Поняття та зміст та форми права власності на природні ресурси

Інститут права власності є однім із основних правових інститутів ЕП, оскільки відносини власності виступають передумовою виникнення будь яких інших правовідносин стосовно використання природних ресурсів. Право власності на природні ресурси в об'єктивному значенні слід розуміти як сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні ресурси в Укр..

Відповідно до КУ всі природні ресурси, а саме земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Укр., природні ресурси її континентального шельфу, виключної економічної зони є об'єктами права власності Українського народу і основним національним багатством. Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу. Правовою підставою володіння власника є його право власності. Для інших осіб такою підставою може бути договір з власником, адміністративний акт та інші юридичні факти. ЕП визнає тільки титульне володіння. Якщо особа фактично володіє річчю, але без належної підстави (титулу), вона вважається незаконним власником. Користування — це право власника задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби. Право користування, як і право володіння, може на підставі договору з власником належати і не власнику. Право користування осіб, що не є власниками, похідне і залежне від права власності. Зокрема, орендар може користуватися орендованою земельною ділянкою тільки згідно з договором та цільовим призначенням землі. Виключною правомочністю власника є право розпорядження. Право розпорядження — це визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану природних об'єктів, визначення їх юридичної долі.