Охорона прав промислової власності

Найважливішим механізмом захисту інтелектуальної власності за сучасних умов є патентна система, покликана забезпечити баланс інтересів суспільства і творців таких об'єктів промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо.

Водночас розвиток відносин інтелектуальної власності приводить до урізноманітнення об'єктів патентного права. На сьогодні у розвинених країнах патентним правом охороняються штами мікроорганізмів, продукти програмного забезпечення і навіть ділові методи, відображені у вигляді комп'ютерних програм.

В основі цієї системи лежить патентне право — сукупність правових норм, що регламентують систему охорони об'єктів промислової власності шляхом видачі патентів.

За своєю природою патентне право є виключним правом, що належить до науково-технічної сфери творчої інтелектуальної діяльності. Його носій може сам використовувати об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються, давати дозвіл на використання цих об'єктів певним особам і водночас забороняти усім іншим суб'єктам господарювання використовувати цей об'єкт без дозволу патентовласника. Патентне право характеризується:

— територіальним принципом охорони, згідно з яким патент видається відповідно до національного законодавства і всі пов'язані з ним права географічно обмежені кордонами країни чи регіону;

— видачею патентними органами відповідно до передбаченої законом процедури спеціального охоронного документа (патенту, свідоцтва), який діє протягом певного терміну, по закінченні якого об'єкт інтелектуальної власності переходить у суспільну власність.

Таким чином, продукти людської творчості перетворюються на об'єкти патентного права у випадках, пов'язаних з прикладними аспектами використання результатів науково-технічних досліджень за умов об'єктивної ймовірності створення ідентичних об'єктів різними особами незалежно одна від одної, що зумовлює необхідність формальної процедури встановлення пріоритету (першості) творця того чи іншого інтелектуального продукту.

Статистика засвідчує тенденцію до постійного зростання кількості патентних заявок у різних країнах. Відтак патентний захист перетворюється на стратегічну мету як окремих компаній, так і держави в цілому. На сьогодні лідерами у сфері патентування є США, Західна Європа, Японія. Наприклад, на Японію та Німеччину нині припадає більше 60 % виданих у світі патентів. Водночас значення патентного захисту є різним для різних галузей промисловості. Так, патентний захист відіграє надзвичайно важливу роль у фармацевтичній галузі, однак в електронній промисловості, де життєвий цикл продукції є відносно коротким, більш поширеним є засекречення інформації.

Американські фахівці зазначають, що в США провідні компанії намагаються отримати патенти з метою: блокування конкуренції; отримання роялті; зміцнення свого становища лідерів; здійснення перехресного ліцензування; активного просування своїх товарів на ринок.

За цих умов патентування виконує дві основні функції:

1) оборонну, спрямовану на захист від конкурентів завойованих сегментів ринку;

2) агресивну, спрямовану на завоювання нових сегментів ринку¹⁴.

Основні принципи патентного права: надання правової охорони лише тим об'єктам інтелектуальної власності, які офіційно визнані патентоспроможними на основі критеріїв новизни, неочевидності та промислової придатності; "патентна чистота" об'єктів промислової власності, що вимагає використання останніх без порушення патентних прав інших осіб; визнання за власником патенту виключних прав на використання запатентованих об'єктів інтелектуальної власності та встановлення санкцій за порушення цих прав; узгодження інтересів власників патентів і суспільства в цілому на основі запровадження винятків зі сфери патентної монополії, продиктованих суспільними потребами.

Слід зазначити, що серед дослідників проблем інтелектуальної власності немає єдності в питаннях оцінки ролі та значення патентного права в сучасній ринковій економіці. Деякі автори вбачають у цьому праві гальмо для вільного використання досягнень науково-технічного прогресу та подолання економічної відсталості менш розвинених країн. Водночас їхні опоненти звертають увагу на стимулюючу роль патентного права, покликаного захищати творців інтелектуальної власності. Прихильники такого підходу наводять конкретні приклади, коли відмова від патентування на користь вільного поширення знань перетворювалась на основну перешкоду їх промисловому освоєнню, як це було з винаходом пеніциліну А. Флемінгом. Спеціальне дослідження, здійснене у 1985 р. відомим американськими вченими Ф. Махлупом, підтвердило корисність латентної системи. Однак, як зазначив дослідник, довести це з допомогою конкретних цифр неможливо.

