Маркшейдерське забезпечення розробки розсипних родовищ корисних копалин драгою

Видобувні роботи проводять з використанням плавзасобів – драг і земснарядів (землесоси, гідроелеватори). Драги - плавучі агрегати, що складаються з черпаючого механізму, збагачувального пристрою i відвалоутворювачів, змонтонтованих на плоскодонному судні — понтоні. При драговій розробці родовищ корисних копалин завдання маркшейдера такі: контроль виконання технічного проекту розробки родовища; створення планововисотного опорного i знімального обгрунтування; інструментальне вимірювання для визначення об’єму видобутку, втрат i розубожування корисних копалин; регулярне поповнення маркшейдерської графічної документації, ведення обліку та звітності.

Розглянемо маркшейдерське забезпечення гірничопідготовчих робіт. До ник відносять розкорчовування поверхні від лісу, пеньків i кущів, створення гребель, канав, дамб для водопостачання. розкриття торфів. Всі роботи виконуються згідно з генеральним проектом.

У цей період маркшейдер виконує такі роботи: створює планове обгрунтування (аналітичну мережу, теодолітні ходи, закладені за межами промислового контура розсипу, експлуатаційну мережу); не менше ніж 1/3 знаків закріплює довгостроковими пунктами; на кожний кілометр уздовж родовища забезпечує не менше, ніж 3-4 пункти (відстань від них до найвіддаленіших точок при тахеометричній зйомці не повинна перевищувати 200 м; довжина теодолітних ходів має бути не більшою, ніж на 2 км); створює висотне обгрунтування системою реперів, розташованих поза промисловими контурами розсипу.

Від цих пунктів виносять у натуру проектні дані гірничих робіт (межу промислової розробки драгою), площі очистки полігону від рослинності, виконують попереднє розкриття торфів, відморожування порід від вічної мерзлоти тощо.

На основі розвідки та інженерно-технічних досліджень виконують гідрометричні роботи, тобто виявлення водних ресурсів, мете реологічних особливостей району, з’ясування характеру грунтів, розвідка шурфами, свердловинами, канавками по реперній лінії, оконтурювання родовища по площі й за потужністю. Оконтурювання має свою специфіку. полігон має бути безперервним. Для виконання цієї умови іноді включають пусті породи. Це знижує середній вміст металу. Такий самий вплив мають рельєф і гребля.

На цьому етапі потрібна така вихідна документація.

1. Топоплан земної поверхні, план залягання родовища в масштабі 1:2000 (якщо потужність драгової розробки на місяць не менше 3 тис. ) або 1:1000 з перерізом горизонталей через 1 м.

2. План підрахунку запасів корисних копалин у масштабі 1:2000, на який наносяться маркшейдерсько-геодезично основа, всі розвідувальні виробки з їх характеристиками (глибина і потужність пухких відкладів, середній вміст металу з розподілом запасів на балансові та забалансові, межі розповсюдження вічної та сезонної мерзлоти грунту).

3. Геологічні розрізи по головних лініях розвідки, в яких показано склад період, розподіл вмісту металу та глибинною, верхня і нижня межа продуктивного пласта.

4. Картотека всіх розвідувальних виробок.

5. Генеральний план розробки (масштаб 1:50 000 – 1:10 000), на якому мають бути зазначені проектні ходи драги.

6. План підготовчих робіт з відморожування сезонної та вічної мерзлоти.

7. Повздовжній розріз по осі родовища.

8. Проектний план гірничих робіт для кожної драги.

Зйомку бортів верхнього краю драгового забою потрібно проводити в момент їх утворення до зсувних явищ. Драги середньої потужності просувають на 10-12 м за добу, тому зйомку треба проводити через 2-3 доби, оскільки верхній край треба знімати не рідше, ніж через 20-30 м просування драги. Зйомка проводиться тахометричним, рідше - мензульним способом. Точність вимірювання визначається масштабом. Рейку встановлюють у характерних точках через 15-20 м. Під час зйомки затоплених полігонів рейковик перебуває в човні або на підвісному місточку драги і рейкою намацує дно. Точки зйомочного обґрунтовування виносяться на греблі, відвали і залізницю. Іноді зйомки виконують з драги.

Зйомка нижнього краю драгового забою виконується через кожні 10 м. Вибір способу зйомки залежить від глибини стійкості укосів і положення драги відносно берега (віддаленості). Існують такі способи визначення нижнього краю драгового розрізу: влітку – з човна або трапа драги; за закладанням забійного та бортового укосів розрізу; за шкалою закладання нахилу черпакової драги; радіотехнічний; електромеханічний; звуколокаційний.