Двоїстий характер праці, втіленої в товарі

Відносини власності в Україні

Власність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Отже власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей – продуктів праці. Це – ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці.

Відносини власності, як видно, виникають лише за наявності принаймні двох суб’єктів. Людське суспільство – категорія змінна, оскільки воно постійно знаходиться у стані розвитку. Звідси випливає, що етапи розвитку суспільства відрізняються й системами виробничих відносин, які, в свою чергу відрізняються відносинами власності.

Власність – основна складова економічних відносин, на якій тримається решта складових частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Усвідомлення даного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи. Саме власність обумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті – решт соціальну структуру суспільства.

Власність як економічне відношення формується ще на початку становлення людського суспільства. На привласненні різноманітних об’єктів власності ґрунтуються всі найважливіші форми примусу до праці.Так, наприклад, за античного засобу виробництва примус засновувався на праві власності на раба – безпосереднього виробника, при азіатському способі виробництва – на праві власності на землю, а в період феодалізму – на праві власності на землю і людину одночасно. Але всі вищенаведені методи примусу до праці мають позаекономічний характер, економічний же примус до праці грунтується на власності на капітал і на умови виробництва. Таким чином в розвиненій системі економічних відносин власність відображає найглибинніші зв’язки та взаємозалежності, тобто складає сутність економічного буття.

Проблема дослідження формування систем власності як економічної категорії є центральною проблемою багатьох економічних наук, зокрема політекономії та економічної теорії. Вона виступає предметом ретельного вивчення багатьох вчених – економістів.

Що ж стосується України, то за умов переходу до ринкової економіки неможливо не зачепити власності, саме тому радикальна реформа відносин власності є базовою проблемою сучасних перетворень в українській економіці. Це знову-таки зумовлено тим, що відносини власності складають підвалини будь-якої економічної системи, тому вже встановлені в Україні відносини власності, що складали основу адміністративно-командної системи господарювання не можуть залишитися без змін, бо в противному випадку становлення системи ринкових відносин буде приречене на невдачу, оскільки головною умовою функціонування ринкової економіки є плюралізм форм власності.

Двоїстий характер праці, втіленої в товарі

Конкретна й абстрактна праця. Конкретна праця як творець споживчих вартостей, як корисна праця, що не залежить від суспільних форм, є умовою існування людей, вічною природною необхідністю. Така праця має певну мету, характер операцій, предмет, засоби і результати.

Конкретна праця є історичною формою корисної та цілеспрямованої праці за товарного виробництва.

Конкретна праця — суспільна праця, що витрачається в особливо доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці з певною метою і створює специфічну споживчу вартість.

Так, знаряддям праці сталевара слугує мартенівська піч, кравця — швейна машинка; як предмет праці перший використовує кокс і чавун, другий — тканини, нитки. Результатом праці сталевара є сталь, кравця — одяг. Виокремлення сукупностей якісно різних корисних видів (сімейств, підвидів та ін.) робіт і є суспільним поділом праці. Наприкінці 30-х років у США налічувалося понад 30 тис. занять, ремесел, професій, які приблизно відповідають кількості конкретних видів праці. За наступний період їх чисельність значно зросла (наприкінці 2000 р. у ФРН налічувалося майже 6,7 млн. видів робіт, професій тощо).

Абстрактна праця є суспільною формою витрат фізичних та розумових сил людини, загальною економічною категорією товарного виробництва. При визначенні цієї праці слід абстрагуватися від якісних відмінностей багатьох конкретних видів праці, від її корисних форм. Отже, абстрактна праця є працею взагалі, тобто містить у собі загальне, властиве багатьом (сотням тисяч) видам конкретної праці. Між конкретною й абстрактною працею спостерігається відмінність: у першому разі йдеться про те, як здійснюється праця і що вона виробляє, у другому — скільки праці витрачається і скільки часу вона триває; у першому разі праця характеризується переважно з якісного, в другому — з кількісного боку. В абстрактній праці мають значення витрати людської робочої сили з фізіологічного погляду, витрати людської енергії (м'язів, мозку, нервів).

Абстрактна праця — праця товаровиробника, що характеризується витратою робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, створює вартість і є специфічною формою праці в умовах товарного виробництва.

У цьому розумінні абстрактна праця є суспільною формою праці взагалі, вона виражає відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення споживчих вартостей. Це означає, що абстрактна праця — загальна економічна категорія товарного виробництва, яка відображає відносини між товаровиробниками в процесі порівнювання (через обмін) різних видів праці безвідносно до їх конкретної форми. Тому категорія «абстрактна праця», як і категорія «вартість», має історичний характер. Він полягає у зростанні питомої ваги розумової праці й відповідному зниженні частки фізичної праці, посиленні нервового, психологічного напруження тощо.

При характеристиці корисної праці враховують не лише якість, а й кількість праці за переважання якості праці; при характеристиці абстрактної праці — не тільки кількість, а й якість (проста або складна праця тощо) за домінування кількості праці.

