – поняття складне, воно охоплює і підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину, наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб.
Крім того, фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуванню злочину. Коли, наприклад, охоронець супроводжує співучасників, що йдуть на вчинення злочину, він, охороняючи їх, тим самим усуває перешкоди для вчинення задуманого, злочину. Якщо ж він здійснює охорону співучасників у період між вчинюваними злочинами, він сприяє тим самим приховуванню злочинців.
Інтелектуальне пособництво:
- надання порад, вказівок виражається в тому, що посібник може, наприклад пояснити, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки та інше;
- заздалегідь обіцяне приховування злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом. Всі ці види приховування в теорії і практиці охоплюються одним поняттям – заздалегідь обіцяне приховування злочинів. Пособництво, що виявляється у заздалегідь обіцяному приховуванню злочину, має місце з моменту дачі приховувачам обіцянки приховати злочин, чи мало місце потім, після вчинення злочину, таке приховування. Заздалегідь обіцяне таке приховування, пособник поставив свої дії в причинний зв’язок з діями, що потім учинить виконавець.
Види приховування злочинів:
- приховування злочинів полягає втому, що приховувач обіцяє приховати особу, яка вчинила злочин;
- приховування знарядь і засобів вчинення злочину може полягати в прихованні в спеціальному сховищі вогнепальної зброї, викраденої виконавцем, у знищенні наприклад, верстата на якому друкувались фальшиві гроші;
- приховування слідів злочину може полягати, наприклад, у похованні трупа потерпілого, спаленні одягу злочинця, замиванні на ньому слідів крові., знищенні підроблених документів тощо;
- приховування предметів, здобутих злочинним шляхом, - це наприклад, приховання речей, здобутих шляхом крадіжки, зберігання коштів, отриманих внаслідок вчинення співучасником злочину, та ін.;
- заздалегідь обіцяне придбання і збут майна, здобутого злочинним шляхом, полягає у купуванні (обміні), як застави майна, здобутого, наприклад, внаслідок крадіжки або розбою, а також у продажу або іншому збуті такого майна.
При аналізі інтелектуального пособництва треба звернути увагу на те, що тут присутня рішучість вчинити злочин і вона змінюється тими порадами, вказівками, що дає пособник[14].

Організована група

Організована група — це стійке об’єднання декількох, осіб (трьох і більше суб’єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів; 3) стійкість такого об’єднання; 4) об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою г-юже бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників — організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою — з двох і більше.
Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.
Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як правило проявляються у наявності: постійних міцних внутрішніх зв’язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб’єктивний момент — єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об’єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою.
Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як. своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.
Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.
Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті[4].

Злочинна організація

Згідно з ч. 4 ст. 28 злочинною організацією визнається об’єднання осіб (суб’єктів злочину), яке: 1) є стійким; 2) є ієрархічним; 3) об’єднує декількох осіб (трьох і більше); 4) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності; 5) метою такої діяльності є: а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп[2].

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізо-ваності такого об’єднання; 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об’єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке функціональне призначення злочинної організації, яка, на відміну від організованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп (бути об’єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи організовані) чи окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здійснюють керівництво чи координацію злочинної діяльності чи забезпечують функціонування відповідних структур самої злочинної організації або інших злочинних груп.
Ієрархічність злочинної організації передбачає наявність відповідної системно-структурної побудови об’єднання, яка включає в себе наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів об’єднання його керівникам (у т.ч. керівникам структурних частин), вертикальні зв’язки між вищими та нижчими структурами об’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення дотримання їх учасниками злочинної організації[20].
Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об’єднання, діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів (про поняття тяжких та особливо тяжких злочинів див. коментар до ст. 12). Об’єднання, члени якого зорганізувалися з метою вчинення злочинів невеликої або середньої.тяжкості, не може бути визнане злочинною організацією навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може розглядатися як організована група. Водночас спрямованість на вчинення членами об’єднання поряд з тяжкими (особливо тяжкими) також злочинів середньої (невеликої) тяжкості не створює підстав для невизнання такого об’єднання злочинною організацією.
Визнання об’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників такого об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами, керуванні його (їх) підготовкою та вчиненням (про поняття організації вчинення злочину, керування його підготовкою або вчиненням див. коментар до ст. 27). При цьому закон (ч. 4 ст. 28) не передбачає, що така злочинна діяльність обов’язково повинна полягати у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою злочин може бути визнаний як вчинений злочинною організацією і у разі, коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості.
Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об’єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, контррозвідувальному, розвідувальному, правовому, медичному, побутовому, інформаційному забезпеченні, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів, отриманих зазначеними об’єднаннями злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю, у т.ч. від притягнення учасників таких об’єднань до кримінальної відповідальності тощо[21].