2018-03-09
252
Постійне удосконалення організації виробництва та поглиблення спеціалізації підприємств потребує установлення постійних і тривалих виробничих зв’язків між промисловими підприємствами, сумісно виготовлюваних однорідну спеціалізовану продукцію як у складі об’єднань, так і самостійно. Такі виробничі взаємовідносини характеризують кооперацію, яка широко використовується в об’єднаннях різних видів. Кооперування підприємств об’єднання – це встановлення раціональних взаємозв’язків між виробництвами в межах об’єднання.
Процеси кооперування – це поставки комплектуючих і виконання робіт для потреб певного виробництва, зв'язок постачальника з покупцями певного виду продукції або орієнтація підприємства-постачальника на потреби певних споживачів, які продовжують формувати напівфабрикат. Підприємство-постачальник зобов’язане відповідати певним вимогам підприємства-споживача.
Кооперування необхідно відрізняти від матеріально-технічного постачання, яке охоплює зазвичай разове постачання сировини, палива та стандартних виробів і напівфабрикатів.
Як свідчить досвід, кооперування відіграє значну роль у мобілізації виробничих ресурсів, у покращенні використання виробничих потужностей, у вирішенні серйозних проблем, пов’язаних зі швидким нарощуванням випуску певної продукції та освоєнням виробництва складної продукції.
Форми кооперування:
за галузевим принципом: внутрішньогалузеве й міжгалузеве;
за територіальним принципом: внутрішньорайонне й міжрайонне;
за предметами кооперування: агрегатне, подетальне, технологічне.
Внутрішньогалузеве кооперування – це кооперування підприємств у межах однієї галузі. Міжгалузеве кооперування – це кооперування між підприємствами різних галузей.
Внутрішньорайонне кооперування – це виробничі зв’язки між підприємствами, які розташовані в межах одного крупного економічного району, наприклад, центрального району України, півдня України тощо; один з важливих факторів комплексного розвитку регіону, необхідна умова раціоналізації перевезень, кращого використання місцевих ресурсів і виробничих потужностей. Міжрайонне кооперування – встановлення виробничих зв’язків між підприємствами, розташованими в різних економічних районах.
Агрегатне кооперування передбачає, що головне підприємство, яке випускає складну продукцію, отримує від інших підприємств готові агрегати, які використовуються для комплектування продукції головного підприємства. Наприклад, на засадах агрегатного кооперування здійснюється постачання електродвигунів, генераторів, насосів, компресорів та інших виробів головним підприємствам. Ці вироби часто називають комплектуючими, оскільки вони дозволяють здійснювати випуск комплектної продукції на головному підприємстві.
Подетальне кооперування передбачає, що головне підприємство отримує від підприємств-суміжників деталі й вузли. Таким є постачання, наприклад, радіаторів, карбюраторів для тракторних заводів.
Технологічне кооперування полягає в тому, що одне підприємство постачає іншому певні напівфабрикати або виконує окремі технологічні операції. Наприклад, постачання пряжі для текстильних фабрик, виконання гальванічних робіт тощо. Усі ці види кооперування дають змогу використовувати економічні переваги спеціалізації виробництва.
Кооперування може здійснюватися і між підприємствами, які не перебувають у прямій виробничій залежності між собою. Виробничі зв’язки між ними виникають унаслідок надлишку виробничих потужностей на одному підприємстві й дефіциту аналогічних потужностей на іншому. Наприклад, на одному підприємстві є надлишок ливарних потужностей, а на іншому – ливарне виробництво не задовольняє потреби підприємства. Кооперування в даному випадку виступає як один з методів завантаження потужностей на одному підприємстві та ліквідації вузьких місць на іншому.
Для оцінки рівня кооперування використовуються наступні показники:
кількість підприємств, які кооперуються з даним підприємством. При цьому окремо підраховується кількість підприємств-постачальників і підприємств-замовників. Наприклад, автомобільні підприємства кооперуються із сотнями підприємств, тоді як виробничі зв’язки верстатобудівних підприємств обмежуються невеликою кількістю кооперованих підприємств;
питома вага напівфабрикатів і виробів, які входять по кооперації в собівартість готових виробів, виготовлюваних на даному підприємстві;
питома вага напівфабрикатів, які підприємство виготовляє "на сторону", у загальному їх випуску та у випуску всієї продукції;
загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному й вартісному вираженні.
Кооперуванню й спеціалізації належить значна і зростаюча роль у розвитку підприємств об’єднання, оскільки вони дають змогу поліпшити використання їхніх виробничих потужностей.
Для визначення економії за рік, що отримується від підвищення рівня кооперування, співставляють собівартість продукції після і до підвищення рівня кооперування за формулою
де С1 і С2 – собівартість одиниці продукції до і після підвищення рівня кооперування; Стр.1 і Стр.2 – транспортні витрати на одиницю продукції, що випускається до і після підвищення рівня кооперування; N – річний обсяг випуску продукції.
Як свідчить практика, спеціалізовані підприємства мають значні переваги, одна з яких полягає в тому, що в них виникають більш стійкі зв'язки з постачальниками й споживачами, а відтак спрощується й вдосконалюються матеріально-технічне забезпечення та збут. Спеціалізовані підприємства працюють в умовах більш обмеженої номенклатури, сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, які постачаються по кооперуванню. У сучасних умовах спеціалізація підприємства неминуче веде до розвитку та інтеграції малих і великих підприємств. Досвід розвинених країн свідчить, що подальший розвиток економіки значною мірою буде залежати від кооперування великих та малих підприємств. Причому великі підприємства не повинні пригнічувати малий бізнес, а навпаки, доповнювати його, а точніше, великі й малі підприємства повинні взаємодоповнювати одне одного.
Основні сфери та форми кооперування великих і малих підприємств наведено на рис. 1.
