Види уяви

Вступ

Змiст

Итоговый предметный тезаурус курса

Цель: Обучение приемам самоанализа и самокоррекции в современной коммуникативной деятельности. Тест на определение степени знакомства реципиентов со словарем специалиста по связям с общественностью

Слово	Знакомо ли Вам это слово? (да/нет)	Что означает это слово?	Напишите другое слово, похожее на это по значению
Коммуникация
Социология
Психология
Функция
Деятельность
Ситуация
Общение
Имидж
Антропология
Семантика
Прагматика
Высказывание
Устная речь
Текст
Нормативность
Языковая личность
Стиль
Дискомфорт
Компетентность
Публичность
ИНформативность
Оптимизация
Когнитивность
Типология
Адресность
Этика
Конфликтность
Речевое поведение

Вступ

1. Психологічна характеристика поняття «уява»

2. Види уяви

3. Функцii уяви

4. Механiзм розвитку уяви

Висновок

Список лiтератури

Уява, як психічний процес, привертає до себе увагу з боку дослідників в області психології протягом багатьох років, а саме з того часу, коли у науковому просторі народилась наука психологія – у 1879 році. Проблема уяви і ії розвитку належить до мало вивчених у психології, хоча відтоді уяву намагається дослідити не одна психологічна школа. Провідну ж роль в дослідженні цього процесу займає саме вітчизняна психологія, в якій вивчення сутності й розвитку уяви пов'язують, передусім, з роботами Л.С. Виготського.

Сучасна психологія приділяє невиправдано мало уваги вивченню цього процесу, адже доведено, що уява є невід'ємним компонентом творчої діяльності, а тому й життєдіяльності повноцінної особистості. Сьогоденні соціальні, політичні, технічні, наукові, екологічні умови мають невід'ємний вплив на розвиток особистості, зокрема на розвиток ії психічних пізнавальних процесів, в тому числі – на уяву. Тому перед сучасною психологією постає завдання, що направлене на більш глибоке вивчення уяви і процесу їі розвитку з урахуванням сучасних новоутворень людства і умов його розвитку.

1. Психологічна характеристика поняття «уява»

Людина як суб'єкт діяльності, не тільки споглядає і пізнає світ, а й змінює, перетворює його, створює щось нове. Але для того, щоб втілювати ці перетворення в зовнішньому світі, необхідно вміти здійснювати це в думках. Саме це і забезпечує наша уява. У науковій літературі існує дуже багато підходів до визначення уяви. Звернемося до деяких з них і визначимо основні особливості уяви. За визначенням П.Я. Гальперіна уява - це психічний, пізнавальний процес, що полягає у створенні образу предмета чи ситуації шляхом перебудови наявних уявлень (сприйнять). Здатність до уяви властива тільки людині, як одна з фундаментальних характеристик людської суб'єктивності, що відрізняє її від усіх інших істот. Вона протиставляється процесу наслідування та імітації. Уява виникає з потреби людини передбачити, пояснити, заглянути в майбутнє, щоб якось вплинути на нього [11]. «Філософський словник» визначає уяву як «здатність створювати нові чуттєві чи розумові образи в людській свідомості на основі перетворення отриманих від дійсності вражень».

У самому широкому сенсі, під уявою розуміють будь-який процес, що протікає в образах. Проте образи уяви відмінні від образів пам'яті й сприйняття, тому що вони представляють собою щось нове, те, що ще не існувало в дійсності. Тому виникає необхідність позначити уяву в більш вузькому сенсі, який розкриває С.Л.Рубінштейн: «Уява – це відліт від минулого досвіду, це перетворення дійсного та породження на цій основі нових образів, що є продуктами творчої діяльності та прообразами для неї». І разом з тим, образи, створені в уяві, завжди опираються на реальні образи сприйняття і пам'яті, що зазначає Л.С. Виготський: «…зв'язок уяви з дійсністю полягає в тому, що кожне створіння уяви завжди будується з елементів, взятих з дійсності і тих, що містяться в попередньому досвіді людини». Проте, в новому образі ці елементи перетворені, змінені, з'єднані в незвичайних поєднаннях. Беручи до уваги таку складну функціональну будову, Л.С. Виготський вважає адекватним застосування поняття психологічної системи для визначення процесу уяви.

