Поняття часу відпочинку та його види

Стаття 45 Конституції України закріплює за кожним, хто працює, право на відпочинок.

Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого працівники звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Правове регулювання часу відпочинку включає регламентацію різного роду перерв у роботі (міжзмінних, міжденних, щотижневих, святкових днів, відпусток.

Чинним законодавством України про працю передбачені наступні види відпочинку: 1) перерви в робочому дні (зміні);

2) щоденний відпочинок між робочими днями (змінами);

3) щотижневі вихідні дні;

4) неробочі (святкові) дні;

5) відпустки.

Існують відповідні особливості для кожного із зазначених видів відпочинку.

Так, відпочинок протягом робочого дня (зміни) встановлюється не пізніше чотирьох годин після початку робочого дня (зміни) і не перевищує двох годин, конкретна його тривалість визначається прави­лами внутрішнього трудового розпорядку підприємства. На цей час працівники можуть відлучатися з місця роботи, а на тих роботах, де через умови виробництва таку перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу.

Щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) не може бути менше 12-ти годин. Перехід зі зміни у зміну відбувається за графіками змінності та, як правило, після вихідного дня.

Щотижневих вихідних днів може бути два при п’ятиденному робочому тижні, або один – при шестиденному робочому тижні. Загальним вихідним днем є неділя (якщо інше не передбачено у встановленому законодавством порядку). Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (ст.73 КЗпП) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. Робота у вихідні дні забороняється, вона можлива лише у виняткових випадках з попереднього дозволу профкому й за обов’язковим розпорядженням чи наказом власника.

Святкові і неробочі дні, як вид відпочинку, визначені ст.73 КЗпП. У ці дні робота допускається:

1) на безперервно діючих підприємствах;

2) для виконання робіт з обслуговування населення;

3) для виконання невідкладних ремонтних чи вантажно-розвантажувальних робіт.