Поділ конкретної та абстрактної праці лише щодо якості й кількості праці був властивий радянській економічній літературі і ґрунтувався на нерозумінні діалектики «Капіталу» К. Маркса. Якщо дотримуватися метафізичного погляду, то на вартість товару жодного впливу не справляє якість праці, її корисність, що суперечить дійсності. Такий підхід робить однобічним як визначення вартості лише ступенем корисності блага та його корисного ефекту для споживача (що властиве концепції «граничної корисності»), так і визначення вартості лише витратами абстрактної праці, чого дотримувалася радянська наука.

Наявність у конкретній та абстрактній праці кількісної та якісної складових зумовлена їх органічною єдністю в товарі, взаємопроникненням протилежностей. Тому конкретна праця не лише переносить вартість засобів виробництва на новостворений продукт, а й формує певну частину вартості. Внаслідок того, що конкретною працею на новостворений товар переноситься вартість використаних засобів виробництва, у вартості (суспільно необхідних витратах) товару враховують витрати не тільки живої, а й уречевленої праці. Однак це не означає, що вартість товару створюється з допомогою таких факторів, як земля, капітал (засобів виробництва — за термінологією західних учених), а отже, що концепція витрат виробництва правильна. У ній трьом факторам виробництва (праці, землі й капіталу) відводиться однакова роль у процесі виробництва, створенні вартості товару. Насправді активну роль відіграє саме праця (особистісний фактор), а вартість засобів виробництва лише переноситься конкретною працею на новостворений продукт.

Основна суперечність товарного виробництва. Розвиток двоїстої природи праці виявляється в русі основної суперечності товарного виробництва — антагонізму між приватною і суспільною працею. Конкретна праця є безпосередньо приватною працею, тобто працею, витраченою приватним власником на своєму підприємстві, особистою справою товаровиробника. Водночас за суспільного поділу праці товаровиробники виготовляють продукти для інших осіб, що надає їхній праці приховано суспільного характеру. Тому для визначення суспільної значущості вкладеної у товар праці необхідна купівля-продаж цього товару на ринку. В первіснообщинному суспільстві праця окремої людини не була особистою справою, а її продукт — приватним продуктом. За дрібнотоварної приватної власності праця кожного окремого товаровиробника є приватною працею з притаманною для неї соціально-економічною відокремленістю. Суспільний характер такої праці виявляється лише в обміні. З погляду відносин безпосереднього виробництва суспільний характер приватної праці полягає в тому, що кожний її вид — лише один з елементів поділу праці й повинен мати на меті задоволення суспільних потреб.

Із розвитком товарного виробництва вартісний характер вироблених речей враховується вже в самому їх виробництві. З цього моменту приватні роботи виробників набувають двоїстого суспільного характеру. Ця двоїстість виявляється в тому, що приватні види робіт є ланками системи суспільного поділу праці, сукупної праці суспільства й водночас задовольняють різні потреби власне товаровиробників, а отже, суспільні потреби.

Переважно таке саме співвідношення приватної та суспільної праці характерне й для капіталістичного виробництва на домонополістичній стадії. Якщо поглиблення суспільного поділу праці у формі загального й особливого сприяло зростанню товарного виробництва й обігу (аналогічно впливало на цей процес розорення дрібних товаровиробників), то одинична форма поділу праці на підприємстві діяла у протилежному напрямі. Так, за каретної мануфактури в одній майстерні об'єднуються різні робітники (кравець, слюсар та ін.), які до того самостійно, кожний окремо, брали участь у виробництві карет. Продукт приватної праці кожного з них був товаром. В об'єднанні капіталіста праця кожного ремісника не виробляє товару (внаслідок його глибокої спеціалізації), перестає бути економічно відокремленою, набуває форми суспільної, за умови, що вироблений кінцевий продукт (карета) буде реалізований на ринку, задовольнить певну суспільну потребу. Ознак безпосередньо суспільної праці приватна праця набуває лише у межах індивідуального капіталістичного підприємства.

У процесі розвитку технологічного способу виробництва, зокрема укрупнення підприємств, зростають масштаби організованого й планомірного виробництва і замість індивідуального характеру виробництва, а отже, приватного характеру праці домінують колективне виробництво і колективний характер праці. Приватна праця домінує на дрібнотоварних підприємствах (які належать окремій особі, максимум — сім'ї й базуються на приватній трудовій власності, наприклад, фермерське господарство, що не наймає працівників). За цих умов суперечність між приватною і суспільною працею набуває форми антагонізму між приватним і колективним характером праці, з одного боку, і суспільною працею — з іншого. Детальніше цю суперечність характеризує процес еволюції товару і товарного виробництва.

Основна суперечність товарного виробництва супроводжується стихійним коливанням цін, розоренням одних і збагаченням інших виробників товарів. Так, у разі невдачі при реалізації виробленого продукту товаровиробник розорюється, поповнює армію тих, хто змушений продавати свою робочу силу. Інший товаровиробник, навпаки, реалізувавши вдало свої товари, поступово збагачується, стає капіталістом-підприємцем.

Історичний характер товару найповніше втілюється в процесі розвитку товарного виробництва.