У зарубіжній психології існує декілька точок зору на уяву та її сторони. Концепція одних (ідеалістів) зводиться до того, що стверджується повна спонтанність уяви, незалежність від дійсності. Такий погляд є принципово не вірним. Насправді уява людини детермінована об'єктивною дійсністю і спрямована на її відображення. Представники асоціативної психології В.Вундт, Т.Рібо та інші намагалися звести фантазію до інших психічних процесів або їх комбінації. При цьому вона втрачала свою самостійність, і в одних випадках її розглядали як комбінацію розуміння і волі, а в інших як комбінацію сприймання, пам'яті та інтелекту.

По суті, уява є і процес і результат перетворюючої діяльності. Процес перетворення наявних образів дійсності у нові образи уяви не є чисто довільною їх зміною. Основний механізм роботи уяви лежить в особливостях її образів і є можливим завдяки таким їхнім характеристикам, як гнучкість і динамічність[9]. Цей механізм уяви знаходить своє вираження в типових способах і прийомах перетворення дійсності.

Одним з найбільш поширених способів такого перетворення є комбінування – поєднання наявних в досвіді елементів у незвичайних комбінаціях. Це процес істотного перетворення, узагальнення та синтезу елементів, що призводить до народження нового цілісного образу. Комбінування регулюється і спрямовується певною тенденцією, що полягає в мотивах діяльності уяви, що наповнює його змістом. Цей прийом знаходить застосування як в науці, так і в мистецтві. Приватним випадком комбінування є аглютинація – створення нових образів на підставі «склеювання» уявлень[10].

Іншим прийомом перетворюючої діяльності уяви є акцентуювання деяких сторін явища, що відображується – підкреслення тих чи інших рис. Це досягається на основі виділення, абстрагування і перетворення істотних, характерних і загальнозначущих особливостей образу. Акцентуювання стосується двох аспектів: кількісного аспекту та аспекту типізації. Кількісний аспект виражається у зміні величин, у зменшенні (літоти) і збільшенні (гіперболи), що знов-таки є мотивованим якоюсь змістовною тенденцією. Лінія ж типізації, так би мовити специфічного узагальнення, призводить до узагальненості нового образу. Акцентуювання окремих рис поєднується з низкою інших перетворень, в результаті чого перетворюється весь образ в цілому, набуваючи узагальнений характер[3].

Фізіологічну основу уяви складають залишкові процеси збудження і гальмування, іррадіації і концентрації, позитивної та негативної індукції, аналізу та синтезу в кіркових відділах різних аналізаторів. У результаті такої складної нервової діяльності, з раніше не об'єднуючихся один з одним тимчасових зв'язків утворюються нові поєднання, що складають основу уяви. При цьому важливе значення має друга сигнальна система, слово, тому що всі наочні образи нерозривно пов'язані з ним. Як правило, слово служить джерелом появи образів уяви, контролюючи шлях їх становлення, є засобом їх утримання, закріплення і зміни[5].

Неважко помітити, що уява є однією з фундаментальних характеристик особистості. По-перше, уява тісно пов'язана з такими пізнавальними процесами, як сприйняття, пам'ять і мислення, а також з емоційними процесами. По-друге, в перетворюючої діяльності уяви позначаються мотиви і цілі особистості, її потреби та інтереси, почуття і бажання. «Уява, таким чином, не абстрактна функція, а закономірно виступаюча сторона свідомої діяльності» – говорить С.Л. Рубінштейн[8]. Проте, різні види та рівні спрямованості особистості не тільки виявляються в уяві, але й породжують різні види уяви.

Виділення різних видів або рівнів уяви визначається в першу чергу тим, наскільки свідомо і активно ставлення людини до цього процесу. На нижчих його етапах, процес уяви має мимовільний, несвідомий, хаотичний характер. Однак вищі форми уяви пов'язані вже зі свідомим, активним ставленням людини до процесу формування образів[4]. Отже розрізняють мимовільну (пасивну) і довільну (активну) уяву.