Патент — це державний охоронний документ на нове технічне рішення у певній галузі, що засвідчує його першість (пріоритет) та авторство і встановлює виключні права патентовласника, дійсні на території держави, де був виданий цей охоронний документ, протягом законодавчо встановленого терміну.

Шляхом надання власнику юридичного захисту на певний термін патенти формують специфічні правила ринкового обігу відповідних об'єктів інтелектуальної власності. Патентна система захисту прав інтелектуальної власності: стимулює індивідів до заняття творчою розумовою діяльністю; створює можливості для широкого використання нових винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо; є своєрідним механізмом недопущення несанкціонованого використання об'єктів інтелектуальної власності.

У сучасній науковій літературі сформувались такі основні економічні концепції патентів: стимулювання винахідництва, згідно з якою патентування спонукає винахідників до творчості; розкриття, згідно з якою патентний захист забезпечує широкий доступ до інформації про винаходи та їх використання, стимулюючи винахідників не тримати в таємниці результати їх творчої праці; розвитку та комерціалізації, згідно з якою патентування стимулює інвестиції, необхідні для розвитку та комерціалізації інтелектуальної власності; розвитку перспективних досліджень, згідно з якою патентування породжує кумулятивний ефект розвитку похідного винахідництва.

Характеризуючи економічну роль патентів, дослідники звертають увагу на таке: патентування стимулює інтелектуальну творчу діяльність з метою отримання монопольного прибутку (теорія обмеженої монополії патенту); патентування породжує конкурентні стимули до винахідництва з метою недопущення втрат за умов, якщо не провадиться інноваційна діяльність (теорія конкретної ролі патенту)¹⁵.

Термін "патент" походить від латинського слова "patentis", що означає "свідоцтво, грамота". Водночас є версія, згідно з якою в основі походження цього терміна лежить англійське словосполучення "Letters Patend", що в перекладі означає "відкрита грамота". Ця назва пов'язується з історичними обставинами зародження патентування, коли охоронні документи, які видавались авторам новацій і забезпечували їх виключні права, не скріплювались печаткою як звичайні листи. Як правило, печатка ставилась у нижній частині аркуша паперу, що був охоронним документом.

Згідно з визначенням Всесвітньої організації інтелектуальної власності "Патент є виключним правом, наданим на винахід, який може бути продуктом чи способом, які дозволяють зробити будь-що по-новому або пропонують нове технічне рішення задачі....Патент надає тому, хто ним володіє охорону на винахід. Охорона надається на обмежений термін, який, як правило, становить 20 років".

Перше у світі патентне свідоцтво було створено у Венеціанській республіці (Патентний кодекс 1474 р.). Першим справжнім патентом у США вважається патент, виданий у 1646 р. англійцю Дж. Дженклу, який надавав йому право на створення металургійного виробництва на 14 років. Закон 1836р. затвердив Американську патентну систему практично в тому ж вигляді, в якому вона існує нині.

У Франції перший патентний закон був прийнятий у 1791 р. і проголошував власністю автора будь-яке відкриття або новий винахід у будь-якій галузі виробництва.

Протягом 1815—1820 р. тільки Сполучені Штати Америки, Франція, Велика Британія видавали понад 100 патентів на рік. Від 1850до 1854 р. їхня кількість невпинно зростала І досягла в деяких країнах кількох сотень на рік.

За сучасних умов щорічно у світі реєструється майже 800 тис. заявок на винаходи і видається приблизно 400 тис. охоронних документів (патентів, авторських свідоцтв, свідоцтв про корисність тощо). Особливо інтенсивним є процес патентування в Японії, США і Європі. Якщо Японії для того, щоб зареєструвати перший мільйон патентів знадобилося 95 років, то для реєстрації другого мільйону — лише 15 років.

Порушення виключних прав на об'єкти патентного права передбачає їхній захист шляхом застосування до порушника таких санкцій: заборони подальшого неправомірного використання об'єкта промислової власності у практиці господарювання; відшкодування патентовласнику зазнаних збитків (як прямих витрат, так і втраченої вигоди); накладання на порушника зобов'язань щодо виплати штрафу; публікації рішення суду з метою захисту ділової репутації власника патенту.

