Формування компетентнісної особистості

ЕНЕРГОДАРСЬКИЙ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС

«ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД І СТУПЕНЯ

ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД» №6

 

 

ДОПОВІДЬ НА ЗАСІДАННІ МІСЬКОГО МЕТОДИЧНОГО

ОБ’ЄДНАННЯ ВИХОВАТЕЛІВГПД НА ТЕМУ:

«ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ОСОБИСТОСТІ У НАВЧАЛЬНОМУ ТА ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСАХ»

 

Підготувала:

Каленська Марина Ігорівна,

вихователь ГПД

ЕНВК «ЗНЗ І СТУПЕНЯ ДНЗ» №6

спеціаліст

 

 

Енергодар, 20166

Формування компетентнісної особистості.

У Державному стандартібазової і повноїзагальноїсередньоїосвіти (затвердженомупостановоюКабінетуМіністрівУкраїнивід 23 листопада 2011 р. № 1392) даєтьсятлумаченняпонять «компетентність», «ключовакомпетентність», «компетентніснийпідхід»:

- компетентність - набута у процесінавчанняінтегрованаздатністьучня, щоскладаєтьсяіззнань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, щоможутьціліснореалізовуватися на практиці;

- ключовакомпетентність - спеціальноструктурований комплекс характеристик (якостей) особистості, щодаєможливістьїйефективнодіяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевогозмістуосвітніхстандартів;

- компетентніснийпідхід - спрямованістьнавчально-виховногопроцесу на досягненнярезультатів, якими є ієрархічнопідпорядкованіключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності.Результатом такого процесумає бути сформованістьзагальноїкомпетентностівипускниказагальноосвітньоїшколи. Компетентнийвипускник – цежиттєво компетентна молода людина, яка володієжиттєвимикомпетенціями, потрібними для успішногосамостійноговирішенняжиттєвихзавдань,з якими вона зустрічатиметься (абовжезустрічається) в різних сферах власноїжиттєдіяльності (виробництво, політика, життягромади, освіта, сімейнежиття, мистецтво та дозвілля, релігіятощо). Компетентнийвипускникспроможнийзберегти,розкрити, розвинути та конструктивно реалізуватисвійжиттєвий і життєтворчийпотенціал в умовахскладнихвимог і ризиків, яківисуває до перед ним сьогодення.Така характеристика маєсформуватися в процесінавчання і міститизнання, вміння, ставлення, досвіддіяльності й поведінковімоделіособистості.

У системіосвітивважалосяголовнимдатиготовізнання, перевірити, наскількидобревони засвоєні і зрозуміліучням. У новихумовахцього стало недостатньо.Людинінасампередпотрібнінавички критичного мислення з метою розумноговикористанняінформації іконтролювання потоку інформації. Інакшеінформаційні канали будутьуправляти нею.

у сучаснихумовах потреба перевантажуватипам'ятьучняістинами «на всякийвипадок» втратилаактуальність, слідлишенавчитиїхкористуватися ними. Затребуваним єспеціаліст, який не очікуєінструкцій, а вступає в життязіскладенимтворчим, проектно-конструкторським і духовнимдосвідом. Структура ж знаннєвогонавчання не забезпечуєцюфункцію.

Результатом кризизнаннєвоїпарадигмиосвіти є наявністьтакихфактів:

- відмінник, якийзакінчив школу, стає в життінеуспішноюлюдиною;

- учень, щозакінчив школу іззолотоюмедаллю, не витримує конкурсного відбору довищогонавчального закладу;

- молодийспеціаліст – випускниквищогонавчального закладу – довгоадаптується наробочомумісці, хочаобсягпрофесійнихзнань і вмінь, отриманих ним в університеті, єдостатнім;

- у критичний момент виявляється, щоотриманівшколізнання, уміння, способидій недопомагаютьвирішитижиттєву проблему;

- переважнабільшістьзнань і вмінь, отриманих у школі, взагалі не затребувані в житті.

На думку західниханалітиків, українськийвипускник є некомпетентним. Вонинаводятьтакийперелікнекомпетентностігромадянпостсоціалістичнихкраїн (зокремаукраїнців, якихсказаненижчестосуєтьсязначнобільшеніжчехівчиполяків):

• в економічнійкультурі (занепадповаги до праці, недотриманняїїякості,безвідповідальність);

• у правничійкультурі (неповага до законодавства і законотворчості, внутрішняготовністьпорушуватичинні правила і закони, коли вони заважаютьреалізуватиособистіпріоритети);

• у політичнійкультурі (пасивність, нехлюйство, неповага до блага громади,незацікавленістьгромадськими справами, невміннявикористовувати і захищатисвої права та інтереси);

• у культурідіалогу (догматизм, нетолерантність, схильність до пліток, легкістьпривласнення чужих стереотипів);

• в організаційнійкультурі (низькаділоваактивність, схильність до «липової»діяльності та камуфляжу нездарності);

• у технологічнійкультурі (халатність, невмілість, недостатнєзнаннясучаснихустановок та обладнання, брак знань з технікибезпеки і безпекижиттєдіяльності).

Усіціфакти є закономірним результатом навчальногопроцесу в школі, який у своїйоснові є некомпетентнісним.

Отже, актуальністьформуваннякомпетентної особистості в українськійосвітізумовлена широким їївизнанням у країнахЄвропи, Євросоюзу

Формування компетентної особистостів освіті пов’язане з особистісно орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості учня й може бути реалізоване і перевірене тільки в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій.

Cистему компетентностей в освітіскладаютьтакі:

o ключові – тобто надпредметні(міжпредметні) компетентності, які визначаються як здатність людини здійснюватискладні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи відповідні проблеми;

o загальногалузеві – їх набуває учень упродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі у всіх класах середньої школи;

o предметні компетентності – їх набуває учень упродовж вивчення того чи іншого предмета у всіхкласах середньої школи.

Залежно від виду компетенцій (предметні, соціальні, особистісні) шляхи та терміни їх формування в учнів різняться. Таке формування може бути спеціальним (безпосереднім) або контекстним (опосередкованим) іздійснюватись упродовж будь-якого часу — однієї навчальної теми або протягом всього терміну навчання в школі. З цього факту випливає наступна умова формуваннякомпетентнісної особистості в навчанні та вихованні — це чітке визначення вимог до кінцевого рівня сформованості базових компетенцій учнів та до основних етапів їх формування. Третьою умовою є послідовність на різних етапах та рівнях формування змісту шкільної освіти.