Задум і здійснення

Бачення Меншикова

Суриков пейзажист

«Мінусінськ», акварель.

Дев'ятнадцяте століття - століття переоцінки жанру пейзажу, його піднесення і в моді, і в комерційній вартості, і в повернені йому мистецького престижу. До створення пейзажів бралися навіть митці, в творчому доробку яких пейзаж не посів значного місця (Рєпін Ілля Юхимович, Врубель Михайло Олександрович). Власні спроби в пейзажному жанрі зробив і Суриков, серед перших - два варіанти «Сенатської площі з монументом Петру І». Могутній міський пейзаж Москви подав художник і в картині «Ранок стрілецької страти», дозволивши собі лише подати більш тісно реальні архітектурні споруди.

Надалі пейзаж ніби зникає у майстра як самостійний жанр, але залишається у його попередніх ескізах до епічних історичних полотен. В 20 столітті, коли ескізи майстрів минулого набули самостійнї естетичної вартості, пейзажні замальовки Сурикова цікаві не тільки як штудії, необхідні як середовище його історичних композицій, а й як самостійні твори (ескіз дерев до «Боярині Морозової», «Дахи під снігом», акварель «Санта Марія дель Фьоре. Флоренція», «Собор Сан Марко. Венеція», «Мінусінськ»).

Творчий процес наздоганяв митця у несподіваних місцях. Вліку 1881 року, в дощові дні перебування з родиною в сільці Перерва неподалік станції Любліно Суриков наштовхнувся на новий для себе сюжет - заслання князя Меншикова. Тісна селянська ізба, глухотинь, нудьга і неможливість працювати і навіть вільно дихати - повернули уяву художника до чужої біографії, до сильної особи, що влучно використала щасливий випадок, піднялася до вершин влади і все втратила. Суриков згадував (російською):

... я жил под Москвой на даче, в избе крестьянской. Лето дождливое было. Изба тесная, потолок низкий. Дождь идет, и работать нельзя. Скушно. И стал я вспоминать: кто же это вот точно так же в избе сидел. И вдруг... Меншиков... Сразу все пришло - всю композицию целиком увидел. Только не знал еще, как княжну посажу.

Княжну, що огорнулася в коштовну шубу, він напише пізніше з власної дружини. Та хворіла і мерзла, сіла біля грубки, не скидаючи шуби. Обличчя було сумне, в очах така туга, ніби власну загибель передбачати почала. Художник так і намалював її спочатку аквареллю, а потім переніс цю трагічну постать в картину. Це один з кращих жіночих образів в картинах митця, споріднених з чорницею в «Боярині Морозовій» чи навіть з самою Морозовою.

Морозова Ф.П. - центральна постать картини

Задум створити полотно про бояриню Морозову виник навіть раніше, ніж задум про «Меншикова», що навернув творчу енергію Сурикова не до років могутності і тріумфу баловня безродного, а до ніщівної поразки його останніх днів. Але художник дав собі відпочинок і створив спочатку «Меншикова в засланні в Березові».

Праця над «Морозовою» - розтяглась на роки. Картина писалася шматками, після віднайдення і потрібних натурників, і потрібного речового реманенту. Так, різьблений дерев'яний посох художник побачив у незнайомої богомолки (в картині - той в руках паломника). Юродивого - писав з ринкового алкоголіка, якого просив сідати у сніг. Якось в запалі Суриков сказав, аби він писав сцену аду, то й натурників садовив би у полум'я - і сам би у те полум'я сідав. Митець волав правди, а не віртуозної фантастики в історичних картинах.

Ескізи до картини «Бояриня Морозова»