Процес доказування у кримінальному провадженні та його елементи

- Місце доказування у кримінально-процесуальній діяльності

Доказування є стрижнем кримінально-процесуальної діяльності, воно має в ній найбільшу "питому вагу". За влучним висловом П. А. Лупінської, доказування становить "серцевину кримінально-процесуальної діяльності".

доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, + нор­мативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є дока­зове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази).

- Поняття «процесу доказування»

Процес доказування — це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуаль­них джерел, обгрунтування висновків з метою встанов­лення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

- Елементи (етапи) процесу доказування

Збирання

Перевірка

Оцінка

- Способи збирання доказів сторонами провадження

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

- Засвідчення і закріплення доказової інформації

Фіксація (закріплення) доказів один із елементів такої складової частини доказування як збирання доказів. але дехто з авторів вважає, що фіксація - це не частина збирання доказів, а самостійний елемент доказування.

крім засвідчення фактів, фіксація доказової інформації має на меті закріплення фактичних даних. Отже, на перший план у процесуальному розумінні фіксації доказів виступає суворо регламентована процесуальна форма посвідчення й закріплення фактичних даних.

М. Костін з цього приводу зазначає, що процесуальне закріплення фактичних даних не можна вважати самостійним елементом доказування, тому що воно є необхідною складовою будь-якої слідчої дії, що проводиться з метою збирання чи перевірки доказів.

- Поняття і зміст перевірка доказів

Всі зібрані по справі докази повинні бути обєктивно перевірені. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі.

У науці кримі­нального процесу є загальновизнаним положення, що логічний етап перевірки доказів починається з їх аналізу й синтезу. Аналіз проводиться шляхом умовно­го роз'єднання змісту й джерела. Аналізуючи зміст доказу, суб'єкт доказування
більш глибоко пізнає його узгодженість чи неузгодженість з іншими доказами і таким чином збільшує своє уявлення про обставини події, що досліджується, або доходить необхідності отримати нові докази. Самостійний аналіз джерела доказу надає можливість виявити його особливості, які дозволяють вести мову про об'єктивність і правдивість джерела. Зокрема, на показання свідка можуть впливати його вік, професія, стан здоров'я і органів чуття, обставини сприй­няття подій та явищ, соціальні ознаки, зумовлені рівнем інтелекту, службовим і сімейним статусом тощо. Аналіз доказів передбачає і їх синтез, тобто перевірку в сукупності. Такий підхід до перевірки доказів дає можливість аналізувати їх з точки зору суперечливості або достовірності, повноти чи неповноти, логічного зв'язку або відсутності такого тощо.

- Способи перевірки доказів

Основні способи перевірки доказів — ана­ліз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказа­ми та їх джерелами, провадження повторних або нових слідчих і судових дій. Деякі процесуальні дії в основному призначені законом і використовуються на практиці саме для перевірки уже наявних у справі доказів та їх джерел

- Поняття і зміст оцінки доказів. Правила оцінки

оцінка доказів визначається як розумова, логічна діяльність, що при­зводить до таких правових ознак доказів, як допустимість, належність, досто­вірність та достатність кожного окремого доказу та їх сукупності для форму­лювання висновків, рішень у справі. Оцінка джерела доказів з точки зору повноти відомос­тей, які в ньому містяться, здійснюється шляхом зіставлення відомостей, що відносяться до однієї і тієї ж обставини, із відповідним змістом аналогічного джерела доказів (наприклад, показань обвинуваченого, що одержані у різний час або під час проведення різних слідчих дій: допиту, очної ставки тощо).

оцін­ку становить суто розумовий (логічний) процес. Досліджується зміст усіх зібраних і перевірених до­казів, а також кожного доказу окремо, зв'язки і відносини між ними, обставини, котрі ними встановлюються.

Правила оцінки доказів:Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд ja своїм внутрішнім пере­конанням, яке грунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись зако­ном, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, до­стовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили.