Авторське право на твір створений за договором найму

Стаття 429. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору

 

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

 

2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

 

3. Особливості здійснення майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, можуть бути встановлені законом.

 

Стаття 430. Права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням

 

1. Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта.

 

У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові.

 

2. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором.

 

Значна кількість творів створюється авторами у порядку виконання ними своїх службових обов’язків. У зв’язку з цим питанню щодо надання службовим творам особливого правового режиму приділяють особливу увагу як на національному, так і на

міжнародному рівні.

Відповідно до законодавства України службовий твір – це твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Основні проблеми, пов’язані з авторським правом на службові твори, виникають при вирішенні питання щодо належності авторських прав, а також про винагороду автору твору.

Національним законодавством різних держав питання про авторське право на службовий твір вирішується по-різному з урахуванням традицій, які склалися при формуванні системи

охорони авторського права.

Законодавством про авторське право США встановлено, що особа, яка є наймачем (роботодавцем) або іншим замовником твору, визнається автором твору і володіє всіма правами на твір, якщо інше не обумовлено в письмовому вигляді з автором твору.

В Німеччині та Франції законодавством про авторське право визначають, що майнові права на комп’ютерні програми, створені у порядку виконання трудових або службових обов’язків, належать наймачу за відсутності між ним і автором іншої домовленості. Щодо

інших службових творів застосовуються загальні норми авторського права. Ця норма щодо визнання за роботодавцем майнових прав на комп’ютерні програми є повторенням норми Директиви ЄЕС 91/250 від 14 травня 1991 року про охорону комп’ютерних програм і

міститься в авторському законодавстві про авторське право більшості держав Євросоюзу.

Швейцарський закон про авторське право і суміжні права не містить будь-яких спеціальних положень відносно службових творів У законодавстві про авторське право і суміжні права держав

Східної Європи, зокрема є стаття, відповідно до якої авторське право на службовий твір належить автору службового твору, а виключне право на використання твору належить - роботодавцю, якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Ці положення узгоджуються з формулюванням Типового закону

Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право і суміжні права.

Щодо питання виплати винагороди авторам службових творів існують дві протилежні думки.

Відповідно до першої - авторська винагорода виплачується авторові у вигляді заробітної плати.

Прибічники іншої вважають, що заробітна плата є винагородою лише за наукову і творчу роботу, а не за промислове чи комерційне використання твору. У цьому випадку повинна бути окрема винагорода в залежності від особливостей використання твору.

Винагорода є сенсом існування самого інституту авторського права, головним об’єктом вимог авторів. На основі цих вимог і постає право, що регулює сферу літературної і художньої власності.

Тому національним законодавством різних держав, як правило, визнається право автора службового твору на отримання, крім заробітної плати, окремої авторської винагороди у зв’язку з використанням результатів його творчої праці.

В Україні, починаючи з прийняття 23 грудня 1993 року Закону України «Про авторське право і суміжні права», декілька разів змінювалися норми законодавства щодо правового режиму службових творів.

Відповідно до статті 20 «Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом» Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 23 грудня 1993 року було встановлено, що авторське право на твір, створений за

договором з автором, який працює за наймом, належить його автору, а виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і

роботодавцем.

Стаття 16 «Авторське право на службові твори» Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року встановлює, що авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і використання службового твору автору належить авторська

винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Таке формулювання норм має ряд недоліків, які негативно впливають на порядок їх практичного застосування. Так, автору службового твору належить тільки «авторське особисте немайнове право». Законодавець не дає відповіді на питання, яке ж саме

«авторське особисте немайнове право» належить автору службового твору, адже автору належать такі особисті немайнові права, як право авторства, право на ім’я, право на захист репутації автора.

Норма щодо можливості врегулювання питання належності майнових прав за трудовим договором (контрактом) не узгоджена із нормами статей 31-33 зазначеного Закону, які регулюють питання відчуження (передачі) та використання авторських прав.

Крім того, неузгодженим є норми статті 16 Закону та норми пункту 2 статті 19, якою встановлено, що видавцям енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань в цілому.

Видавець має право при будь-якому використанні таких видань зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Відповідно до зазначеного маємо, що журналіст або фотограф, який перебуває в штаті газети, не має права претендувати на одержання окремої винагороди за використання газетного матеріалу, який він створив у порядку виконання своїх службових

обов’язків або службового завдання роботодавця. Передбачено, що творча праця цих авторів, оплата якої зазвичай пов’язана з кількістю наданого ними газеті матеріалу, вже повністю оплачена газетою, і остання набула виключне право на використання цього матеріалу.

Зазначені недоліки можуть бути виправлені відповідно до статті 429 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року, якою встановлено, що особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.