Іранський контрнаступ

В середині березня 1982, Іран перейшов у контрнаступ і іракські збройні сили були змушені відступити. До червня 1982, іранці повернули собі терени окуповані Іраком на початку війни. Особливо значення мав контрнаступ в провінції Хузестан під час якого було звільнено Хорремшехр від іракців 24 травня 1982. Усього 7000 іракців були вбиті або поранені в Хорремшехрrі 19000 полонених, у той час як іранці втратили 10000 вояків.

Саддам вирішив вивести війська повністю з Ірану, і розгорнув їх уздовж кордону між Іраком та Іраном.

 

 

Танкерна війна в Перській затоці

Танкерна війна почалася, після того як Ірак напав на іранські танкери і нафтовий термінал на острові Харк у 1984 році. Іран завдав у відповідь удар, атакувавши танкери транспортуючі іракську нафту з Кувейту, а потім на будь-які танкери держав Перської затоки підтримуючі Ірак. Обидві країни нападали на танкери і торгові судна, в тому числі нейтральних країн, у спробі позбавити противника торгівлі. Ірак заявив що всі судна, прямуючі з іранських портів в північній зоні Перської затоки мають бути знищені.

 

Ірак використав свої повітряні сили за для виконання своїх погроз, в першу чергу вертольоти, F-1 «Міраж» і МіГ-23 й протикорабельні ракети Exocet. Після неодноразових іракських нападів на експортні об'єкти Ірану головним чином на острові Харк, Іран напав на кувейтський танкер поблизу Бахрейну 13 травня 1984, і саудівський танкер в саудівських водах 16 травня. Напади на кораблі нейтральних держав в Перській затоці різко збільшилися після цього, і цей етап війни між Іраком і Іраном був названий «Танкерной війною».

 

Корабель ВМС США, Старк був вражений 17 травня 1987, двома протикорабельними ракетами Екзосет, що були запущені іракськими F-1 Mirage.

 

На шляху до припинення вогню

У 1987 розпочата нова хвиля іранських наступів проти цілей, на півночі і півдні Іраку. Іранські війська почали операцію Кербела 5 у спробі захопити Басру, але були відбиті після більш ніж два місяці бойових дій, втратити склали 20,000 іракців і 65000 іранців. Серед загиблих був командир іранських військ Хоссейн Харразі. Іранці зазнали великого успіху наприкінці цього року на півночі Іраку під час операції Наср 4 і Кербела 10, погрожуючи захопити багаті нафтою околиці іракського міста Кіркук та інші північні родовища. Тим не менш, іранські війська не змогли розвинути наступ. 20 липня, Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 598, в якій був заклик до припинення бойових дій і повернення до довоєнних кордонів.

 

У липні 1988 року іракські літаки скинули хімічні ціанідні бомби на іранське курдське село Зардан (як це було чотири місяці до цього з курдським селом Халабджа). Сотні людей було вбито відразу, а що залишилися в живих все ще страждають від різних фізичних і психічних розладів. Після цих великих невдач, Іран прийняв умови резолюції Ради Безпеки ООН 598 і 20 серпня 1988 мир було відновлено.

 

ОМІН розпочав операцію Мерсад вже після того як іранський уряд прийняв резолюцію 598. Хоча іракські війська атакували Хузестан, моджахеди атакували західний Іран біля Керманшаху, де були дислоковані частини КСІ. При цьому моджахеди мали авіаційну підтримку іракської авіації. Іранці висадили десант в тилу моджахедів, але зустрілись з запеклим опором. Через міжнародний тиск з припинення війни, Саддам Хусейн скасував авіаційне прикриття моджахедів, чим скористались іранці. Операція закінчилася поразкою моджахедів. Кількість загиблих під час операції 2.000 — висоти 10.000 вояків.

 

Наслідки війни

 

Ірано-іракська війна завершилася без переконливої перемоги однієї із сторін, хоча обидві заявили про свою військову перемогу. Економічний збиток від бойових дій для Іраку і Ірану оцінювався в 350 мільярдів доларів. Війна забрала життя близько 1 мільйона осіб.

 

Війна призвела до появи у Іраку значної заборгованості перед низкою арабських країн. Зокрема, борг Іраку перед Кувейтом перевищив 14 млрд доларів, що стало однією з причин, що підштовхнули Саддама Хусейна в 1990 році до рішення вторгнутися до Кувейту.

 

Країни НАТО, так як і країни радянського блоку, підтримували Саддама Хусейна, сприймаючи його як менше зло і як засіб стримування ісламської революції. Основним західним постачальником зброї була Франція. Але головним джерелом іракських озброєнь був Радянський Союз, який розраховував на Саддама як союзника в антиімперіалістичній боротьбі і тому пожертвував іракськими комуністами — однією з найсильніших і найпопулярніших компартій третього світу. Ця політика значною мірою сформувала режим в Багдаді, який зробив з війни один головний висновок, — що йому все зійде з рук до тих пір, поки він зможе розігрувати радянську карту перед США і навпаки, і лякати весь світ ісламською небезпекою. Адже будь-які жорстокості відносно власних громадян і навіть направлена проти іракських курдів газова атака в Халабджі не викликали широкого обурення у світі, ця новина була фактично проігнорована — і на Заході і на Сході.