У нижчих, мимовільних формах, уява виявляється у створенні нових образів під впливом малосвідомих або несвідомих потреб, потягів, установок. Вона здійснюється без певного наміру з боку людини, при ослабленні свідомого контролю за перебігом своїх уявлень. При такому вигляді уяви, образи швидше самостійно трансформуються, ніж формуються. Цей процес уяви протікає зазвичай на нижчих рівнях свідомості, в сновидіннях, в дрімотному стані, в мріях, в стані «бездумного» відпочинку. При цьому образи виникають мимоволі, замінюються, з'єднюються і змінюються самі по собі, приймаючи нерідко найфантастичніші і незвичайні форми.

У вищих, довільних формах уяви, відбувається дійсне, свідоме, навмисне формування і перетворення образів, відповідно до поставлених людиною цілей. Вона здійснюється за допомогою вольових зусиль. При такому виді уяви, людина, як правило, усвідомлює мотиви перетворюючої діяльності, розуміючи заради чого вона продукує образи. Найбільш яскраво довільна уява проявляється в ігровій діяльності, а також у трудовій [9].

Розрізняють також відтворюючу і творчу уяву. У ході відтворюючої уяви, так само як і при всіх видах цього процесу, формуються нові образи, але вони є новими для цієї людини, тобто суб'єктивно нові, тоді як об'єктивно, предмети, що відповідають наявним образам, вже існують у загальнолюдській культурі. Цей процес полягає в тому, що людина уявляє, відтворює те, що сама вона не сприймала, проте чула або читала. Подібне відтворення образів може відбуватися на підставі словесного (усного або письмового) опису, сприйняття зображень у вигляді картин, схем, карт, креслень, уявних і матеріальних моделей. Такий вид уяви є основою передачі загальнолюдського досвіду. Творча ж уява полягає в самостійному створенні об'єктивно нових образів, які реалізуються в оригінальних продуктах діяльності. Такий вид уяви знаходить застосування як у мистецтві, так і в науці. Різновидами творчої уяви є ті специфічні види уяви, які є результатом різних видів творчої діяльності. Так розрізняють конструктивну, художню, технічну, музичну та інші види уяви у відповідності з тими специфічними видами творчої діяльності, результатом розвитку якої вони є [2].

Залежно від характеру тих образів, якими оперує уява, виділяють також абстрактну і конкретну уяву. Таке розрізнення можливо завдяки різноманітності образів, що продукуються уявою. Абстрактна уява, на відміну від конкретної, використовує образи більш узагальнені та генералізовані [1].

Необхідно також розрізняти види уяви по відношенню до реальності, до майбутнього: мрія і фантазія. Мрія завжди є образ бажаного майбутнього, стимулюючи нас до діяльності, покликаної втілити мрію у дійсність, вона спрямована на перспективи життя і діяльності конкретної особистості. Д.І.Писарєв писав: «Якщо б людина була абсолютно позбавленою здатності мріяти… якщо б вона не могла б хоч зрідка забігати вперед і споглядати уявою своєю в цілісній і закінченій картині те саме творіння, яке тільки-но починає складатися під його руками, – тоді я рішуче не можу уявити, яка спонукальна причина примушувала б людину робити і доводити до кінця великі і виснажливі роботи в галузі мистецтва, науки та практичного життя…». Однак мрія продуктивна лише в тому випадку, коли вона дійсно пов'язує образ бажаного майбутнього з дійсністю. В іншому випадку, мрія стає порожньою мрійливістю, фантазією, перетворюючись зі стимулу діяльності в її замінник. Образи мрії і фантазії відрізняються яскравим, живим, конкретним характером та емоційною насиченістю, стаючи привабливими для суб'єкта [1].

Таким чином, уява входить у наше життя в різних формах і проявах. Роль уяви залежить від того, в якій мірі уява включена в реальне життя особистості. У зв'язку з цим, слід розглянути ті специфічні функції, які виконує уява.