Об'єктами патентного права є винаходи, корисні моделі, промислові зразки, штами мікроорганізмів, комп'ютерні програми тощо.

Охорона патентів на винаходи передбачає, що будь-який суб'єкт господарювання, який бажає використовувати той чи інший винахід повинен отримати дозвіл на його використання у власника патенту.

У практиці патентної інформаційної роботи, як правило, використовуються так звані патентні описи — видані друкарським способом та доступні всім зацікавленим особам брошури (окремі листки), у яких вичерпно викладена сутність винаходу, наводяться найменування із зазначенням заявника, автора чи співавтора, країна та відомство, де видано патент, його номер, кваліфікаційний індекс та дату пріоритету. Патентні описи розсилаються передплатникам та зберігаються у бібліотеках.

 

4. Зарубіжний досвід охорони обєктів інтелектуальної власності.

Патентна система більшості країн регламентує набуття статусу власника патенту особою, яка першою зареєструвала винахід. Виняток становлять США, чиє законодавство передбачає можливість видачі патенту тому, хто зможе довести, що саме він є автором винаходу.

Крім патентів практиці відомі й інші засоби охорони винаходів. Наприклад, законодавство КНДР, Монголії, Куби, колишнього Радянського Союзу регламентувало видачу такого охоронного документа, як авторське свідоцтво на винахід. Авторське свідоцтво видавалося державними органами авторам (співавторам) винаходу і засвідчувало визнання нового технічного рішення винаходом, пріоритет винахідника, його авторство. Водночас власником прав на винахід проголошувалась держава, яка виплачувала винахіднику певну винагороду.

За сучасних умов суб'єкти господарювання патентують винаходи з метою підвищення власної конкурентоспроможності, створення перешкод для виходу суперників на певний сегмент ринку, захоплення нових ринкових ніш, у тому числі на світових ринках товарі і послуг. Водночас патентування винаходів має вибірковий характер, оскільки: фірми патентують винаходи, призначені для власного споживання, продаж ліцензій та комерційного використання у тих сферах, які здатні забезпечити максимальний ефект; фірми не патентують винаходи, у яких термін проходження заявки у патентному відомстві перевищує термін їх комерційної реалізації, а також конкурентоспроможні "піонерні" винаходи, секрети яких можуть бути збережені й захищені як "ноу-хау" (наприклад, секрет виробництва французьких парфумів "Шанель № 5" або секрет виробництва екстракту для "Соса-Cola" тощо).

Водночас загальною світовою тенденцією стає зростання кількості так званих службових винаходів, за яких власниками патентів є не окремі особи (автори), а їх правонаступники — приватні фірми або державні заклади. Насамперед це стосується винаходів, здатних забезпечити вагому економічну віддачу. Коли винаходи мають не прикладний, а теоретичний характер і не обіцяють швидкої віддачі, фірми займають менш жорстку позицію стосовно інших авторів.

Міжнародна практика підтверджує можливість тривалої та надійної охорони як секретів виробництва охороно спроможних рішень, одержання патентних прав на які з тих чи інших причин видається недоцільним. Так, наприклад, ще у 1903 р. аптекар Брахем зі штату Північна Кароліна (США) винайшов темно-коричневий сироп, який назвав "Пенсі" ("енергійний", "такий, що примножує сили"). Нині цей секрет використовують більше тисячі заводів відомої фірми "Пенсі", які знаходяться у різних країнах світу. Водночас секрет виробництва цього сиропу знають лише три члени правління фірми, які мають ключі від сейфа, де зберігається рецепт. Цікаво, що відкрити сейф вони можуть лише разом І не мають права перебувати утрьох в одному автомобілі чи літаку. При цьому дублікат ключа від сейфа зберігається в банку, який фінансує фірму.

Світовий досвід демонструє також збільшення кількості держав, що надають правову охорону корисним моделям. Це зумовлено: зростанням ролі та значення малого і середньогоінноваційного бізнесу, зацікавленого у швидкому та недорогому оформленні виключних прав на власні розробки; збільшенням кількості нових технічних рішень, які за своїм рівнем перевищують раціоналізаторські пропозиції, але не досягають рівня винаходів; підвищенням ролі та значення галузей, що виробляють товари народного споживання, насамперед пристроїв, які мають короткий термін служби і пов'язані з інститутом корисної моделі.

