Поняття про сприймання. Загальні особливості сприймання та його компоненти
Безпосередньо контактуючи з навколишнім світом, людина одержує інформацію не лише про певні властивості та якості, що притаманні певним об’єктам чи явищам, відчуваючи їх, а й відомості про самі об’єкти як цілісні утворення.
Сприймання – це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ загалом, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.
Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словами), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання, активність.
У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності. Сприймань поза відчуттями не буває.
Сприймання як психічний процес відображення предметів, явищ дійсності у сукупності їх різноманітних властивостей і частин, зв’язаних з розумінням цілісності відображуваного. Результат сприймання – це цілісний образ предмета, а – відчуття є орієнтувально-дослідницькою реакцією суб’єкта на окремі якості.
|
|
Перцептивна діяльність – це відображення дійсності органами чуття при обов’язковій участі рухового аналізатора. Вона підсилює введення інформації, оптимізує процес відчуття. Загальною спільною рисою відчуттів і сприймання є їх виникнення в момент безпосереднього впливу світу на аналізатор, але за своїм змістом ці два процеси різні.
Фізіологічними основами сприймання є складні нервові процеси в корі головного мозку. Це результат комплексної діяльності системи аналізаторів. Первинний аналіз, який здійснюється ще в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових ланок аналізаторів.
Розрізняють сприймання:
1. За сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові). На відміну від відчуття, специфічне у сприйманні полягає у тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кінестетичних відчуттів, зору і слуху. При цьому один із різновидів сприймання постає як провідний, а інші – як допоміжні.
2. За відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні). Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання – сприймання змісту, розуміння понять і термінів, посиленої дії пам’яті, уваги, мислення. Емоційне постає при сприйманні художніх, мистецьких творів.
|
|
3. Залежно від форми існування матерії (сприймання простору, сприймання руху, сприймання часу).
Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об’єктом їх є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу.
При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії (неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, вігнутості). Наприклад, пряма паличка, занурена у склянку з водою, здається зігнутою; розмір сонця вранці та ввечері здається великим, порівняно з тим, як воно сприймається в зеніті).
У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація (пристосування) – зміна товщини опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета та конвергенція – спрямування очей на предмет сприймання.
Сприймання руху – відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета.
Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття).
4. Залежно від міри складності, розгортання самого процесу (миттєве або поетапне).