Націон. політика Сардинського к-ва. Перша війна за незалежність

На хвилі патріот. піднесення король П'ємонту Карл Альберт оголосив Австрії війну 24.03.1848 під гаслом об'єднати Пн.Іт. під своєю владою. До нього приєдн. військові сили Папської обл., Тоскани, Неапол. к-ва. Помітну роль у війні відіграли численні загони добровольців, у тому числі «червоносорочечники» Дж.Гарібальді, який повернувся з Пн.Америки. В цей час розгорнулася вирішальна б-ба Рісордж. й закладалися основи ств. майбутнього Іт.к-ва. Радикально-демокр. сили посилили критику монархій, папи Пія ІХ, наполягали на скликані загальноіт. Установчих зборів. З початку війни за незалежність відбувся розкол партріотичного табору, що мало негативні наслідки для револ. перетворень і для об’єднання Італії. Нац-визв. Рух очол. напівфеодальні іт. монархи,що боялися перемоги народу більше ніж австрійської. В травні 1848 в Неаполі було розігнано парламент, який тільки розпочав роботу, фактично були анульовані конституц. реформи. 26.03.1848 пємонтська армія перейшла кордон Ломбардії, але австр. вирішального удару не наносила, монархи боялись втратити трон. 29.04 папа Пій9 подав сигнал про заступлення реакції, відізвав свої війська з поля бою- рухи у Римі, невдовзі папу підтер. Ліберали-відізван. рим.загін з Ломбардії. 15.05 1848 неаполітан. Король- держ. переворот: у відставку уряд, не визнав парламент, ств. на основі конституції. Це спровокувало повст. демократів. 25.07.1848 деморалізована довгою бездією пємонтська армія була розбита австр. ген.Радецьким під Кустоццією, відступали до Мілану. Револ маси вийшли на вулиці іт. міст, вимагаючи активних військових дій. 3.08 Карл-Альберт фактично без бою віддав Мілан австр. 11.08 командування пємонтської армії- Перемиря Саласко з австрійцями: залишали австр. Ломбардію, венеціанські провінції, Модену, Парму.

44. Сардинське королівство у 1850-х рр. Друга "війна за незалежність" 1859 р.

У 50-ті роки XIX ст. виявилося два шляхи об'єднання Італії. 1) республікансько-демократичний; 2) помірковано-ліберальний. Перший шлях представляв Дж. Мадзіні — один з керівників революційної організації «Молода Італія», яка пропагувала терор, як засіб зміни політичного режиму, підпільну боротьбу, змови та повстання. Після кількох спроб підняти повстання (Мілан, Неаполь) рух зазнав невдачі і розколовся.
У 1857 р. під керівництвом К. Кавура в П'ємонті було створено «Італійське національне товариство», гаслом якого було об'єднання Італії під скіпетром Савойської династії.
До цього товариства було запрошено Дж. Гарібальді, який обійняв посаду віце-голови. Відділення «Національного товариства» створювались і за межами П'ємонту, у результаті чого воно набуло загальнонаціонального характеру.
У 1858 р. Сардинське королівство уклало союз із Францією проти Австрії. Військові приготування П'ємонту занепокоїли Австрію, і вона оголосила віїсту. Проте франко-італійська армія перейшла в наступ, у битвах під Мадменто, Сольферіно і Сан-Мартіно розгромила австрійців і визволила Ломбардію. В італійських державах Модені, Пармі, Тоскані вибухнули народні повстання. Ці держави вирішили приєднатися до П'ємонту. Аж тут Наполеон III, порушивши свої союзницькі зобов'язання, уклав мир з Австрією (1859 p.). За цим договором Австрія передавала П'ємонтові Ломбардію, а Франція одержувала Савойю та Ніццу. Інші держави Італії поверталися під контроль Австрійської імперії. Однак італійці не бажали більше підкорятися австрійцям. Відновити старі порядки в Модені, Пармі й Тоскані для австрійців стало неможливим. На початку 1860 р. з ініціативи Кавура в державах,що повинні були повернутися під зверхність Австрії (Тоскана, Модена, Парма,Романья), було проведено плебісцит про злиття цих держав із Сардинським королівством. За його результатами ці герцогства приєдналися до П'ємонту.Наполеон III погодився на це об'єднання в обмін на передані йому П'ємонтом території - Савойю та Ніццу.Згодом більша частина Північної Італії також приєдналася до П'ємонту.
У 1860 р. вибухнуло повстання в Палермо. На допомогу повсталим прибула тисяча добровольців на чолі з Гарібальді. Оскільки більша частина з них буда одягнена в червоні сорочки, їх назвали «червона тисяча». За три місяці повстанці завоювали всю Сицилію. Кавур захопив Папську область (без Риму). Війська Гарібальді захопили Неаполь, до якої ввійшов згодом зі своєю армією і Кавур.
Наприкінці жовтня 1860 р. «Національне товариство» про вело референдум на Півдні Італії. Його результатом став перехід цього регіону під владу Сардинського королівства.