Специфіка охорони таких об'єктів прав інтелектуальної власності, як корисні моделі, пов'язана з тим, що у більшості держав світу: на корисну модель видається охоронний документ, який називається у різних країнах "свідоцтвом", "патентом" або "малим патентом"; процедура розгляду заявки та видачі охоронного документа на корисну модель у цілому збігається з процедурою, яка застосовується при видачі патенту на винахід; власник охоронного документа на корисну модель володіє виключним правом на цю модель на термін, коротший за термін, передбачений патентом на винахід. Перевагами прав на корисні моделі порівняно з правами на винаходи є їх швидка і проста реєстрація, нижчий рівень вимог до винахідницького рівня, коротший (але, як правило, достатній) термін охорони. Так, у більшості країн національний патент можна отримати за 2—3 роки, європейський — за 4 роки, а корисна модель реєструється, як правило, протягом 6 міс.

Законодавче регулювання проблем охорони корисних моделей було започатковано у Німеччині у 1891р., коли Імперський суд ухвалив висновок щодо охорони технічних рішень, які є новими, але не мають достатнього винахідницького рівня. Слідом за Німеччиною охорону корисних моделей почали здійснювати Іспанія, Португалія, Китай та Польща (в межах загального законодавства про промислову власність), а також Данія, Італія, Японія (на основі спеціальних законів). Водночас законодавством окремих розвинених країн (США, Канади, Великої Британії тощо) охорона корисних моделей не регламентується.

Неоднаковим є також режим правової охорони корисних моделей і термін дії охоронних документів у різних країнах світу. Цікаво, що у 1995 р. комісія ЄС наголосила на необхідності гармонізації національних законодавств країн Союзу щодо охорони прав на корисні моделі, з метою налагодження взаємовигідної торгівлі об'єктами промислової власності та розвитку конкуренції у тих галузях промислового виробництва, які виробляють товари споживчого призначення.

Нині у світі охорону промислових зразків здійснюють близько 80 країн, у яких щорічно подається майже 210 тис. заявок на таку охорону, з яких більше 160 тис. реєструється відповідними вповноваженими органами, інформацію про промислові зразки публікують 38 країн і чотири міжнародні організації.

За умов розвиненої ринкової економіки вирішальним фактором зростання комерційної цінності благ є урахування естетичних уподобань споживачів. Відтак оформлення зовнішнього вигляду виробів набуває важливого значення у підвищенні конкурентоспроможності товаровиробників. Правова охорона промислових зразків спрямована на захист результатів творчої діяльності дизайнерів, пов'язаної з оригінальними розробками зовнішнього вигляду товарів.

Основним охоронним документом при цьому є патент.

Вирішальними умовами патентоспроможності корисних моделей є новизна, промислова придатність та наявність у зовнішньому вигляді виробу художньо-естетичних рис. При цьому правовій охороні підлягають саме художньо-естетичні риси виробу, тоді як його функціональні особливості можуть вільно копіюватись будь-якими особами.

За цих обставин не визнаються патентоспроможними рішення об'єктів: зумовлені виключно технічними функціями конкретних виробів; нестійкої форми із рідких, газоподібних, сипучих речовин; архітектури (крім малих архітектурних форм), промислових, гідротехнічних та інших стаціонарних споруд; які суперечать суспільним інтересам та моральним принципам.

До 1 січня 2004 р. в Україні видавалось чотири види охоронних документів на винахід (патент на винахід, патент на секретний винахід; деклараційний патент та деклараційний патентна секретний винахід), а також два види охоронних документів на корисні моделі (деклараційний патентна корисні моделі та деклараційний патентна секретну корисну модель), які засвідчували пріоритетність, авторство та право власності на винахід чи корисну модель. Відповідно до нового Цивільного кодексу України з 1 січня 2004 р. заявки на деклараційні патенти не приймаються. Термін дії патенту на винахід становить 20 років, на корисну модель — 10, на промисловий зразок — 15 років від дати подачі заявки до Укрпатенту в установленому законом порядку. Водночас до 1 січня 2011 р. в Україні будуть діяти деклараційні патенти на винаходи, а до 1 січня 2015 р. — деклараційні патенти на корисні моделі, заявки на які були подані до набуття чинності новим Цивільним кодексом України.

Правова охорона товарних знаків та знаків обслуговування у більшості країн ґрунтується на таких важливих передумовах, як державна реєстрація позначень і добросовісність заявника. Водночас можливий позареєстраційний захист товарних знаків, за умов, що вони належать до категорії загальновідомих у розумінні ст. 6bis Паризької конвенції про охорону промислової власності.

Захист товарних знаків та знаків обслуговування здійснюється з метою недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання позитивної репутації та іміджу товаровиробників, забезпечення споживачів якісною продукцією та скорочення їхніх витрат на пошук необхідної інформації, стимулювання інвестиційної діяльності, пов'язаної з розвитком нових високоякісних виробництв тощо.

Інституційний аналіз інтелектуальної власності передбачає дослідження альтернативних систем специфікації прав власності на засоби індивідуалізації, які визначають рівень та структуру трансакційних витрат, пов'язаних з створенням, використанням і захистом відповідних прав. Світовій практиці відомі дві централізовані (законодавчо закріплені) системи надання правової охорони засобам індивідуалізації: система попереднього використання, за якої виключні права надаються за фактом першого використання; реєстраційна система, за якої виключні права надаються за фактом централізованої реєстрації.

На думку сучасних дослідників, система попереднього використання гнучко диференціює засоби індивідуалізації за ступенем охороноздатності, забезпечує економічну ефективність у мікроекономічному аспекті та дає змогу повніше реалізувати економічні переваги від використання засобів індивідуалізації.

Незастосування диференційованого підходу за реєстраційної системи призводить до "перевиробництва" вимог та критеріїв до позначення, яке претендує на охороноздатність. Водночас прописаних критеріїв замало для попередження опортуністичної поведінки¹⁷.

Кількість чинних товарних знаків у всіх країнах світу досягла 4 млн і постійно зростає. Нині у світі щорічно подається близько 600 тис. заявок на товарні знаки і реєструється майже 400 тис. знаків. Термін дії свідоцтв на товарні знаки в більшості країн майже не обмежується і постійно продовжується. Водночас у таких країнах, як Австралія, Бразилія, Ірландія та ін. термін дії такого свідоцтва становить 7 років і продовжується до 14 років; 10-річний термін дії (з продовженням ще на 10 років) запроваджено в Україні, Австралії, Німеччині, Мексиці, Польщі та інших країнах, у США свідоцтво видається на 20 років. Цікаво, що загальновідомі товарні знаки стали об'єктом правової охорони у 1925 р. після доповнення Паризької конвенції про охорону промислової власності спеціальною статтею, норми якої зобов'язували країни Паризького союзу відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію та забороняти застосування товарних знаків, що відтворюють, імітують чи є прикладом інших товарних знаків або здатні викликати змішування зі знаками, що за визначенням компетентного органу країни є загальновідомими.

За сучасних умов загальновідомі товарні знаки охороняються Угодою TRIPS, Директивою ЄС про товарні знаки, а також постановою Європейської комісії від 20 грудня 1993 р. про товари/знаки Співдружності, Спільною резолюцією Генеральної Асамблеї Всесвітньої організації інтелектуальної власності та Асамблеї Паризького Союзу про положення щодо охорони загальновідомих знаків, прийнятою у вересні 1999 р.

Згідно з Паризькою конвенцією про охорону промислової власності правова охорона фірмових найменувань здійснюється у всіх країнах ЄС без обов'язкового подання заявки чи реєстрації. Водночас конкретні механізми регулювання цих прав мають значні відмінності у різних країнах. Захист прав на фірмові найменування може здійснюватись як у судовому порядку через заборону неправомірного використання фірмового найменування та відшкодування збитків власнику, так і адміністративним шляхом на основі відмови від реєстрації фірмового найменування, тотожного раніше зареєстрованому.

Правова охорона найменувань місць походження товарів передбачає їх реєстрацію, яка, однак, не забезпечує надання виключних прав. Право користування цим самим найменуванням, зареєстрованим у визначеному порядку, надається будь-яким суб'єктам господарювання за умови, що результати їх праці (товари, послуги) пов'язані з одним географічним місцем.

В п. 1 ст. 22 угоди TRIPS наголошується, що географічними є зазначення, які визначають товар як такий, що походить з певної території, регіону або місцевості, за умов, що якість, репутація або інші характеристики цього товару значною мірою пов'язані з його географічним походженням. При цьому країни-учасниці угоди зобов'язуються забезпечувати для зацікавлених сторін законні способи запобігання недобросовісній конкуренції, пов'язаній з використанням будь-яких засобів визначення або представлення товару, які свідчать, що товар походить з географічної території іншої, ніж реальне місце походження товару, у спосіб, який вводить в оману споживачів.

На відміну від патентного права, охорона секретів виробництва та комерційних таємниць не пов'язана з реєстрацією та формальною процедурою видачі охоронного документа. До незаконних способів одержання секретів виробництва відносять промислове шпигунство (крадіжка за допомогою злому чи електронних засобів), хабарництво (підкуп працівників з метою порушення ними зобов'язань щодо конфіденційності) та неналежне відрекомендування (видання себе за іншу особу, в тому числі посадову). Водночас ідентифікація певної інформації як секретної передбачає здійснення низки заходів, спрямованих на збереження її конфіденційності (в тому числі шляхом укладення угод про нерозголошення і з суб'єктами, що мають доступ до цієї інформації).

Слід враховувати, що термін дії секретів виробництва та комерційних таємниць є необмеженим, водночас є значні ризики випадкового чи ненавмисного розкриття секретної інформації, її незалежного перевідкриття, в результаті чого секрети виробництва перестають існувати. Інший недолік секретів виробництва (порівняно з об'єктами патентного права) пов'язаний з обмеженими можливостями їх захисту та значно нижчою ймовірністю отримання компенсації у випадку їх порушення. Наприклад, охорона ноу-хау здійснюється, як правило, на основі ліцензійної угоди і оформляється як абсолютно конфіденційна інформація. Водночас охорона ноу-хау не пов'язана з державною реєстрацією та оформленням спеціального охоронного документа. Будь-яка юридична чи фізична особа, яка самостійно розробила або добросовісно придбала ноу-хау, визнається правомочною щодо володіння останньою. Відтак у випадку незалежного створення ідентичних ноу-хау кількома незалежними авторами, їх охорона стає проблематичною.

Найбільш розвинену законодавчу базу та захист ноу-хау мають США. В основі цієї системи лежить Єдиний закон про торговельні секрети (1979 р.) та Закон США про економічне шпигунство (1996 p.). Згідно із законодавством США покарання за крадіжку інтелектуальної власності передбачає позбавлення волі терміном до 15 років і штраф розміром 500 тис. дол.

Водночас, на відміну від інших об'єктів інтелектуальної власності, відповідальність за порушення секретів виробництва випливає не з факту копіювання чи використання певної інформації, а насамперед з огляду на використання незаконних методів їх отримання. Крім того, на відміну від патентної охорони, охорона секретів виробництва не надає їх власникам виключних прав на використання відповідної інформації. Інші особи можуть використати цю інформацію, якщо вони здобули її законним способом (шляхом проведення самостійних досліджень, аналізу загальнодоступної літератури тощо).

Останнім часом спостерігається пожвавлення інтересу науковців і практиків до пошуку ефективних механізмів захисту секретів виробництва. На думку відомого американського фахівця з питань безпеки установ та підприємств А. Паткоса, найефективнішим є системний підхід до захисту будь-якої конфіденційної інформації, який передбачає: ідентифікацію інформації, що потребує захисту та виявлення її ключових індикаторів; визначення термінів, необхідних конкурентам для її розкриття; виявлення конкурентів, яким потрібна інформація, можливих шляхів ЇЇ здобуття; пошук слабких місць у забезпеченні охорони цієї інформації та розробка заходів, спрямованих на їх ліквідацію; аналіз діяльності служб та функціональних підрозділів на предмет виявлення можливих шляхів витоку інформації, розробка відповідних превентивних заходів; складання хронологічного опису заходів, виконання яких потребує попередження загрози втрати секретної інформації; визначення економічної доцільності та ефективності запропонованих механізмів захисту секретної інформації та підготовка відповідної аналітичної довідки.